ІСТОРІЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

ІСТОРІЯ ВИГОДСЬКОГО ЛІСОКОМБІНАТУ

ІСТОРІЯ ВИГОДСЬКОГО ЛІСОКОМБІНАТУ

До Міжнародного Дня лісу присвячується…

 Вигодський ордена Трудового Червоного Прапора лісокомбінат – історія  виникнення і розвитку

  Лісистість території нашого району становить приблизно 72%. Тут ростуть цінні в господарському відношенні такі породи дерев як: ялина європейська, ялиця біла, сосна звичайна, бук лісовий, дуб звичайний та інші. Сприятливі лісорослинні умови, а це теплий клімат, велика кількість опадів і родючі ґрунти, забезпечують високу продуктивність карпатських лісів. Ліси є не тільки одним із джерел забезпечення деревиною, вони виконують дуже важливі ґрунтозахисні, водоохоронні, кліматоутворюючі і захисно-естетичні функції.

Карпатські ліси також відіграють велику роль у захисті схилів гір і берегів річок від розмиву ґрунту, утворення ярів, кам'янистих розсипів. Найважливіше господарське та екологічне значення мають також захисні полоси уздовж шосейних доріг, що покривають досить густою мережею територію нашого району, а також зелені зони навколо населених місць, що мають велике санітарно-гігієнічне і естетичне значення. У зв'язку з цим в гірських умовах Карпат тільки частина лісів може бути використана як джерело отримання деревини, причому з обмеженими розмірами їх експлуатації. Значна частина лісів віднесена до захисної групи, де категорично заборонені експлуатаційні рубки. Отримання деревини в цих лісах може здійснюватися шляхом рубок догляду, вибірково-санітарних і лісовідновлювальних рубок.

Якщо звернутися до історії виникнення лісокомбінату, а це далекий 1960 рік, вже тоді в тяжкі післявоєнні часи обсяг рубок головного користування значно знизився. Сприятливий вплив на збереження і запобігання ерозії ґрунту зробило тоді застосування поступових і вибіркових рубок, особливо для букових та буково-ялицевих лісів. У порівняно короткий термін на початку 60-х років були досягнуті певні успіхи по лісонасадженню площ, зниження розриву між лісокультурним фондом і створюваними посадками. За перші три повоєнні п'ятирічки значно підвищилася механізація лісозаготівельного виробництва. Були повністю відновлені вузькоколійні лісовозні дороги, побудовані паровозні депо, влаштовані гірські лісоспуски, проведено оснащення лісозаготівельного виробництва новою технікою - бензопилами, трелювальними тракторами, автолісовозами, вантажними кранами, почали створюватися канатно-рейкові і канатно-підвісні дороги. Відбулися істотні зрушення і в розвитку деревообробної промисловості. Багато дрібних, напівкустарних і зруйнованих під час війни підприємств були ліквідовані. Решта перспективних підприємств відновили і реконструювали. На лісопильному заводі (ДОК) створені нові цехи і дільниці з розкрою пиломатеріалів, виробництва будівельних деталей, тари, різних заготовок. По суті, заново були створені сушильні цехи і ділянки. Був розширений і оновлений верстатний парк деревообробного комбінату за рахунок впровадження нових, більш досконалих машин і устаткування.

Подальший розвиток лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості в Карпатському регіоні до кінця 50-х років вимагало удосконалення організаційних форм підприємств. І тому у 1959 році в Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях були сформовані комплексні лісові підприємства - лісокомбінати, які  об’єднали  лісове господарство, лісозаготівельне і деревообробне виробництво в одне ціле. Їх створення в нашому районі і в цілому по області було обумовлено низкою економічних і соціальних передумов.

Основними з них були:

- історично складені умови розвитку лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості в минулому;

- необхідність удосконалення методів ведення лісового господарства з метою збереження лісів і підвищення їх продуктивності;

- подальше вдосконалення структури виробництва в лісовій промисловості шляхом прискореного розвитку деревообробної галузі;

- створення умов для розвитку комплексної переробки деревини і деревних відходів;

- підвищення технічного рівня виробництва на основі прискорення темпів технічного прогресу.

            До моменту створення Вигодського лісокомбінату сировинна база на той час була вкрай виснажена. У довоєнний період на території нашого району господарювали польські, німецькі та англійські лісопромисловці. Так, в колишньому Станіславському воєводстві (нинішня Івано-Франківська область) в руках приватних власників знаходилося 385 тис. га лісів, або 59,6% загальної лісової площі. Ліси на цій території піддавались посиленим, хижацьким вирубуванням, особливо інтенсивно експлуатувалися ялинові насадження, що давали лісогосподарникам високі прибутки. Поряд з цим такі цінні породи, як бук, ясень, клен-явір, які мали в той же час менший попит на  ринку лісопродукції, часто залишалися на лісосіці, згнивали на корені, ставали осередками поширення шкідників лісу. Ведення лісового господарства було цілком підпорядковано інтересам іноземних лісопромисловців, ігнорувалися природні лісорослинні умови, замість корінних змішаних деревостанів, створювалися чисті ялинові насадження, які страждали від буреломів, вітровалів і шкідників лісу і наслідки такого непродуманого господарювання ми відчуваємо до теперішнього часу. З польських друкованих джерел стало відомо, що з 1923 по 1938 роки лісова площа скоротилася на 60 тис. га. В гірські райони Карпат переносилося шаблонне застосування правил лісівництва, напрацьованих стосовно рівнинних умов, що не забезпечувало відтворення лісів і збереження всіх корисних функцій лісу.

Хижацьке знищення лісів Карпат тривало і під час німецько-фашистської окупації нашої території в період другої світової війни.

