ПРЕС-СЛУЖБА

ПРЕС-СЛУЖБА

Лютий в Карпатах

Карпатські гори особливо красиві взимку. Своєю чарівною красою природа нашого краю приваблює всіх і дарує невимовне задоволення.  Зима в Карпатах — це вкриті снігом гори, неймовірно свіже гірське повітря, море емоцій та вражень. Чистий пухнастий сніг, все навколо іскриться, виблискує ... Легко дихається в зимовому смерековому лісі. Коли в горах володарює її Величність Зима, наступає благодатна пора тишини і спокою. Добре провести тут вихідні та святкові дні! Останній місяць зими – лютий, передвісник весни, природа прокидається після довгого сну в очікуванні довгожданої весни.

Сонце помаленьку піднімається догори над горизонтом, починає подекуди припікати, ще трохи і настане Стрітень - свято зустрічі зими з весною. Морозний і суровий місяць січень плавно переходить в холодний і непривітний місяць лютий, початок якого часто характеризується хуртовинами з сильними поривами крижаного вітру. Час від часу на небі встановлюється яскрава безхмарна погода, сонце вже частіше і яскравіше світить, відірвавшись ще далі від лінії горизонту, але пригрівати воно почне тільки аж з середини лютого.

Затихає інколи хуртовина. Сильний вітер, змінюючи подекуди свій напрямок, дрібним сніжком-крупкою так і норовить дістатися до тебе, засипаючи обличчя і руки. Але мете-мете, і крізь снігову пелену раптом прогляне ясне сонячне світло, і на душі теж неначе трохи посвітлішає. Інколи холодна погода змінюється першими відлигами. Сонце тепер довше стоїть над горизонтом, і хоч його промені ще дуже слабкі, проте в лісі з'являються перші проталини, а на вербі пробиваються м'якими пухнастими темно-коричневими крапочками бруньки - передвісники швидкої весни. Сніг починає твердіти і покривається обмерзлою скоринкою, стежки тепер добре протоптані, а дороги мають тверду колію.

  Але довго ще бути зимі, і заметілям, і морозам, ще рано відпускати їм заснулу природу, але все ж друга половина лютого це вже тепла зима, і порухи весни стають більш і більш помітними.

З середини лютого (15 лютого – Стрітення Господнього), часом в самі лютневі морози з хуртовиною і студеними вітрами, зима перетинається з весною, провісником якої стають перші яскраві, здавалося, б ось-ось теплі, сонячні промені. Сонячне світло все більше  проявляє свою яскравість і настирливість, проникаючи в усі частинки сплячої зимової природи. Здавалося, ось і настане з дня на день весна, але цариця-зима ще довго не буде віддавати свою владу над сплячим царством природи, і тільки до кінця місяця сонце починає частіше пробиватися крізь білі серпанки і пригрівати руки, щоки і оголені коричневі гілки дерев.

Про наближення весни, під впливом денного сонця, починають голосно дзвеніти бурульки. Снігові завали покриваються темною кіркою. Прогримлять останні морози і на поріг заступить довгождана весна.

  За довгі місяці зимового сну, природа вдосталь відпочила, набралася сил для нового розквіту і зростання. Ліс, дерева, кущі, комахи, весь рослинний і тваринний світ уже готовий прокинутися, як тільки прийде на зміну колючому холоду - довгоочікуване тепло. Ледь-ледь пробилися теплі промінчики сонця поки що тільки тішать природу на бурхливий підйом, але зима відступить не відразу. Ще як довго своїм суворим характером вона буде тримати в зимовому полоні спраглий до пробудження світ, але з першими променями сонячного тепла початок новому сезону буде вже покладено. Весна настає!

Екскурсійний тур - Хотинська фортеця, Кам’янець-Подільський та Чернівці

Нарешті працівники лісгоспу змогли вибратися відпочити. Планувалася ця поїздка ще в 20числахчервня,але здійснилися наші задуми лишень у серпні. Мета поїздки - Поділля: огляд Хотинської іКам’янець-Подільськихфортець, а також місто Чернівці і Чернівецький національний університет іменіЮріяФедьковича.11 серпня о 7годині ранку до контори лісгоспу під’їхав комфортабельний автобус єврокласузчарівнимгідом-екскурсоводомпанею Юлією та водієм паном Орестом і ми відправились у подорож.

Отже по порядку – Хотинська фортеця. Ті, хто подорожує Поділлям не оминаютьсвоєюувагоюісторичнозначущу і надзвичайно мальовничу Хотинську фортецю. Її 40-метрові стіни збереглидля насбезлічсвідченьпро великі і славні битви, перемоги і поразки. Саме тут в 1621 році українсько-польськевійськозупинилотурецьку навалу, позбавивши Європу від неминучої експансії турків-османів.Масштаби тихподійгоді собі йуявити: 300 тисяч турків і 100 тисяч татар під керівництвом султана Османа ІІпроти лише 57тисячполяківЯна Кароля Ходкевича і 40 тисяч козаків Петра Конашевича Сагайдачного. Духтих славнихчасів і досих пірприсутній біля стін цієї легендарної фортеці. Завдяки своєму героїчному минуломуівдаломурозташуванню, Хотинська фортеця прославилася у відомих кінострічках «Захар Беркут»,«ТарасБульба», «Три мушкетери», «Айвенго» і багатьох інших. Про все це, цікаво і натхненно розповідав намнашгід, якийще з дитинствазакохався в цю романтичну і легендарну твердиню - пан Денис.

Після огляду Хотинської фортеці і обіду в невеличкому придорожньому кафе «Околиця», нашадорогапролягла до річки Дністер, яка протікає по межі Хмельницької і Чернівецької областей. Точна метанашоговояжу – Кам’янець-Подільський район, село Велика Слобідка, готельний комплекс «ДністровськаРив’єра». Цімісця іноді ще називають "малою Швейцарією". Може, занадто і пафосно, але зате дійснокрасиво. Посудітьсамі.

