Лісова галузь роками потерпає від прогалин у системі управління Держлісагентства – відомства, яке опікується 73% державних лісів України. Законодавчі колізії і «чорні діри» у лісовій сфері – результат адміністративних змін часів Януковича. До так званої «реформи Мірошниченка» 2010-2011 року лісами опікувався Державний комітет лісового господарства (Держкомлісгосп), а його роботу координувало Міністерство охорони навколишнього природного середовища (сьогодні Міністерство екології). Реформа реорганізувала Держкомлісгосп у Держлісагентство і підпорядкувала його Міністерству аграрної політики. Держлісагентство мало управляти ресурсами, тобто господарювати у лісі, тоді як Мінагро – формувати і впроваджувати галузеву політику. Формула взаємодії, яка працювала в уяві реформаторів, в реальності функціонує лише на папері. А як інакше? Адже в Міністерстві агрополітики за ліси, які покривають 16% території країни та щороку приносять десятки мільярдів прибутку, відповідає… аж одна людина. Чи може одна, навіть мегафахова людина, формувати та реалізовувати політику цілої галузі? Фізично це неможливо, тож на практиці Держлісагентство, не маючи повноважень, пише для себе закони, які саме впроваджує і слідкує за їх дотриманням, саме господарює, саме розподіляє ресурси і саме себе контролює, як у пісні «сам п’ю, сам гуляю, сам стелю і сам лягаю». Така ситуація, по-перше, – родючий ґрунт для корупції будь-якого штибу. Високий рівень зловживань у галузі визнала навіть очільниця Держлісагентства Христина Юшкевич (щоправда, вже «екс»). По-друге, структура, яка фактично виконує законотворчу, виконавчу та контролюючу функції, апріорі не зацікавлена у проведенні ефективної державної політики та реформуванні.

Такий стан речей, вочевидь, влаштовує Держлісагентство і дотичні міністерства та відомства, адже ідея реформування лісової галузі у владних кабінетах мусолиться з 2014 року.

«Зважаючи на відсутність консенсусу серед усіх зацікавлених сторін реформи рухалися лише точково, а систематичного підходу до вирішення проблем не було», – розказує завідувачка сектору міжнародних відносин, науки та зв’язків із громадськістю Держлісагентства Любов Полякова.

Стимулювати «консенсус» спробував Кабінет Міністрів. У липні цього року він доручив Мінагрополітики, Мінекології, Держлісагентству, Держгеокадастру разом з Мінекономрозвитку, Мінфіном та Мін’юстом протягом двох місяців розробити Стратегію реформування лісогосподарської галузі. Це означає, що Стратегія має замінити попередній реформаторський документ – Концепцію 2006 року.

Любов Полякова ділиться успіхами впровадження попередніх реформ: «Концепція передбачала відмову державних лісогосподарських підприємств від деревообробки. Вона частково була впроваджена, багато лісгоспів переглянули доцільність та ефективність обробки деревини та відмовилися від неї. Також була покращена співпраця між державними та недержавними структурами, були залучені приватні підряди до виконання лісогосподарських заходів. У деяких державних лісгоспах до 100% робіт у лісі виконують приватні структури на контрактній основі. Це залежить від підприємства, від зони, а загалом, це рішення директора підприємства».

Як абсурдно це не звучить, але Концепція реформування не зобов’язувала до реформування, а лише висловлювала побажання, і кожен лісгосп самостійно вирішував, прислухатися до нього чи ні. На відміну від Концепції, Стратегія буде обов’язковою до виконання, запевняє Любов Полякова: «Стратегія направлена на вдосконалення нормативно-правової бази лісогосподарської діяльності і на проведення реформування. Тобто вона більше сфокусована не на зміну діяльності, а на зміну законодавчої бази, на те, що буде нормувати проведення тих чи інших обов’язкових заходів».

Хоч розробляти Стратегію мала низка міністерств і відомств, проте Держлісагенство, вже традиційно, взялося планувати реформу самого себе без сторонньої допомоги. «Громадська рада при Держлісагентстві рекомендувала створити робочу групу із залученням представників Громадської ради, – каже Любов Полякова. – До складу групи, крім керівників структурних підрозділів Держлісагентства, увійшли два керівники регіональних управлінь лісового та мисливського господарства, представники від деревообробників, представники від науки та освіти, представники зацікавлених громадських організацій та міжнародних проектів». У підсумку плідної роботи народилася «Стратегія сталого розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2022 року».