У післявоєнний період відновлення зруйнованого війною народного господарства УРСР вимагало значних ресурсів деревини, джерелами яких в основному були ліси Карпат, за даними А. Г. Солдатова, за період 1944-1953 рр. народне господарство України отримало 150 млн. м³ деревини. У ці роки обсяг заготівлі в Івано-Франківській, Закарпатської і Львівській областях склав 70,1 млн. м³, що дорівнює 46,8% споживання її всією республікою. В Івано-Франківській області обсяг рубок за 7 років (1950-1957 рр.) склав понад 27 млн. м³. (див. Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983)

До організації лісокомбінату лісозаготівлями займалися спеціалізовані підприємства - ліспромгоспи. Такі типи підприємств в той час себе виправдовували, оскільки для великих обсягів лісозаготівель потрібно, перш за все, забезпечити  ліспромгоспи кадрами і технікою. У ті роки вирішити цю задачу силами одного міністерства було нелегко. Тому на нашій території заготівлю деревини проводили багато відомств: Міністерство лісової промисловості, Міністерство вугільної промисловості, Міністерство місцевої промисловості УРСР, Міністерство сільського господарства, Міністерство радгоспів і ін. Так, на території нинішнього ДП «Вигодський лісгосп» в 1950 - 1957 рр. лісозаготівлями займалися  підприємства: ліспромгосп  №26 Міністерства радгоспів, ліспромгосп №18 Міністерства сільського господарства, ліспромгосп тресту «Київбуд», ліспромгосп «Сільелектро» та інші невеликі лісозаготівельні дільниці.

Лісозаготівельні підприємства кожного з відомств ставили завдання заготовити  для себе якомога більше необхідних сортиментів: для будівництва - будівельний ліс, для шахт - рудникову стійку, а буковий пиловник, тонкомір і дрова залишалися після розробки лісосік і не знаходили відповідного застосування. Сторонні лісозаготівники мало дбали про те, в якому стані залишалися лісосіки. Тонкомірна деревина, вершини, гілки і сучки захаращували ділянки і викликали небезпеку в пожежному відношенні. За даними С. А. Генсирука,  (див. Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983) до 1955 р на кожній лісосіці залишалося понад 10-15% заготовленої деревини (без відходів).

Однак, у ці важкі перші повоєнні десятиліття були здійснені важливі заходи щодо поліпшення стану лісового господарства. Зокрема, розробили і впровадили нові правила рубок, виявили закономірності зростання деревостанів, велику увагу приділяли лісовідновленню, залісненню не покритих лісом площ. Але, незважаючи на досягнуті успіхи, розвиток лісового господарства, його стан до моменту організації лісокомбінату не задовольняло вимогам передових методів лісорозведення в гірських умовах. Головним недоліком було відставання лісовідновлення в порівнянні з обсягом рубок. Рубки головного користування проводили в розмірах, що набагато перевищували розрахункову лісосіку. Так, в Івано-Франківській області протягом 1950-1956 рр. щорічно вирубували понад двох розрахункових лісосік (див. Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983). Це призводило до різкого зниженню запасів стиглих насаджень і виснаження лісосировинних ресурсів. Нечисленні колективи лісництва при нестачі техніки та постійних кадрів не були в стані провести лісопосадки в необхідних масштабах і в стислі терміни. В перші повоєнні роки лісокультурні роботи проводили в невеликих обсягах, площі рубок значно перевищували площі створюваних лісових культур, а природне поновлення не завжди давало позитивний результат. Найважливішим недоліком було те, що до 1957 року у наших лісах застосовувалися в основному суцільні рубки. Так, за даними того ж С. А. Генсирука, в 1957 р із загальної площі рубок в Карпатах суцільними рубками було пройдено 22,4 тис. га, або 73,8% площ. При цьому не забезпечувалось природного відтворення лісу, а захисні властивості гірських лісів різко знижувались.

Стало очевидним, що найбільший взаємозв'язок між процесами відновлення, лісо- вирощування і лісоексплуатації може бути досягнута лише в тому випадку, коли господарські організації, що виконують ці процеси, об'єднати в єдиний господарський організм, який би забезпечував функції відтворення і використання лісових ресурсів.

У довоєнний період в нашому районі була слабо розвинена і деревообробна промисловість. Незважаючи на значні лісосировинні ресурси, рівень розвитку деревообробки був дуже низький. Деревообробна промисловість представляла собою безліч дрібних, технічно недосконалих підприємств. Кожне з них мало по одній або дві пилорами без всякої механізації біля рамного простору і складських операцій. Зазвичай ці напівкустарні підприємства розташовувалися в районах лісозаготівель.

Відразу в післявоєнний період, завдяки вжитим заходам, підприємства деревообробної промисловості були відновлені, реконструйовані. У 1950 р. обсяг виробництва продукції деревообробки перевищив довоєнний. У наступне десятиліття спостерігалося зростання виробництва пиломатеріалів і будівельних деталей. Але все ж до кінця 50-х років розвиток деревообробки не повністю відповідало вимогам розвитку відроджуючого народного господарства України.

Урядом УРСР були розроблені основні напрямки прискореного розвитку деревообробної промисловості в районі Карпат - створення великих деревообробних підприємств шляхом розширення і реконструкції діючих виробництв, розташованих в місцях лісосировинних баз. Забезпечення сировиною цих підприємств мало здійснюватися за рахунок місцевих лісосировинних ресурсів, тим більше, що в багатьох випадках склади сировини деревообробних підприємств були розташовані поруч з нижніми складами ліспромгоспів. Найбільш сприятливі умови для забезпечення постачання сировиною деревообробних виробництв могли бути створені при об'єднанні лісозаготівельних підприємств з деревообробними.