Нас відразу розмістили по номерах. З вікон готелю "Дністровська Рив'єра" відкривається чудовийвигляднарічку Дністер і навколишню місцевість. Переодягнувшись і розмістившись по номерах, мивідразупопрямували на причал, де нас вже чекав теплохід «Кам’янець», яким ми подорожували по Дністру, іякийсаме тут протікає у величному Дністровському каньйоні.

Після річкової прогулянки нам подали вечерю під критою верандою. Кухня смачна,всебулосвіжоприготовлене. Офіціанти старалися підтримувати порядок на столах. Переночувавши в готелііпоснідавши, ми поїхали до Кам’янець-Подільського. Там нас зустріла біля мосту«Новопланівський»екскурсовод пані Алла. Ми з насолодою слухали її розповіді про це унікальнесередньовічне місто.

Отже, Кам'янець-Подільськ – місто, яке по праву зайняло третє місце в Україні після Києва іЛьвовазакількістю архітектурних пам'яток. Там ми відвідали знамениту середньовічну фортецю - одне з 7чудесУкраїни. Стара фортеця в Кам'янці вважається візитною карткою міста. Але місто-легенда фортецеюнеобмежується. Замок - це лише маленька частина цього неповторного міста. Кам'янець-Подільськийчастоназивають містом-музеєм під відкритим небом. Це один з найдавніших міст України, перші згадки проньоговідносяться до XI століття. Найбільша цінність міста, за словами нашого екскурсовода пані Алли,цепрактично повністю збережений історичний центр, Старе місто, яке ще не розбавлене архітектурою XX іХХІстоліть.

Незважаючи на те, що все місто вражає своєю архітектурою і створює враження, що час ніби вньомузупинився, одна з його пам'яток виділяється на загальному тлі - це старовинна Кам'янець-Подільськафортеця. Вона стояла перед нами у всій своїй красі. Величезні кам'яні стіни з вежами і бійницями, старовинніприміщення в яких можна лазити годинами. Навіть страшно уявити, скільки в цій фортеці прихованотаємниць, скільки людей пройшло старими переходами і по камінню фортеці, скільки воєн вона пережила ...

Прослуживши місту найпотужнішим оборонним форпостом на протязі багатьох століть, зараз Кам'янець-Подільська фортеця є одним з найкрасивіших пам'яток архітектури України

За замковим мостом на туристів чекають десятки інших історичних пам'яток. Ми милувалисяміськоюРатушою, кафедральним костелом святих апостолів Петра і Павла, де на турецькому мінаретівисочить золота скульптура Богородиці і знаходиться мусульманський проповідницький амвон. На жаль незмогли потрапити всередину костелу, бо на той час там йшла служба Божа, і не змогли побачити знаменитийнадмогильний пам'ятник Лаурі Пшездецької, виконаний з білого мармуру скульптором Петербурзької академіїмистецтв Віктором Бродським, але змогли насолодитися звуками діючого органу. Не залишили нас байдужимивимощені бруківкою вулички Старого міста, відполіровані до блиску сотнями тисячами ніг, що я заледве невпала на них, заходячи в фортецю. Неймовірної краси пейзажі, унікальний каньйон та загальна атмосферазатишного середньовічного містечка просто вражає.

Часто в Кам'янець-Подільському організовують грандіозні фестивалі і різноманітні свята. За словами нашогоекскурсовода - пані Алли, найяскравішими з них є політ повітряних куль. Уявіть собі: в небо над містомпіднімаються десятки барвистих повітряних куль, велично  пропливаючи над середньовічним містом.Поєднання такої краси захоплює дух у кожного! Але ще більш захоплюючим мабуть буде сам політ наповітряній кулі, здійснити який може кожен бажаючий разом з командою професіоналів.

І ще одна із сучасних розваг - роуп-джампінг в Кам'янець-Подільському з найвищого мосту висотою біля 60метрів - «Бігуча лань»! Здійснивши такий стрибок з  цього моста і 2 секунди польоту залишаться у вас упам'яті назавжди і багато адреналіну в крові теж.

Що стосується магазинів в Старому місті їх не так вже й багато. Вибір продуктів не дуже великий, алеводичку, морозиво, сигарети і тому подібне можна там купити завжди.

Одним словом, місто вразило всіх працівників лісгоспу, ми просто милувалася  цими видами, що нагадувалинам кадри історії ... Пригадується мені, що в цьому місті йшли зйомки колись дуже популярного фільму "Старафортеця" за однойменним романом Володимира Бєляєва, хоча екскурсовод нам цього не говорила, але вромані письменника описується саме ця фортеця і події часів Симона Петлюри. І ще один історичний факт,про який згадувала вже пані Алла – це загибель пана Волдиєвського в цьому місті, героя з однойменногороману Генріха Сенкевича «Пан Волдиєвський».

Місто залишиться в нашій пам'яті, як місто-казка не тільки у дітей, які були з нами на екскурсії, але і у нас удорослих. Ми із задоволенням бродили по його старих вуличках, заглянули на ринок з сувенірами позадуРатуші, і оглядали визначні пам'ятки, які зустрічалися мало не на кожному кроці. Емоції від перебування вмісті залишилися тільки позитивні і надзвичайно яскравими.

Смачно пообідавши в затишному і вишукано красивому всередині кафе-барі «Сіті блюз» ми поїхали внапрямку міста Чернівці.