Документ має стати дороговказом на наступні п’ять років, хоча для лісової галузі це не термін: наприклад, лісовпорядкування робиться на 10 років, а промислового віку ліс досягає у 80.

З 18 сторінок Стратегії так і не зрозуміло, що ж Держлісагентство має на увазі під терміном «лісове господарство». Це лісорозведення, догляд, охорона, рубка, контроль, торгівля, наукова робота – все окремо чи разом? Мова лише про ліси агентства чи й про ліси інших відомств, структур, громад? А національні парки, заповідники, насіннєві, дослідницькі центри, мисливські господарства тощо є об’єктами «лісового господарства»? Яку форму господарювання мають на увазі автори: державну, приватну чи на орендних або концесійних засадах?

Перед розробниками Стратегії стояло завдання вказати шлях для інституційного реформування Держлісагентства. Тобто реформа має розділити функції Агентства та об’єднати за регіональним принципом понад 300 державних лісгоспів. Ще одна, не менш важлива мета – створити Державний фонд лісового господарства, який фінансуватиме лісову галузь.

Держлісагентство бачить інституційну реформу так.

Агентство пропонує об’єднати лісгоспи не на рівні регіону, а на рівні області, а охоронну функцію закріпити за обласними управліннями. На думку кандидата біологічних наук, президента РМЕО «Екосфера» Оксани Станкевич-Волосянчук, така реорганізація не змінить суті структури: «Держлісагентство хоче навіть розширити повноваження, а повинно займатися своєю прямою функцією: вирощувати ліс, продавати його й отримувати прибуток. Господарчою діяльністю, тобто лісозаготівлею, посадкою, мали б займатися спеціалізовані приватні компанії, обрані на тендерній основі і ці компанії мали би виконувати свою роботу якісно. Наприклад, на Закарпатті лісгоспи майже нічого не заготовляють самостійно, це роблять наймані підприємства, які дуже часто не те що відповідних засобів не мають, вони взагалі нічого не мають: незрозуміло чим заготовляють ліс, незрозуміло, які природозберігаючі технології використовують. Після такої заготівлі ми маємо в лісі бардак. Лісогоспи мали б припиняти співпрацю з недобросовісними виконавцями, але цього не відбувається, тому що лісгоспи самі себе і контролюють».

Та не лише контролюють, а й охороняють. Якщо зараз охороною займаються лісники лісгоспу, то у Стратегії Держлісагентство делегує ці повноваження обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Але чи змінить така рокіровка ефективність охорони?

Чимало питань викликає і наявність лісопатологічної служби в орбіті Держлісагентства, але відпускати її Агентство не планує. «Лісопатологічна служба – одна з найкорупційніших структур, – каже Оксана Станкевич-Волосянчук. – Зрозуміло, якщо вона у прямому підпорядкуванні, то буде підписаний будь-який акт на санітарну рубку і система «не здасть» своїх. Якщо ж працюватиме незалежний експерт, який відповідатиме за цей акт і розумітиме, підпише неправдивий – втратить роботу, ліцензію, репутацію і так далі, звичайно, він не захоче займатися корупцією».

Фактично, замість розділення функцій, Держлісагентство просто перерозподілило їх у своїй же системі, а замість скорочення видатків за рахунок реструктуризації й уніфікації підрозділів збільшує їх, створюючи додаткові 24 обласні об’єднання лісогосподарських підприємств.

Якщо в структурі управління лісової галузі просто безлад, то її фінансуванням узагалі ніхто не займається. Фактично усі податки та доходи лісгоспів держава забирає в бюджет, з якого у лісове господарство майже нічого не повертається. І якщо це зовсім не проблема для лісгоспів ресурсних областей, які самі себе забезпечують, то решту підприємств та лісів ставить під загрозу зникнення. «Ми можемо втратити усі ліси на півдні і частково на сході України, – вважає Оксана Станкевич-Волосянчук. – Вони не є прибутковими, і взагалі, це не лісові зони, здебільшого – це штучні плантації і функція в них зовсім інша».