Великим резервом для збільшення випуску лісопродукції деревообробною промисловістю, як тоді вважали, була масова переробка деревних відходів і низькосортної деревини. До моменту організації лісокомбінату низькосортну деревину використовували тільки в якості палива. Відходи деревообробки йшли частково для виготовлення виробів ширвжитку, але основну частину їх також спалювали для вироблення технологічного пару. Тим часом, в той час вже сформувалися основні напрямки використання низькосортної деревини та деревних відходів: а це - виробництво ефективних замінників ділового лісу - деревостружкові і деревоволокнисті плити, технологічної тріски та іншої продукції. Для організації такого виробництва, необхідна була максимальна концентрація деревних відходів в місцях переробки, тобто на великих підприємствах. Дослідження по обґрунтуванню розміщення цеху деревоволокнистих плит показали, що найбільш доцільно для цього виробництва використовувати відходи від лісопилки деревообробного виробництва і низькосортну деревину.

Найбільш успішне вирішення цих завдань в сформованих тодішніх умовах було можливо лише при організації великих комплексних лісових підприємств, які б об'єднали лісове господарство, лісозаготівельну та деревообробну промисловість.

За післявоєнні роки відбулося суттєве технічне переозброєння лісових підприємств. Однак для подальшого підвищення продуктивності праці необхідно було не тільки впровадження нової техніки в усі галузі лісової промисловості, але і поліпшення її використання. Найбільш сприятливі умови для використання машин і механізмів в лісовому господарстві і на лісозаготівлях, за задумом уряду нашої республіки, могли бути створені тільки в комплексних підприємствах. Маючи в своєму розпорядженні власний автомобільний транспорт, зосередженим в одному центрі (наприклад, в автоколоні), лісокомбінат зміг би забезпечити оперативність маневрування. Автоколона, крім вивезення деревини, забезпечувала підрозділи лісового господарства: в період посадки доставляла посадковий матеріал, перевозила бригади і т. п. В комплексному лісовому підприємстві випадала нагода укрупнити не тільки автогосподарства, а й інші виробничі підрозділи: склади, ремонтні майстерні та ін. Зокрема, склади сировини деревообробних цехів представляли б собою кінцеві пункти лісозаготівельного виробництва. Сюди надходила деревина не тільки від лісозаготівель, але і від рубок догляду. Все це створювало умови для кращого використання техніки, відкривало можливість ліквідувати ряд допоміжних робіт. При створенні комплексного підприємства вивільнялась частина управлінського персоналу, зникла б необхідність мати численних сезонних робітників лісового господарства. Все це також сприяло підвищенню продуктивності праці.

Для розширення і реконструкції діючого деревообробного підприємства, будівництва нових доріг, цехів та інших промислових об'єктів в лісовій і деревообробній промисловості з кожним роком вимагало все більше і більше капітальних вкладень. Стало очевидним, що концентрація капітальних вкладень, прискорення термінів капітального будівництва і введення в дію нових потужностей могли бути досягнуті тільки на великому підприємстві.

Окрім виділених в централізованому порядку капітальних вкладень, підприємство повинне використовувати максимум власних джерел: амортизаційні відрахування, спецфонди і ін. Потужне підприємство могло мати у своєму розпорядженні великі за розміром власні джерела капітальних вкладень, сконцентрувати капітальні витрати на великих об'єктах. Треба також мати на увазі, що в той час у нашому районі не було потужних будівельно-монтажних організацій. Тому основний обсяг-капітальних робіт підприємство повинні були виконувати господарським способом. Безумовно, лише велике багатогалузеве підприємство могло створити такий потужний, технічно оснащений будівельний підрозділ і в більш короткі терміни виконувати необхідні роботи.

Таким чином, до моменту організації лісокомбінату чітко визначилися головні, першочергові завдання подальшого розвитку лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості:

скоротити обсяг рубок і довести його до розміру річної розрахункової лісосіки;

здійснити ряд важливих заходів щодо збереження лісів і лісонасадження непокритою лісом площі;

розширити та реконструювати цехи по переробці відходів і низькосортної деревини.

Стало очевидним, що тільки на великому комплексному підприємстві можна створити умови для більшої маневреності трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами. Це не тільки забезпечувало підвищення продуктивності праці, а й покращувало матеріально-технічне постачання і фінансове становище підприємства, виходячи з таких передумов у 1960 році і був створений Вигодський лісокомбінат.

Відбулося  це створення з ініціатив керівництва Станіславської Ради Народного Господарства наприкінці 1959 року в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях було здійснено перехід на нову форму управління лісовою галуззю. Лісове господарство, лісозаготівля, лісопильна та деревообробна промисловість були об’єднані в єдиний комплекс взаємозв’язаних виробництв. Головною одиницею галузі став лісокомбінат, який здійснював весь технологічний комплекс від вирощування і лісозаготівель до глибокої переробки деревини і використання деревних відходів.
      На початок 1960 року Вигодський лісокомбінат в числі перших області завершив перехід до комплексного ведення господарства. Замість роздріблених дрібних підприємств ліспромгоспів, лісгоспу та лісопильно-деревообробного заводу було створено єдине велике підприємство. 

Першим директором лісокомбінату став Грищенко Анатолій Васильович (05.1960 року по 09.1974 року). З цього часу лісокомбінат виконував всі технологічні процеси від створення лісосировинної бази до глибокої переробки деревини, використання побічної продукції з обсягом виробництва майже 32 млн. крб. товарної продукції. Ріст  було досягнуто за рахунок фабрично-заводської галузі. Колектив лісокомбінату з року в рік успішно справлявся з планами технічного переозброєння виробництва.

Після створення Вигодського лісокомбінату, як комплексного підприємства, до його складу тоді входило дев’ять лісництв (потім їх стало тринадцять), три лісопункти, вузькоколійна залізниця, автоколона, нижній склад, лісопильно-деревообробний завод. Загальна площа лісів лісокомбінату на той час складала 61,6 тис. га в т.ч. покрита лісом площа 52,2 га, запас лісонасаджень 13,6 млн. м³, склад насаджень 8Ялє1Яцб1Бкл. У зв'язку з довгостроковою програмою відновлення корінних деревостанів, підвищення продуктивності, стійкості лісів і їх регулюючої ролі в природних екосистемах з перших років роботи лісокомбінату особлива увага була зосереджена на лісовідновлювальних роботах. Перш за все було ліквідовано розрив, що утворився до організації лісокомбінату між площами вирубок і обсягами лісовідновлення. Після ліквідації цього розриву лісові культури створювали щорічно на всій площі, що вимагала штучного лісовідновлення річної лісосіки кожного попереднього року.