Чернівці за такою, трохи скромною назвою ховається справжня перлина Західної України. Місто, якепідкорило нас з першого погляду: чисте, красиве, затишне і дуже дружелюбне. Практично завжди всітуристи, подорожуючи по Західній Україні прагнуть потрапити до Львова, трохи до Станіславова, а Чернівцізалишаються якось поза їх увагою. І дуже даремно !!!

Чернівці є центром Буковини, це місто бачило владу багатьох різних країн і правителів. Однак, найбільшогосвого розквіту місто досягло за часів правління імперії Габсбургів (1775-1915 рр.). У цей період всяархітектура була побудована у віденському стилі, яким ми можемо милуватися і зараз, подекуди трапляється ірумунський стиль будівель. І звичайно ж одне з найбільш унікальних місць – Чернівецький НаціональнийУніверситет - один з небагатьох об'єктів ЮНЕСКО на території України.

І якраз, наступна наша зупинка в маршруті був Чернівецький національний університет імені ЮріяФедьковича, точніше будівлі цього закладу освіти і науки. Споруди університету вражають, і я би поставилаїх на перше місце серед всіх архітектурних пам'яток міста. Будувалися вони, як палац буковинськихмитрополитів з теологічним факультетом і церквою для нього. Ми зайшли в університетський дворик, але нажаль всередину університету ми не потрапили, так як, по-перше була неділя, а по-друге пізня година – 7вечора. Не змогли побачити  червоної, синьої і мармурової залів, не почули історію цього знаменитогозакладу. Зате встигли побувати в церкві теологічного факультету і помилуватися дендропарком позадубудівель університету.

Надзвичайно гарне і спокійне місто. Висока культура і вікові традиції видно на кожній вулиці, на кожному кроці. Як би не було в місті красиво і затишно, прийшов час повертатися додому. Так закінчилася наша насичена і надзвичайно цікава екскурсія.

Хочемо винести особливу подяку гіду-екскурсоводу пані Юлії та водію пану Оресту. Колектив ДП «Вигодський лісгосп» вдячний Вам за цікаво проведений час у Вашому товаристві. Наші гід і водій не тільки провели нам таку захоплюючу екскурсію, але ще і врахували всі наші побажання і потреби. Велике Вам спасибі!!!

Наостанок пані Юлія побажала нам частіше здійснювати такі екскурсійні тури, а не раз на рік. Але, на жаль, фінансові ресурси лісгоспу обмежені, а ми - працівники лісгоспу, вдячні нашим організаторам туру, а це насамперед, голові профспілкового комітету Галині Миколаївні Воробець, головному менеджеру по адміністративній діяльності Євгену Миколайовичу Малеті та завідуючій канцелярією Оксані Ігорівні Горфиняк, за їхній вагомий внесок в організації туристичної поїздки. До наступних зустрічей!

Модрина 

      Всупереч моїм передбаченням погода цього дня прояснилася і обіцяла тихий погожий ранок; хороводи далеких зірок дивовижними візерунками спліталися на далекому обрії і одна за одною згасали по мірі того, як сонечко піднімалося все вище і вище над горизонтом. Блідий відблиск сходу розливався по темно-зеленому лісі, осяваючи круті схили гір, вкриті рядами похмурих ялин і ялиць та притулившись до них високі, ніби зіткані з тонкого світло-зеленого шовку стрункі модринки.

      Наліво від центральної дороги Долина – Хуст, в напрямку села Мислівка, чорніла похмура, таємнича прірва, де текла шумлива, говірка, ніби чимось завжди незадоволена - ріка Свіча, і тумани, клубочучи і звиваючись, як змії, сповзали туди по зморшках сусідніх скель, ніби відчуваючи і лякаючись наближення сонячного, погожого дня. Тихо було на небі і на землі, тільки зрідка набігав прохолодний вітер з північного сходу.

      Ми їхали вгору і вгору звивистою дорогою; насилу старенький УАЗік натужував колеса по розбитій вщент дорозі на Вишків; здавалося, дорога вела кудись на небо, тому що, скільки око могло розгледіти, вона все піднімалася і піднімалася та нарешті пропадала в ранішніх хмарах, які ще з вечора відпочивали на вершині Вишківського Горгану, а потім сповзали на низини зворів і високих ущелин.

     Ранок поволі заливав гори і навколишній ліс зліва і направо від дороги. Майже всі звори  покрилася товстим шаром густого туману, який ще клубочився в придорожніх кущах і не хотів злазити до низу під промінням піднімаючого ранкового сонця. Щемливе хвилювання наповнювало душу від таємничої краси народжуючого дня, і раптом захотілося зробити щось таке незвичайне: побігти, стрибнути з висоти, або полетіти високо-високо в гори, і піднятись аж до самого неба, щоб з тієї захмарної висоти спостерігати цю дивовижну красу. Іноді здавалося, якби вийшов з машини на мить, то можна було почути тихий, вкрадливий шелест цього туману у своїх ніг і чийсь далекий, лагідний голос, пірнути в цей густий туман, щоб відчути його вологу і приємну прохолоду. Нарешті туман почав злегка розповзатися. Він поступово зникав, і попереду відкрилися стрункі ряди модрин вперемішку з ялицями та ялинами.

        Теплий безвітряний день починається. Тільки далеко на горизонті, в тому місці, де сходе сонце, небо жевріє багряними смугами. На цьому дивному і грізному тлі зубчаста стіна смереково-ялицевого лісу чітко вимальовувалася грубим, темним силуетом, а де-не-де стирчали над нею прозорі трикутні верхівки зелених модрин, здавалося, були намальовані на небі легкими штрихами ніжною зеленою туші. Трохи вище рожевий відблиск розгаряючого сходу непомітно для очей переходив в слабкий відтінок вицвілої бірюзи ... Повітря вже посвітліло, і в ньому виділявся стовбур кожного дерева, кожна гілочка, з тієї м'якої і приємної ясністю, яку можна спостерігати тільки раннім ранком.