«У нас піски і вітрові ерозії дуже швидко наносять 20-метрові бархани, – пояснює Оксана Колодяжна, колишня головна ліснича ДП «Херсонське лісомисливське господарство». – Лісовий форпост – єдине, що стримує піски. Не буде лісу – нас піском накриє».

Сьогодні ситуація на Херсонщині – більше ніж критична: «Півтора року наш лісгосп майже не працював: не садили, не доглядали, влітку горіли, але на пожежі ніхто не виїздив, бо на вишках немає жодного спостерігача, і водія немає. Їх навіть не брали в штат, тому що немає чим платити. Цього літа в нас вигоріло більше тисячі гектарів». Оксана Колодяжна розказує, що лісгосп жебракує і відновлює роботу лише завдяки колегам з ресурсних областей: «Тобто вони перераховували нам свою одноденну зарплатню, заробіток свій. Змогли 150 тисяч – кинули 150, при цьому потрібно набагато більше грошей, а взяти ми їх ніде не можемо, бо не рубаємо на продаж. Але навіть ця допомога, як собаці кістка. Зараз небезпечний пожежний період закінчився і ніхто ніяких коштів не обіцяє».

Лісгосп і його працівників фактично кинули напризволяще. Оксана Колодяжна каже, що за час її роботи проблемне підприємство не відвідав жоден з керівників Держлісагентства: «Я звільнилася в квітні 2017 року, директор звільнився через тиждень після мене, тоді пішло 60% колективу, який збирали по зернинках в усіх областях України. У нас в одному з лісництв залишилася одна людина, а зараз опалювальний сезон. Зрозуміло, що один майстер лісу не може все обійти, плюс це в селі, люди знають, коли він удома, коли на роботі, а коли на обході, тому все, що не згоріло за літо – випиляють зараз, і на тому свято закінчиться».

Продовжити «свято» може Державний фонд лісового господарства, який фінансував би такі лісгоспи, але процес його створення, вочевидь, затягнеться надовго. Адже малоймовірно, що подальші міністерські перевірки затвердять той вигляд, в якому його бачить Держлісагентство.

Держлісагентство планує отримувати кошти для фінансування лісового господарства не лише з Лісового фонду, а й з бюджету. «Так не може бути, – обурюється Оксана Станкевич-Волосянчук. – Є або модель повної державної підтримки, або модель самоокупності лісового господарства. Наприклад, модель державної підтримки успішно працює в Америці. Це багата країна, і лісове господарство не впливає на її економіку, але дає можливість створити робочі місця та підтримати населення лісових районів. Там лісове господарство дає бюджету «енну» кількість мільйонів доларів, натомість бюджет дає мільярди. В Європі інша модель, тому що Європа не має такого колосального лісового ресурсу. Найкращий приклад, найближчий до нас – це Польща. Після реформування галузі там створено акціонерне товариство – державну структуру, під якою знаходяться усі лісогосподарства. У них є лісфонд, тож фінансова схема замкнена».

Якщо ключові завдання реформи в Стратегії прописані дуже загально, зім’ято та незрозуміло, то ідеї підвищення статусу Держлісагентства та збільшення обсягів лісозаготівлі, тобто рубок, чітко прослідковуються. «Потенційні запаси і можливості українських лісів великі і, на думку спеціалістів та міжнародних експертів, повністю не використовуються, – каже Стратегія. – (…) Беручи до уваги збільшення площі стиглих і перестійних насаджень у лісах України, в найближчі роки об’єктивним є збільшення норми заготівлі деревини». На підтвердження своїх слів Держлісагентство наводить статистику. Ми не полінувалися і перевірили, чи відповідає вона офіційній реальності. Цифри для розрахунків брали з Довідника лісового фонду України, у якому раз на 5 років Держлісагентство публікує матеріали державного обліку лісів.

«Запас деревини в лісах оцінюється в межах 2,1 млрд куб. м», – каже Стратегія.

За довідником, запас деревини Держлісагентства – 903 млн куб. м. Агентству підпорядковується 73% лісів України, тож 903 млн – це 73%.