Пов'язане з обмеженням обсягів рубок головного користування зменшення площ лісокультурного фонду дозволило зосередити зусилля на вдосконаленні технології створення лісових культур і підвищення якості роботи. Починаючи з 1968 року був узятий курс на поступове переведення лісовідновлення на генетико-селекційну основу. Внаслідок комплексного ведення господарства, великої організуючої роботи адміністрації лісокомбінату на чолі з Анатолієм Васильовичем Грищенком, за порівняно короткий час повністю були відновлені непокриті лісом площі, упорядковано лісокористування. Рубки головного користування стали вестись в обсязі науково-обгрунтованої розрахункової лісосіки. Наприклад якщо в 1960 році було зрубано і вивезено 513 тис. м³ деревини то в 1965 році 312 тис. м³, в 1981 році 165,1 тис. м³, а в 1995 році 47,3 тис. м³ деревини.

У 1965 році на всій площі держлісфонду лісокомбінату було проведено лісопатологічне обстеження і культивування лісових ґрунтів і здійснено перехід на ведення лісового господарства на науковій основі. Лісівники почали бачити потенційні можливості кожного типу лісу в поліпшенні його породного складу і підвищення продуктивності лісів. Лісовідновлення почали з посадки змішаних лісових культур, до складу яких, крім основних порід (ялини європейської, ялиці білої, бука лісового, дуба звичайного), широко впроваджувались такі породи, як дуб червоний, модрина європейська, кедр карпатський, ільм гірський, дугласія, ясень та інші продуктивні породи. Перехід ведення лісового господарства на науковій основі дало можливість поступово відновити корінні типи лісу. У лісокультурну практику стали широко впроваджувати посадку лісу стандартним посадковим матеріалом, що дало можливість підвищити приживлюваність лісових культур і скоротити терміни вирощування деревини.

На лісосічних роботах в той час почали широко використовувати бензомоторні пили, трелювальні трактори ТДТ-40, ТДТ-55, колісні ЛТ-157 і 7 ТБ-1, лебідки різних марок,  щелепні навантажувачі.  На нижньому складі лісокомбінату було впроваджено напівавтоматичні та автоматичні установки по розкряжівлі деревини,  придбано консольно-козловий і баштовий крани, лісовозні автомобілі, тепловози і мотовози вузької колії та іншу техніку.

Що стосується лісопиляння і деревообробки, то на той час почали масово впроваджувати на деревообробному комбінаті (ДОК) нові види обладнання і нові технологічні процеси, що в значній мірі підвищило ефективність використання деревної сировини та якість продукції, що випускалась. При відносній стабілізації лісопиляння, випуск продукції деревообробки з кожним роком почав зростати. Це в основному відбувалось за рахунок поглибленої переробки вихідної сировини і розширення номенклатури продукції. На лісопильному заводі, деревина перед поступленням в обробку проходила відповідні підготовчі операції. Для забезпечення однорідності породного складу, якості і розмірів пиловочних колод проводилось спочатку їх сортування. Сортування колод перед розпиловкою здійснювалась в основному за допомогою повздовжньо-ланцюгових транспортерів. Розсортовані по породам, довжинах і діаметрах окоровані колоди укладались в штабелі, а вже потім поступали на пилорами. Безперечна перевага розпилювання окоренної сировини полягала в тому, що зменшувалось затупленність інструменту, збільшувалась продуктивність пилорам і поліпшувалась якість деревних відходів. У Вигодському лісокомбінаті в основному випускались хвойні пиломатеріали, так як в складі  лісосічного фонду переважають хвойні породи. Обрізні хвойні пиломатеріали йшли на вагоно - і автобудування, а також на виготовлення специфікованої продукції.

За період з 1961 до 1966 року у Вигоді зведено за рахунок державної субвенції та індивідуальними забудовниками близько 200 нових житлових будинків, споруджено двоповерховий будинок лісоком­бінату, приміщення комбінату побутового обслуговування. Поліпшено побутові умови працівників лісової промисловості на лісопунктах. На кожному з них були свої промислові й продовольчі магазини, їдальні, клуби, бібліотеки. Лісоруби жили у світлих і теплих гуртожитках. Тут тільки в 1969 року було встановлено 13 телевізорів «Електрон»! За ініціативою адміністрації лісокомбінату було по-новому розв'я­зано проблему харчування робітників у лісі, на віддалених лісосіках узимку. Вони одержували безплатно гарячі страви в харчових термосах. Робітники нічної зміни у деревообробних цехах мали безплатні обіди. Тільки 1968 року було відкрито вісім нових їдалень і сімнадцять котлопунктів.

Колектив Вигодського лісокомбінату пишався своїми кращими людьми вироб­ництва. В 1966 році за досягнуті успіхи у вико­нанні завдань семирічного плану почесними орденами й медалями було нагороджено 27 робітників лісокомбі­нату.

Великим підприємством став також і Вигодський лісохімзавод. Порівняно з дорадянським періодом випуск валової продукції тут зріс у 10 разів, а продуктивність праці — у 13 разів. Лісохімзавод випускав на той час шість видів хімічної продукції і постачав їх підприємствам багатьом містам нашої республіки. Оцтово-кальцієвий порошок надходив для виготовлення оцту на підприємства харчової промисловості, спирт — для виготовлення формаліну — у м. Сваляву Закарпатської області тощо. Адміністрація хімзаводу постійно дбала про поліпшення матеріальних і побутових умов своїх робітників. В ті роки підприємством було зведено 10 житлових будинків загальною площею 1650  м². Завод мав свій магазин, їдальню, медпункт і клуб.