     У наших карпатських лісах будь-хто завжди підноситься душею від споглядання такої краси і у кожної людини мабуть є свої улюблені дерева. Милуючись ними, ти здійснюєш якесь відкриття у своєму серці, що здавалися іншій людині нецікавим або вже давно вивченим.

   Отаким чином, їдучи по дорозі до села Вишків, я замилувалась, здавалося б, зовсім непримітними на перший погляд деревом – модрина європейська. Однак, вона викликала у мене захват: «Подивіться-но! Бачите, в середині ялин і ялиць! Як картинно і гордовито розпустила вона свої зелені, пухнасті кучері!»

Серед безлічі існуючих в природі дерев модрину ми запам'ятовуємо на все життя за її м’які хвоїнки, ніжні і тоненькі гілочки на дотик. Це деревце здавна служило вірою і правдою людині.

Модрина відноситься до хвойних порід, і з'явилася вона значно пізніше сосни, ялини, ялиці і кедра, десь в кінці мезозойської ери одночасно з дубом. Нараховують біля 20 видів, і поширена вона переважно в північній півкулі. Дерева можуть досягати 50 м у висоту і віку 300-400 років. Очевидно, предки її були хвойними деревами, а потреба скидати хвоїнки виникла при пристосуванні до суворого клімату тих часів. Незважаючи на свою морозостійкість, модрина дуже любить тепло, світло і багатий ґрунт. За світлолюбністю вона займає перше місце і не переносить навіть бокового затінення.  Залежність модрини від сонячного світла настільки велика, що вночі зростання дерева припиняється, на відміну від сосни, ялини та ялиці, які тягнуться вгору протягом всієї доби. За перші три роки вона виростає чи не на метр, і з третього-четвертого року життя щорічно дає метровий приріст. І так до 30-40 років. Модрина має глибоку розгалужену кореневу систему, витримує загазованість повітря, є цінною породою, що покращує ґрунт. Крона ажурна і затримує дуже мало сонячних променів.

Модрина також увійшла і в історію. Як відомо, Венеція розташована на 118 островах. Місто почало забудовуватися в V ст. палаци і храми стоять на 400 тисячах паль з модрини, які до цих пір не мають ознак псування, і сьогодні вони міцні, як залізо. Дерево стало таким твердим, що його не бере ні пила, ні сокира і, очевидно, буде служити ще не одну сотню років. Довговічність модрини пояснюється особливим хімічним складом її смоли, яка є довготривалим консервантом. Деревина модрини має надзвичайну міцність і довговічність. Вона не боїться жуків деревоточців, відзначається великою гнучкістю і пружністю. Шпали з модрини служать десятки років, тоді як з інших хвойних лише 4 роки. Цінні властивості деревини модрини пов'язані з її надзвичайної щільністю і високою питомою вагою, а також тим, що вона просякнута особливими дубильними речовинами. Внаслідок високої питомої ваги у воді вона тоне, тому сплавляти її, як сосну, ялину і ялицю не можна.

Своїми лікувальними властивостями в усі часи славилася модринова водорозчинна смола - живиця, або камедь, яка виступає з тріщин дерева. Живиця є сировиною для виробництва скипидару і каніфолі, з неї отримують ефірне масло (до 16%). Хвоя модрини стоїть на першому місці серед інших хвойних за вмістом вітаміну С, також містить ефірну олію (майже 20%), кора - дубильні речовини (8-10%), насіння - жирне масло. У деревині модрини міститься унікальний природний антиоксидант. Його здатність нейтралізувати вільні радикали перевищує раніше відомі природні аналоги - вітаміни В, С, бета каротин, токоферол - в десятки разів. Тому ця порода заслуговує глибокої і шанобливої поваги зі сторони людини.     

Я люблю дерева. Мені здається, дерево - одне з найблагородніших створінь природи. Іноді я думаю, що дерево це не просто благородний задум природи, але за задумом Творця, покликаний натякнути нам на бажану форму нашої душі, тобто таку форму, яка дозволяє міцно тримаючись за землю, душею сміливо підніматися до небес. 

Коли тобі погано - прислухайся до природи. Тиша світу

заспокуює краще, ніж мільйони непотрібних слів.

КОНФУЦІЙ

Ялина, цікаві факти

Якщо вам доводиться нелегко, якщо печаль опанувала вашим серцем, вирушайте в ліс туди, де ростутьтемно-зелені смереки, тобто в гори. Вдивіться в благородні пропорції цього чарівного дерева, і ви побачите,якприродно вписується воно в навколишній гірський пейзаж.

      Помиляється той, хто, побачивши це дерево один раз, вважає, що знає його достеменно. Цедивовижнедерево треба перечитувати багато разів, щоб зрозуміти, в чому його своєрідна краса. Важкосказати, коликраще милуватися ним. Навесні, коли молоденька хвоя покриває старші гілки. На світанку, колинад лісамиграють сонячні промені і від сплесків світлотіні древні стіни ялин немов коливаються, світліючивряди-годи.Чи під час дощу, коли величезна хмара немов зупиняється, щоб помилуватися стрункоюсмерічкою.

      У природі все прекрасно: і пливуть по небу хмари, і бук лісовий з кленом-явором, шепочуть з травою,ісуворий кедр, і лишайник, який дереться вгору по кам'янистого схилу. Але що може в лісі по принадіічарівності зрівнятися з ялиною європейською?