903 000 000 : 73% = 1 236 986 301

Виходить, що загальний запас деревини в Україні не 2,1 млрд куб. м, як декларує Стратегія, а майже на мільярд менший – 1,2 млрд куб. м.  Довідник побачив світ у 2012 році, тож, може, за цей час запас деревини збільшився? «В два рази? Це ж не бамбук, – сміється Віталій Майборода, кандидат сільськогосподарських наук, член-кореспондент Лісівничої академії наук України. – Реально запас деревини щороку зменшується».

Звідки ж Держагентство взяло запаси деревини у 2,1 млрд куб. м  – загадка. І не перша.

«Середньорічний приріст деревини на 1 га у лісах Держлісагентства становить 3,9 куб. м» – каже Стратегія.

Площа лісів Агентства – близько 6,3 млн га., а середній приріст деревини, за довідником, майже 16 млн куб. м.

16 000 000 : 6 300 000 = 2,5

Тобто на 1 гектар щороку приростає 2,5 куб. м деревини, а не намальовані у Стратегії 3,9.

«За рік у лісах України в середньому приростає 35 млн куб. м деревини», – каже Стратегія.

24 млн куб. м – кажемо ми.

2 500 000 куб. м (приріст на 1 га) * 9 600 000 млн га. (вкрита лісом територія України) = 24 000 000 куб. м.

«Використання щорічного приросту знаходиться в межах 60%, а в країнах Європи використання щорічного приросту складає 70-80%», – каже Стратегія.

За нашим підрахунком, приріст використовується не на 60%, а майже на 90%.

21 000 000 куб. м (середня річна заготівля) *100 : 24 000 000 куб. м (середній річний приріст) = 87,5%

Віталій Майборода впевнений, що приріст, яким оперує Держлісагентство у Стратегії, – це спекуляція і пояснює: «Наприклад, вирубку лишили під природнє поновлення, за 5-8 років її переводять зі статусу «вирубка» у «вкриту лісом площу». І ці молодняки дають шалений приріст. Якщо стиглі дерева дають 2-3 куби на рік, то молодняки можуть і 20. Але цей приріст віртуальний, помацати його ми не можемо. Реальній приріст цей молодняк даватиме років через 70. У тій же Швейцарії, Австрії, якщо на ділянці приросло стиглого лісу 2 куби, то стільки і вибирають. А в нас під виглядом того, що приросло 10 тисяч кубів молодняку, можна знищити суцільною рубкою 20 гектарів лісу в Карпатах».

Простий підрахунок підтверджує, що Держлісагентство маніпулює цифрами аби показати, що «ліса України не виснажені» і збільшити об’єми заготівлі.

7 листопада «Стратегію сталого розвитку та інституційного реформування лісового господарства України на період до 2022 року» Держлісагентство презентувало в представництві Світового Банку.

Презентований документ практично не відрізняється від розкритикованої фахівцями першої редакції: «Він не дає відповіді на питання, які дозволили б реформувати галузь, – впевнена Оксана Станкевич-Волосянчук. – У ньому все написано так, щоб нічого не міняти, залишити такий стан речей, який є зараз, а він не задовольняє нинішні потреби суспільства. Тобто в цій Стратегії реформування відсутнє саме реформування».

Але навіть «реформування без реформування» може початися лише за 5 років: «Стратегія – це бачення, після цього буде розроблений покроковий план заходів з конкретними термінами, – пояснює Любов Полякова. – Стратегія розрахована на 5 років, ми так хочемо, щоб за 5 років повністю всі заходи були реалізовані, принаймні напрацьовані механізми, як їх реалізувати».

Попри те, що Стратегія представлена як документ, розроблений на основі проекту голови Державного агентства лісових ресурсів Христини Юшкевич, її на заході не було. Надважливий для галузі документ представляла завідувачка сектору міжнародних відносин, науки та зв’язків із громадськістю Любов Полякова. Про те, що Юшкевич подала у відставку, стало відомо під час презентації.Обезголовлене не лише Держлісагентство, а й Міністерство агрополітики. Агентство підпорядковується Кабміну через міністра, якого немає вже понад рік, тож наразі лісова галузь пливе невідомо куди не лише без вітрил, а й без штурвала та капітана