На лісопильно-деревообробному підприємстві щорічно утворювалось багато деревних відходів. І ця обставина визначила необхідність прийняття найрішучіших заходів для їх раціонального використання. Було встановлено, що одним з найбільш доцільних і економічно ефективних направлень використання цих відходів є переробка їх на технологічну тріску і налагодження виробництва волокнистих плит.

Дітищем Анатолія Васильовича Грищенка, як так можна назвати, стало будівництво заводу деревоволокнистих плит (ДВП), промисловою потужністю 10 млн. м² в рік, яке розпочалось наприкінці 60-х років і було закінчено в 1972 році, а на початку 1973 року він почав випускати готову продукцію. Проектно-пошукові роботи, щодо будівництва заводу ДВП почалися ще в 1967 році. Фундамент під його цехи заклали на місці колишнього тартаку фірми «Сільвінія», який згорів під час війни. На той час на цій території знаходився нижній склад лісокомбінату, та електростанція потужністю 300 кВт, яка забезпечувала електрикою нижній склад і частково освітлювала селище Вигода. Були ще тут невеличкі цехи такий як: тарний та з виробництва вітамінної муки. Будівництво цеху з виробництва технологічної тріски з біржею сировини, основного цеху виробництва плити, потужної котельні, мазутного господарства, пожежного посту, складів готової продукції велося на 16 га площі. На 1,2 га зводилася водонасосна станція із греблею на ріці Свіча, тому що для  виробництва плити потрібно значна кількість технічної води, яку повинна була забезпечувати річка Свіча. За територією селища на 6,5 га йшло будівництво очисних споруд для промислових і побутових стоків потужністю 4000 м³ води за добу. У 1969 році було укладено контракт із польською фірмою PROZЕМАК на поставку обладнання для виготовлення плити і частково для цеху технологічної тріски. Решта обладнання для біржі сировини та інших підсобних цехів постачалося із вітчизняних заводів. У цеху техтріски були встановлені рубильні машини вітчизняного виробництва МРН-25 і МРН-30. Зберігали технологічну тріску в бункерних галереях або на відкритих майданчиках. Якість технологічної тріски оцінювалась за її фракційним складом, змістом кори і мінеральних домішок. Для цього в цеху працювала лабораторія з контролю її якості.

Начальником будівництва такого потужного заводу був призначений здібний організатор і фахівець своєї справи М. І. Любчин, який пізніше очолив колектив Снятинської меблевої фабрики. Він зумів підібрати і підготувати спеціалістів для такої відповідальної і великомасштабної роботи та здати всі будівельні об’єкти вчасно і в якісному стані. 5 листопада 1972 року була виготовлена перша плита ДВП. 7 листопада робітники цеху несли цю плиту на святковій демонстрації в селищі, й була вона густо списана автографами всіх тих, хто був причетний до її виготовлення. Звичайно, ще деякий час спеціалісти продовжували наладку обладнання і випробування, а з 1 січня 1973 року завод ДВП почав працювати стабільно, виходячи на проектну потужність 10 млн. м² плити за рік. Її було досягнуто протягом дворічної роботи, хоч передбачалося освоїти потужності за п'ять років. Деревні плити в той час були одним з найбільш ефективних замінників листових і брускових матеріалів, що застосовувались тоді при виробництві меблів і в будівництві.

Коротка біографічна довідка:

Грищенко Анатолій Васильович 1927 року народження, уродженець села Няневка Малинського району, Житомирської області. В 1948 році  закінчив Малинський лісотехнікум. Свою трудову діяльність в лісовій промисловості розпочав спочатку інженером-контролером, потім техноруком, а згодом начальником лісопункту Свалявського ліспромгоспу тресту «Закарпатліспром». Під час роботи в Сваляві без відриву від виробництва закінчив Московський лісотехнічний інститут в 1955 році по спеціальності «Лісоексплуатація». З 1955 року працює в тресті «Станіславліспром» головним інженером Рожнятівського, а потім Вигодського лісокомбінату. І в 1960 році став його директором.

За спогадами економіста-нормувальника, на превеликий жаль, вже покійної Погорєлової Тамари Антонівни:

-  Анатолій Васильович  був людиною з великої літери. Фігура була видна: високий на зріст, завжди чисто поголений. Завжди в костюмі, в найчистішій сорочці (заслуга дружини Лідії Миколаївни), в сучасному взутті. Відразу видно, що не з боязкого десятка. Людину бачив наскрізь. Очі великі, сірі, завжди з іскоркою. Ненавидів брехню, дуже не любив, щоб йому перечили і вимагав від підлеглих чіткого виконання всіх його розпоряджень і наказів.  Не говорив даремно, але і не мовчав. Всі любили його слухати. На рідкість розумний і дотепний. В людині помічав все (особливо в жінок). Всім своїм виглядом, поведінкою, галантністю, як кажуть, збивав з ніг будь-кого. Працював на знос, трудоголік до мозку кісток. Любив дисципліну і вимагав її від працівників лісокомбінату. Читав вечорами в певний час пресу, книги (в книгах робив помітки олівцем зі своїми висновками і думками). В голові його була завжди ясність. Він знав, що потрібно, і знав, що сам хоче. Це притаманне людям справжнім і щирим.

Був комуністом. Куди його партія не посилала, він все робив добре і до кінця. Вигодському лісокомбінату служив вірою і правдою. Хоча перспективи росту по службовим сходам були великі. За вказівкою Івано-Франківського обкому партії згодом очолив Івано-Франківській ПКТІ, де пропрацював до самого виходу на пенсію. Під час роботи в ПКТІ займався науковою роботу, написав відому монографію «Крона дерева: промышленное и рекреационное использование.» Г р и щ е н к о А. В., К у ч е р я в ы й В. А., То м ч у к Р. И., З а д о р о ж н ы й В. В. — Л ь в о в : Вища школа  Издательство при Львовском университете, 1985. — 168 с. У монографії описані особливості важливої частини дерева - крони. Визначені ресурси цієї сировини, розподіл її по крутизні гірських схилів регіону Карпат, рекомендовані раціональні технологічні схеми заготівлі і транспортування крони дерева.