Людина збіднює своє духовне життя, якщо вона зарозуміло дивиться зверху вниз на все живе і неживе, щоненаділене по її поняттю людським розумом. Адже життя людей, яким би складним воно не було, як бидалеконе простягалася наша влада над навколишнім світом, - всього лише частка життя земної природи.Адже те,що ми про неї знаємо сьогодні, так мало в порівнянні з тим таємничим, дивовижним і прекрасним, щонамналежить ще про неї дізнатися. Може бути, дізнатися саме сьогодні, коли людині важливо пов'язати всвоїйсвідомості новітні дані про елементарні частинки, про «білих карликів» і «чорні діри» Всесвіту з темно-зеленою смерічкою у високих горах, з розкішними, пульсуючими сузір'ями над головою, десь посередгориЛисої.

      Нам як і раніше цікаві повадки звірів і птахів - дивовижних заморських і наших, знайомих здитинства.Нам цікаво багато чого: чому такий дрімучий ліс, чому ведмідь, легко піддається дресируванню; ачи незагрожує сірому вовкові занесення до Червоної книги (туди вчені заносять тварин, яким загрожуєзникненняз лиця планети); як швидко ростуть кристали гірського кришталю і чому вважається цілющою хвояялиниєвропейської? І що ми знаємо про ялину європейську про це надалі в нашій розповіді.

Ялина (Pícea) - рід дерев сімейства соснових (Pinaceae).

Латинська назва походить від слова «pix», що означає «смола». Ялинові гілки у нас наПрикарпаттіназивають «чатиною», а ламані гілки (що використовуються як настил) - «пластям».

У ялин два ворога - люди, які вирубують їх на Новий рік і Різдво, і вітер, якому ялини не можутьнормальнопротистояти. Перші 10-15 років коренева система ялини стрижнева, а потім поверхнева, головнийкоріньвідмирає і його роль на себе бере розгалужена система з безлічі коренів поменше. З цієї причинидеревослабо вітростійке і часто вітровальне, що інколи спостерігається тепер у наших горах, особливоВишківське,Людвиківське і Ільм’янське лісництва, де часто переважають південні і південно-західні вітри.

У разі загибелі ялини з її коренів може вирости дерево-клон. У Швеції таким же чином росте ялина,якійналічується більш як дев'ять з половиною тисяч років. Її можна вважати найстарішим рослинниморганізмом усвіті.

Наші ялини не такі високі, як американські секвої, але і вони можуть досягати майже сотню метрів увисоту.Ялина скидає хвою по осені, але не всю, а в середньому одну шосту від основної маси, навеснівиростає новахвоя. Основна частка паперу в усьому світі робиться саме з ялини, з так званих «балансів».Залежно від умовзростання ялина починає плодоносити у віці 10 років. Кожна шишка містить близько сотнінасіння. Звичайнаялина легко може прожити три-чотири сотні років.

Смерекові ліси дивним чином впливають на клімат. Взимку в ялиннику тепліше, ніж за його межами, а влітнюспеку - прохолодніше.

У ялинової хвої міститься багато вітаміну С. Приготоване з неї хвойне вино допомогло командізнаменитогомореплавця, капітана Кука, успішно боротися з цингою - хворобою, спричиненої нестачеювітамінів ворганізмі.

Росте ялина європейська на величезній площі від Фінляндії, північній і середній Європі, потім ареалїїпоширення переходить на Урал і, займаючи майже всю Сибір , доходить до Алтаю і Амура. Ялинистановлятьнеабияку частку тайгових лісів.

Дивовижні звуки мають і музичні інструменти виготовлені з ялини, тому що волокна в цій деревинірозподіленідуже рівномірно (таку деревину називають резонансною). Верхні деки скрипок італійськихмайстрів, в томучислі Аматі і Страдіварі, виконані з ялини.

Хвоя часто використовується для приготування хвойно-вітамінного борошна на корм худобі, акоравикористовується як дубитель шкір.

Смола ялини вважається дуже корисною для здоров'я і носить відповідну назву - «живиця».Народнамедицина рекомендує її як інгредієнт для різних мазей для поліпшення кровообігу, лікуванняревматизму,м'язового болю і т.д.

                                                                Ялина - друг людини      

Її легка деревина легко розколюється сокирою, тому свого часу вона була популярнимпокрівельнимматеріалів: з ялини робили гонту і дранку.

Гнучкість дозволяє використовувати її для виготовлення різних дерев'яних дуг, полозів і лиж.

Красиві блакитні ялини, які висаджують зараз у містах були свого часу завезені до нас з ПівнічноїАмерики.Але і навесні, дивлячись на ялину, іноді з'являється відчуття Нового року. Це коли на кінцяхгілокз'являються нові пагони з ніжно-зеленою хвоєю. Освітлені променями сонця, що заходить, вонисправляютьвраження ялинкових іграшок. В осінньому лісі темно-зелена хвоя ялини красиво відтіняє золотелистя берізокі червоне листя кленів. Ось, як описує російський письменник Михайло Пришвин в своєму оповіданні «Полянка в лісі», як виростають ялини в ньому.

…Берізки останнє своє золото зсипають на ялини і на заснулі мурашники. Я йду по лісовій стежці, і осіннійлісдля мене стає як море, а галявинка в лісі - як острів. На цьому острові стоять тісно-тісно кілька ялинок,підними я і сів відпочити.

У цих ялинок, виявляється, все життя вгорі. Там в багатстві шишок господарює білка, якісь птиці і,напевно,ще багато невідомих мені істот. Внизу ж, під ялинами, похмуро, чорно, і тільки бачиш, як летить лушпиння:це білки і птахи лущать ялинові шишки і дістають собі з них смачне насіння. З такого насіння виросла колись і та висока ялина, під якою я зараз сиджу.

Це насіннячко заніс колись вітер, і воно впало під березою між її оголеними коренями. Ялинка стала рости, а береза ​​прикривала її від опіків сонця і морозів. Тепер ця ялина обігнала березу і стоїть поруч з нею,вершинка до вершинки, зі сплетеними коріннями.