Все задумане Анатолій Васильович втілив в життя: 1) побудував завод ДВП 2) збудував у 1970 році за кошти лісокомбінату селищний Будинок Культури із залом на 400 глядачів 3) створив, виростив і змусив вчитися кращі кадри лісокомбінату 4) побудував соціальну сферу для працівників - житло (будинки, школу, побуткомбінат). Безумовно, він горів на роботі. У нього було велике, неспокійне серце. Він хотів все охопити і вболівав за всіх. Багато зробив добра для людей і пішов з життя, нічим не заплямувавши себе. Він був в житті самородком, велетнем, Людиною з великої літери, вірним сином свого народу, який зробив багато для лісової галузі і для селища Вигода в цілому. Нещодавно селищна Рада перейменувала колишню вулицю Валентини Терешкової в селищі на вулицю Грищенка Анатолія Васильовича.

         З 1974 року по лютий 1978 року Вигодський лісокомбінат очолював  Горошко С.К.

Коротка біографічна довідка:

  Горошко Степан Кирилович 1928 року народження, народився в с. Вербовець Лоповецького району, Тернопільської області. В 1950 році закінчив Кременецький лісотехнічний технікум. Свою трудову діяльність в лісовій галузі розпочав в Делятинському ліспромгоспі, де працював спочатку майстром лісорозробок, техноруком лісопункту. Без відриву від виробництва в 1959 році закінчив Ленінградську лісотехнічну академію по спеціальності «Лісоексплуатація». В 1959 року був призначений начальником лісозаводу Ворохтянського лісокомбінату. З 1961 року головний інженер Болехівського лісокомбінату, а з 1968 року його директор. В 1974 році став директором Вигодського лісокомбінату. За цей період успішно здійснювалося виконання доведених завдань. Побудовано дитячий садок на 150 місць, торговий комплекс “Вигодянка”, контора Шевченківського лісництва.

     Степан Кирилович був великим шанувальником і прихильником народної самодіяльності. З моїх дитячих спогадів, коли на запрошення адміністрації лісокомбінату в 1976 році у Вигоду приїхав з концертом народний артист СРСР Дмитро Гнатюк, то я сидячи поруч з мамою, вперше побачила Степана Кириловича, який сидів на два ряди вище нас. Це був такий собі невеличкий, кругленький, веселий чоловічок, який аж ніяк не вписувався на роль керівника такого солідного підприємства.

У часи його керівництва селищний будинок Культури був центром мистецького життя Вигоди і не тільки, але й всієї Долинщини. У 1970-ті в Будинку Культури функціонували ансамбль народного танцю (керівник заслужений працівник культури УРСР А.О. Зібаровська), дитячий гурток театрального мистецтва - перший його керівник М.Г. Лапчук, де ставляться вистави «Дивокамінь», «Троянда волі», героїчна драма «Гавроші Брестської фортеці», «Пригоди Робінзона Крузо», «Квітка з чарівної рукавички». Пізніше режисер І. І. Стогній в подальшому директор Будинку Культури ставить п’єсу «Чиполіно», водевіль «Сватання». Поштовхом до нового витка розвитку драматичного гуртка дав його новий керівник Віктор Бобров, який в 1977 році став директором Будинку Культури. Його доробком стали вистави: «Трибунал», «Дівчина і квітень», «Великий чарівник», «Мораль пані Дульської», «Гріх і покаяння». За виставу «А зорі тут тихі…» театральному колективу у грудні 1976 року було присвоєно почесне звання «Народний аматорський театр». З 1983 року Народний аматорський театр очолив талановитий режисер Богдан Мельник. Його театральний колектив це не дитяча студія, це люди різного віку і професійних уподобань. Творчий колектив є неодноразовим переможцем найпрестижніших обласних і всеукраїнських оглядів-конкурсів, фестивалів театрального мистецтва. Дипломи, нагороди – це висока оцінка і визнання їх мистецьких здобутків.

У 70-х роках хор Вигодського лісокомбінату був відомий не тільки в нашій області, але й далеко за її межами. З 1972 року хором керує Кузьменко Л.О. В 1973 році Міністерство культури запрошує хор Вигодського лісокомбінату до Москви. Після приїзду із столиці у жовтні 1973 року хору присвоєно звання «Народний». Голоса солісток хору Оксани Боринської, Алли Кузьменко і по сумісництву завідуюча дитячим сектором Будинку Культури, чули не тільки працівники лісокомбінату, але  й глядачі районного, обласного центрів та шанувальники народної творчості в Києві, Каневі та інших міст України. З 1975 року творчу працю продовжує Степан Федишин. З 1978 року хором, який отримав назву «Прикарпатські самоцвіти» курує Мирон Андрусів, який успішно по сьогоднішній день продовжує мистецьку справу своїх попередників. Велику культурно-освітню роботу проводив Будинок Культури. У ньому  працювала профспілкова бібліотека лісокомбінату, різноманітні гуртки як для дітей, так і для дорослих.

З лютого 1978 року по лютий 1989 рік підприємство очолював Калуцький І.Ф.

Коротка біографічна довідка:

Калуцький Іван Федорович народився 16 червня 1941 року в селі Гермаківка Борщівського району Тернопільської області. У 1968 році закінчив Львівський лісотехнічний інститут по спеціальності «Лісоінженерна справа». Трудову діяльність розпочав у 1969 році в Делятинському лісокомбінаті на посаді інженера, потім — старшого інженера, начальника виробництва. З 1976 року працював у Надвірнянському лісокомбінаті головним інженером, а в 1978 році був призначений директором Вигодського лісокомбінату. За цей період Іван Федорович у 1984 році завершив навчання в аспірантурі при Львівському відділені Інституту економіки НАН України. І в цьому ж році захищає кандидатську дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук на тему «Організаційні і економічні основи підвищення ефективності комплексного використання лісосировинних ресурсів». Поєднуючи виробничу діяльність з науково-педагогічною, з 1985 по 1994 роки завідував філією кафедри механізації лісозаготівель, лісового господарства і транспорту лісу Львівського лісотехнічного інституту. З 1989 року Іван Федорович пішов працювати  головним інженером об’єднання «Прикарпатліс», а через рік став його генеральним директором.

За період керівництва лісокомбінатом Калуцьким І.Ф.  колектив підприємства неодноразово виходив переможцем у Всесоюзному і Республіканському соціалістичному змаганнях. Об’єм лісозаготівель в 1981 році зменшився із 513 тис. м³ у 60-тих роках до 165 тис.м³ у 1981 р., тобто в 3,1 рази. Однак випуск товарної продукції зріс з 13,5 млн. крб. в 1960 році до 21,2 млн. крб. в 1981 році.

Не припинялося будівництво нових цехів, житла. Так за цей період здано в експлуатацію цех деревинної муки, цех ламінування, санаторій-профілакторій «Джерело Прикарпаття» в селі Новий Мізунь, контори Бескидського та Вишківського лісництв, побудовано п’ятиповерховий адмінкорпус лісокомбінату, лікарня в селі Старий Мізунь, багато житлових будинків, лісовий кордон в Бескидському лісництві, реконструйовано Вигодську середню школу.

В Шевченківському лісництві була закладена постійна лісонасіннева клонова плантація модрини європейської та японської. В лісові культури почали вводити інтродуценти. В лісокомбінаті була розроблена «Продовольча програма» в результаті цього побудовані стаціонарні теплиці для вирощування овочів, корівник, займалися бджільництвом, утримувалось 5 пасік.  Великі роботи в той час були проведені по благоустрою заводів, цехів, закладено сквери, реконструйовано центр селища Вигода.

У середині 80-х років, я прийшла працювати, як молодий спеціаліст, у Вигодський лісокомбінат. Пам’ятаю, як проходила співбесіду в кабінеті директора, перед тим як приступити до роботи. Поборовши своє хвилювання, я ввійшла в просторий кабінет Івана Федоровича. Привітавшись, Іван Федорович поцікавився в першу чергу витягом з диплому, задав декілька питань стосовно моєї майбутньої професії. Сказав, що найскладнішим періодом адаптації для молодого спеціаліста буде перші три місяці роботи. Серед основних причин труднощів назвав незнання виробничих і технологічних процесів виробництва, прийнятих на даному підприємстві правил. І на останок, побажав мені успішно адаптуватись в колективі, хороших взаємин з майбутніми колегами по роботі, а також керівництвом заводу.

  Іван Федорович, як директор був строгий, любив дисципліну і в той же час був дуже справедливим. На роботу приходив рано вранці, обходив всі цехи заводу ДВП. Завод він любив,  жив ним і міг з'явитися лише йому відомими шляхами в будь-який час доби - о першій годині ночі, в чотири - шість годин ранку. У нього були години прийому, але звернутися до нього можна було в будь-який час і в  не прийомні години.

  Кожний понеділок проводилась виробнича нарада, на оперативці директор давав зауваження, розпорядження і накази начальникам виробничих підрозділів, тому що він все вже бачив. Виробнича територія заводу, цехів завжди були чисті і впорядковані. Біля кожного цеху були клумби з квітами. Під його керівництвом на всій території лісокомбінату проводилось озеленення. При ньому на підприємстві, яке інтенсивно розвивалося  працювало понад 3 тис. осіб.

З моїх спогадів:

- Щоранку ми чекали директора в цехах. Приходив трохи раніше початку роботи, перевіряв порядок на всіх ділянках, стан працюючих, дисципліну, контролював продукцію, особливо якість деревино волокнистої плити. Високий, акуратний, завжди в строгому діловому костюмі, голос спокійний, притишений. Побоювалися його, і в той же час дуже поважали. Був справедливий, зарплату оцінював по роботі. З робочими говорив про все: про політику, про сім'ю, про проблеми. Допомагав тим, хто будувався: виписував будівельні матеріали молодим сім'ям робітників, працівникам лісокомбінату давав квартири в нових будинках. Людина з великої літери. Багато робітників зберегли про нього найкращі спогади. При ньому здійснилася реконструкція заводу ДВП в 1986 році. Завод з випуску ДВП потужністю 10 млн. м² плит на рік був реконструйований і потужність його склала в той час 11,3 млн. м² плит на рік, а згодом було збільшено до 12 млн. м² на рік за рахунок вдосконалення техніки і технології. Цех ламінування деревоволокнистих плит реконструкції не підлягав, хоча тут була вирішена задача розкрою плит на заготовки за спеціалізацією замовників.

Кадри на підприємстві були сильні, молодь вчилася в Закарпатському лісотехнічному технікумі, здібним молодим працівникам давав направлення у Львівський лісотехнічний інститут та Ленінградську лісотехнічну академію.

Передбачалось закінчити будівництво цеху деревної муки потужністю 10 тис. т., сушильного господарства потужністю 15 тис. м³ умовних пиломатеріалів і заново побудувати цех з виробництва чистових брускових заготовок потужністю 10 тис. м³ на рік. На перспективу по Вигодському лісокомбінату планувалось розвинути виробництво м'яких конструктивних елементів для меблевого виробництва. І до кінця 80-х років Вигодський ордена Трудового Червоного Прапора лісокомбінат мав би стати одним з підприємств, який би перейшов на безвідходну технологію виробництва. У справу була б залучена вся біомаса лісосічного фонду, яка б розподілилась таким чином:

-          хвойні гілки - на виготовлення хвойно-вітамінного борошна та хімічної продукції;

-          кора - на виготовлення хвойних екстрактів;

-          кускові відходи - на тріску для ДВП;

-          пилки - на деревне борошно;

-          стружка - на деревне борошно і частково для виробництва ДВП.