Тихо я сиджу під ялинкою по середині лісової галявини. Чую, як шепочуться, падаючи, осінні листочки. Цей шелест падаючого листя будить сплячих під деревами зайців, вони встають і біжать кудись з лісу. Ось один такий вийшов з густих ялинок і зупинився, побачивши велику галявину.

Слухає заєць, встав на задні лапки, побачив: всюди шелест, куди йти?

Не посмів іти прямо через галявину, а пішов навколо всієї галявини, від берізки до ялинки.

Хто боїться чогось у лісі, тому краще не ходити, поки падає листя і шелестить від вітру. Слухає заєць, і все йому здається, ніби хтось шепочеться ззаду і крадеться. Можна, звичайно, і боягузливому зайцю набратися хоробрості і не озиратися, але тоді як би йому не потрапити в справжню біду: під шум листя за ним лисиця крадеться; не озирнеться хоробрий заєць на шелест, а тут тебе під шумок і схопить його руда кумушка…

Як майстерно описав письменник одну мить життя лісу і його мешканців. Картина поляни в лісі неначе в живу встає у нас перед очима і ми уявляємо собі високу ялину, яка виросла між корінням берізки і зайчика посеред галявини.

                            Ось, такі цікаві факти, про казкове дерево, як ялина європейська!

Чарівна шишка, або як виростити ялинку з власного насіння

Гуляючи по лісі або в парку ми з насолодою милуємося витонченими ялинками, яличками, соснами, які нагадують нам про наступаючі новорічні і різдвяні свята, теплий і милий батьківській дім. Що заважає нам віддаватися щасливим спогадами в затишні новорічні вечори у себе вдома? Не полініться, нагніться  і візьміть вподобану шишечку з собою і попробуйте виростите з її насіння справжню диво-ялинку в горщику. Виросте у вас ялинка з насіння, обов'язково виросте! Тим більше, що нам щороку всім дуже хочеться наряджати живу пахучу ялинку разом з дітьми на новорічні та різдвяні свята, і в той же час дуже шкода зрубані деревця, що нізащо вкоротили їм віку, заради якихось пару днів свят!!! Моя мрія: щоб усі мали можливість самі собі виростити ялинку і зустрічати Новий рік та Різдво Христове у своєму власному будинку чи на загальному подвір’ї багатоквартирного будинку з живою ялинкою! Ця ялинка буде переходити у спадок і наступним поколінням...

Тепер багато людей садять в своєму саду, або на обійсті маленьке хвойне деревце (ялини колючої,ялиці,сосни, кедра, ялівець, і ін.), викопавши його з лісу. Однак потрібно мати на увазі, що в деяких регіонахцеробити заборонено і переслідується по закону, оскільки окремі з вище перелічених рослин можутьбутизанесені до місцевої Червоної книги. До того ж, взявши саджанець з тінистого лісу і посадивши йогонавідкриту сонячну ділянку саду чи подвір’я, можна втратити рослинку через пошкодження коренів ірізкоїзміни умов утримання навіть при дбайливому догляді. А неправильна посадка саджанця хвойногодерева, інеправильний догляд за ним теж викликають загибель рослини.

Тому в усіх відношеннях краще виростити в горщику власне хвойне дерево «з нуля» - з насіння. Воновідразубуде підготовлено до специфічних умов вашого саду, або подвір’я і буде добре рости всім на радість.Щобпосадити і виростити ялинку з насіння знадобиться ще не розкрита шишка, яку краще збирати в парку,або влісі. Найсприятливіший час для збору від початку грудня до самої весни. Причому, кращий урожайвиходить зшишок, які зібрані після того, як зійшов зимовий сніг. Шишок набирайте багато і від різнихялинок. Перш ніжзайнятися безпосередньо зернятками, висушіть шишку, щоб вона повністю розкрилася.Зробити це можна назвичайній батареї або просто покласти її в сухе тепле місце, наприклад, поруч згазовою плитою.

Насіння для проростання треба попередньо підготувати. Для цього візьміть звичайний контейнер, насиптевнього снігу, складіть туди кілька десятків насіння з шишки і сховайте в морозилку. На місяць,аленеобов'язково, якщо хочете прискорити процес, досить і пару днів. Після морозилки, протримаєте простовхолодильнику і помістіть набряклі насіння на підвіконня в підготовлений ґрунт для подальшогопроростання.Перед посадкою в ґрунт, зерна можна помочити в слабкому розчині марганцівки. 

Ґрунт для домашньої ялинки з насіння треба підготувати заздалегідь. Його можна зробити самому, набративлісі з під старої ялини або купити готовий ґрунт для хвойних рослин. Після посадки насіння в ґрунт,зверхуприсипте сумішшю ґрунту з хвойними голками або  тирсою з під хвойних порід.

Накрийте горщик з насінням плівкою, або звичайною півлітровою банкою, вони дуже потребують вологиіпрохолоди. Оберігайте саджанці від прямих сонячних променів, не забуваючи при цьому прохорошеосвітлення. 

  Оберігайте саджанці від прямих сонячних променів, не забуваючи при цьому прохорошеосвітлення. Обприскуйте їх часто, але не допускайте надмірного перезволоження ґрунту. Колипаросткипіднімуться на пару сантиметрів, виберіть найсильніші. Пересадіть їх в окремі горщики, зберігаючивсі ті жумови і створюючи міні теплицю для кожної майбутньої ялинки. Коли вона приживеться на новомумісці,робіть перші підгодівлі.