Обсяг виробництва по товарній продукції до кінця 80-х років мала би складати 22,9 млн. руб. Є про що згадати.

З лютого 1989 року по 1995 рік лісокомбінат очолював Луцький В.Я.

Коротка біографічна довідка:

Луцький Володимир Ярославович народився 6 червня 1954 року в м. Дрогобичі Львівської області. В 1976 році закінчив Львівський лісотехнічний інститут, лісо- інженерний факультет. Свою трудову діяльність розпочав в 1976 році майстром Бескидського лісопункту у Вигодському лісокомбінаті. Згодом працював економістом планово-економічного відділу, майстром буддільниці, начальником цеху оздоблення. В жовтні 1981 року був обраний головою профспілкового комітету Вигодського лісокомбінату, а в 1984 році став директором заводу ДВП. З 1986 року заступник директора лісокомбінату по виробництву, і в 1989 році очолив Вигодський лісокомбінат.

Час керівництва Володимира Ярославовича припав на дуже важкі часи - часи так званої перебудови і розвалу Радянського Союзу.

Найбільш руйнівними в ті часи для лісового господарства стали вітровали в 1989, 1991 роках, після яких залишилось багато вітровальної деревини, яку потрібно було терміново розробляти. Обласна влада почала надавала дозвіл на розробку таких лісососік всім хто зголошувався, а це різноманітні приватні фірми, колгоспи, кооперативи з усіх куточків України. Всі ці «лісоруби» завдали великої шкоди лісу, по хижацькі заготовляючи деревину і вивозячи її похапцем з лісу, не оглядаючись на те, що вони лишають після себе на лісосіці. Оминаючи нижній склад, деревина їхала не відомо куди і не відомо де перероблялась, а виробничі потужності лісокомбінату залишались не задіяні на повну потужність. Підприємство поволі ставало збитковим; це і стало однією з причин розвалу лісопромислового комплексу в 90-і роки минулого століття. А згодом розпочаті в Україні реформи лісового господарства послужили поштовхом до подальшого банкрутства такого великого підприємства, як Вигодський лісокомбінат.

Але вернемося до директора лісокомбінату – Володимира Ярославовича Луцького, природно, що директор не міг зупинити ці негативні тенденції і процеси, які валом нахлинули на політичне і економічне життя колишнього Радянського Союзу. Ці суб’єктивні і об’єктивні чинники, які привели до розвалу такого потужного підприємства, боляче відгукувались в душі Володимира Ярославовича.

Природна товариськість і доброзичливе ставлення до людей завжди були притаманні Володимиру Ярославовичу. Він володів найбільшим талантом викликати прихильність до себе самих різних людей: від робітника до головного спеціаліста, в чому мені довелося багато разів переконатися за шість років роботи під його керівництвом.

Цей талант допомагав йому і в діловому спілкуванні, на загальних зборах колективу, на робочих нарадах, які він проводив щотижня. Треба особливо відзначити його вміле диригування цими нарадами, кожен міг висловити свою пропозицію, кожному надавалася можливість аргументовано відстоювати свою позицію.

Як досвідчений керівник, він вміло використовував в роботі моральні стимули: міг двома-трьома фразами похвалити за роботу, і людина, відмічена його похвалою, знаходила друге дихання, могла працювати з повним додатком сил.

Володимир Ярославович був перш за все Людина, тому до нього йшли зі своїми  бідами, знаючи, що він знайде час вислухати і по можливості допомогти. Знав багатьох, якщо не всіх працівників лісокомбінату, їх сімейний стан, потреби і турботи. У співробітників особливо цінував професіоналізм, оригінальність мислення, вміння аргументувати свою пропозицію, високу працездатність. Постійно вчив керівників підрозділів мистецтву управління колективом, доброзичливості та вмінню активно співпрацювати один з одним.

У той же час, він не прощав брехні і обману. У таких випадках бував гранично жорстким в аргументації провини, не допускаючи при цьому образи і приниження на адресу того, хто провинився, але не був мстивий або злопам'ятний. Ось такі, виняткові особливості такої особистості-Людини, як Луцький Володимир Ярославович.

Пізніше, в результаті реформи лісового господарства, яка відокремила лісове господарство від деревообробки, з 1995 року на підставі наказу Міністерства лісового господарства № 57 від 26.03.1995 року було створене Вигодське державне лісове господарство, яке очолив Луцький В.Я. Розпорядженням облдержадміністрації № 85 від 07.02.1996 року Вигодському держлісгоспу надали в постійне користування 59,9 тис. га лісового фонду для ведення лісового господарства. До складу якого увійшло 13 лісництв, 26 майстерських дільниць, 98 лісових обходів.

Так безславно закінчилась історія такого великого і потужного підприємства, як Вигодський Ордена Трудового Червоного Прапора лісокомбінат. Хочеться задати сакраментальне питання, чому так сталося? Відповідь на нього, мабуть, дадуть вже наступні покоління.

При підготовці статті використовувалася література і архівна документація:

- Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983 год

Архів ПАТ «Вигодський лісокомбінат»:

- Книга №2 Личные дела уволенных ИТР и служащих по Выгодскому опытному лесокомбинату за 1974 год с буквы «Б» по букву «Л»;

- Личные дела уволенных ИТР и служащих по Выгодскому ЛК за 1978 год с «А» по «Г» с №01 по №13. 

Архів ДП «Вигодський лісгосп» - особові справи 2010 року.