Для кращого проростання молодим ялинкам необхідна прохолода, так що не переживайте, і сміливо ставтесвої саджанці на балкон. Звичайно, в цьому випадку доведеться почекати кілька років, перш ніж можна будемилуватися її красою! Наприклад, у віці 3-4 років сіянець ялинки, ялиці або сосни досягне висоти близько півметра.

Першу пересадку варто робити через рік, в холодну пору року, наступну через три роки. Час летить швидко,і через чотири роки ви зможете милуватися справжньою півметрової красунею ялинкою.

Попробуйте  і Ви не пожалкуєте!

Листопад у Вигоді

Не лякайся, що осінь скоро,

Що пташиний минеться спів.

Нас від стужі закриють гори

Смерековим  крилом  лісів.

Василь Олійник

Листопад. Стає холодно.  Все частіше заряджає невеличкий без перепочинку дощик, затягуються ріки Свіча і Мізунка туманом, які течуть біля підніжжя гори Осій. Назва місяця - листопад, тому що дерева скидають свої останні листя. Погода, здається, особливо холодною з дощем і з подекуди пролітаючим снігом. Природа готується до зими. Ось-ось і ляже пухнастий сніг, мабуть на Михайла, або трохи пізніше.  Листопад - похмурі і надзвичайно короткі дні.

З другого поверху вікна контори лісгоспу я можу спостерігати, що з кожним днем все мовчазніше і сумнішоюстає останній місяць осені. Зовсім рідко стало з'являтися на небі сонце, але подекуди порадує нас скупим теплом і сонячними днями, як наприклад в Дмитріївську суботу і на самого Дмитра цього року. Погода підкреслила красу пізньої осені і порадувала вигодян чудовим часом золотого листопаду.

Купчасті хмари на небі Вигоди знову змінила тьмяна сіра плівка, зник з горизонту Ігровець, що виднівся із-закупола церкви Благовіщеня Пресвятої Богородиці УГКЦ, розтанув в далекій сірій димці, не скоро я його побачу в усій його величній красі встаючого ранішнього сонця, хіба що в січні, коли настане ясна морозна погода. Тепла зовсім вже не залишилося. Пролітає маленький сніжок, якщо і випаде, то сніговий покрив нестійкий, від чого і погода здається особливо непривітливою. Висохлу, жовту  траву приминає зранку інієподібний сніг, на воді утворюється тоненький льодок, який ще можливо до полудня розтане. То дощ зі снігом закружляє у вихороподібному танці, то просто дрібною мрякою невпинно ллє весь день, а то і сонце вигляне трохи і тут же сховається за важкі, непривітні чорні хмари.

Дерева майже повністю звільнилися від листя, подекуди ще зриває сильним вітром самотній лист плакучої верби чи дуба, і несе його в рідкій пелені. На зиму в період холодів кора дерев твердіє, забезпечуючи їм захист від крижаного вітру, льоду і снігу. У лісі, в саду, чи то в парку, або в іншому місці можна зустріти зимового гостя з півночі - снігура. На узліссях, перелісках ці червоногруді пташки живляться насінням ясена, липи, горобини та трав’янистих рослин. Снігурі не дуже рухливі, і з початком снігопадів їх зграйки воліють триматись на обраних улюблених місцях, далеко не відлітаючи. У мене на подвір’ї вони збираються завжди на старій аличі, невеличкою зграйкою і гріються зранку в променях піднімаючого сонечка. Разом зі снігурами прилітають до нас омелюхи. Ці птахи прилітають здалека: їх місця гніздування розташовані у лісах північної тайги та лісотундри. Омелюхи живляться різноманітними ягодами, на нашій територій найбільш популярною для них є омела. Серед дрібних зерноїдних птахів найбільш чисельні по узліссях та перелісках щиглики, які іноді утворюють великі зграї. Коноплянки, чижи трапляються взимку у заболочених вільшняках взимку. Ці дрібні птахи гніздують і у хвойних лісах. Один з найбільш чисельних гніздових птахів наших лісів, зяблик, взагалі є перелітним птахом, але у невеликій кількості зяблики залишаються на зимівлю і у нас. Тримаються вони на околицях населених пунктів, по узліссям, часто разом з вівсянками і в'юрками. Залишки високих трав з насінням на узліссі приваблюють також сірих куріпок, присутність яких можна помітити по ланцюжках слідів на снігу. 

Лісові звірі вже повністю готові до зими, одягнені в зимові шубки, а тут ще й вовченята підросли в дрімучому лісі і лисиця пробіжками від дерева до дерева шукає в нірках схованих на зимівлю мишей. Чути в сухому лісі кабана, який тріскотячи гілками, пробирається до своєї зграї. Взимку дикі кабани намагаються триматися разом, готують собі нічліг з купи старого листя і хмизу. Ліс засипає, але звірі не дрімають, попереду нелегке випробування довгою і морозною зимою.

Туманний місяць листопад буває ще більш суворий і холодний із-за відсутності снігу. Буває зрідка і сонце, але воно вже майже не гріє, а якщо наздоганяє вітер, то обдає тебе арктичним холодом з ніг до голови. Легкий смуток пізньої осені можна побачити у вигодських пейзажах в другій половині листопада: безбарвне небо, голі гілки дерев, чорні гори, блякла і пожухла трава. Близькість зими, самотність і невідворотність - ось такі почуття пізня осінь навіває на серця людей. Все ближче і ближче зима. Хмари суцільні і сірі, в повітрі стоїть туманна димка, а вранці калюжі покриваються кірочкою льоду. До кінця місяця водні плеса іноді замерзають, затягуючись повністю рівним льодом. Середня температура повітря пізнього листопада на 2-3 градуси нижче нуля за Цельсієм. Зовні листопад виглядає, як сірий і сумний місяць, тільки останній тиждень листопада може забарвиться в білий щойно випавший сніг, який нарешті міцно осяде на ґрунті і гілках дерев.

  Знижується температура води і багато риби вже зариваються в мул, це ставкові карасі, коропи, які проводять зиму в сплячці. На зиму в наших річках Свічі і Мізунці залишається багато плаваючих риб - форелі, харіусів. Стовпчик термометра до кінця місяця вже твердо опускається нижче нуля, залишилося тільки снігу випасти, як зима почнеться.

       І ось, раптово, випадає сніг. У лічені миті застеляє білим покривалом ліси, гори, береги річок і дерева. Все оповите снігом, неначе стає тепліше і радісніше від білих пластівців, неспішно падаючих з неба. Зима приходить не поспішаючи і ув'язнює в свої крижані кайдани заснулу природу.

Зима задихала холодом, і на Михайла біло – біло…, як писав незабутній Василь Олійник. До 29 листопада зима вже міцно встає на ноги, підходить час хуртовин та посилення морозів… 

У 2015 року вступив в силу новий стандарт системи лісової опікунської ради FSC (FSC-STD-30-001) - і список «особливо небезпечних пестицидів», які раніше застосовувалися в лісовому господарстві був значно розширений. Так, з  вересня 2015 в FSC-сертифікованих лісгоспах України заборонено застосування всіх інсектицидів, а також багатьох фунгіцидів і протруйників насіння, зареєстрованих для застосування в лісовому господарстві. Сьогодні цей перелік приведено у відповідність до вимог системи FSC. Один із способів захисту лісів від диких тварин і який відповідає вимогам FSC є  репелент Цервакол Екстра,  Versus Ridex. Вони використовуються для захисту лісових насаджень від пошкодження  дикими копитними тваринами в зимовий період.

Наприклад у лісовому фонді Людвиківського, Бистрівського лісництв, а саме: урочище «Плитастий», почастішали пошкодження лісових насаджень, зокрема модрини європейської, дикими копитними тваринами (косулями, оленями), більшою мірою від них страждає також ялиця біла, за нею йде ялина європейська. Пошкодження відзначаються вже через 1-2 роки після посадки і тривають до 15-20  річного віку. Тварини об'їдають вершинні і бічні пагони, кору молодих дерев. Багатократне пошкодження лісових культур призводять до  неможливості переведення їх в покриті лісом площі, погіршення сортиментної і породної структури майбутніх  деревостанів, поширенню вторинних шкідливих організмів на ослаблених деревах. Тому один із способів захисту лісів від диких тварин - використання відлякуючих засобів таких як Цервакол Екстра та Versus Ridex.

Захисна дія Цервакола Екстра засноване на подвійному ефекті: запах і смак: препарат складається з кварцового піску з полімерною дисперсією і каоліну (біла глина). Репелент наноситься на дерева вручну на верхні пагони або кору в осінній період при температурі повітря вище 0⁰ С, тому цей спосіб захисту не може застосовуватися на великих площах, але із  за відсутності менш витратних альтернативних методів до нього можна вдаватися при захисті господарсько-цінних лісових порід і насаджень, які виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, етичні та оздоровчі функції. 

Сходження на гору Лису

 Вода тече вниз, а людина прагне вгору.

(народне прислів’я)

Лиса ... ця гора розташувалась біля підніжжя сіл Новий Мізунь, Шевченково, Новошин та Пшеничник, милуватися її красою можуть жителі не тільки прилеглих сіл, але й жителі Вигоди та Долини, адже висота гори становить  1158,5 м і розміщена вона фронтом на південь. Тому з’явилася у мене мрія, яка згодом перетворилася в ідею, а незабаром і в план, що я повинна обов’язково здійснити на неї сходження.

         За задуманим  планом, місцем старту було визначено село Новий Мізунь. І ось 30 серпня, чудового, сонячного і  погожого дня, що явно додало мені бадьорості і піднесеного настрою, зговорившись з Ліліею – майстром по лісозаготівлях Мізунського лісництва та її донечкою Надею, я відправилась на автобус Долина-Новий Мізунь. В Старому Мізуні до мене підсіла Лілія з Надійкою і ми поїхали до Нової Мізуні. Вийшовши з автобуса біля новомізунської церкви, колишньої німецької кірхи, рушили в напрямку гори. Вона височіла перед нами велетенською зеленою стіною, мені аж не вірилося, що я зможу подолати цю висоту. Перші метри шляху йшли попри німецький і сільський цвинтарі, а далі дорога потягнулася вглиб лісу. Йти було неважко, дорога потроху забирала вгору, але на перших порах не дуже круто. Навколишні краєвиди тішили око - ліс шумів зліва, і справа, з підніжжя гори відкривався чудовий вид на села Новий та Старий Мізунь. Згодом подолавши три круті підйоми ми нарешті вийшли на пшеничнянську стежку, яка вилась, як згодом пояснювала Ліля, серпантином навколо гори і вела на її вершину. Стежка шириною до метра, а в деяких місцях і ширше. Каміння, коріння дерев блищали, як відполіровані від тисячі ніг, що протоптували цю стежку на протязі багатьох віків, відколи існує ця гора і люди, які жили поруч з нею.

 Нарешті перший великий привал біля невеличкої кринички, яка була дбайливо розчищена і обкладена невеличкими камінчиками, а на низькій гілці над нею висіла зрізана пластикова пляшка. Мої попутники і я напилися води, посидівши трохи і перепочивши, кілька швидких фотосесій і ми рушили далі. Йшли ми в досить швидкому темпі, натомість маленька Надійка, почала втомлюватися  і заради неї ми час від часу мусіли зупинятися і знову рушали в дорогу. Поступово, чим вище ми забиралися, тим більше ставало прохолодніше. Все частіше стали траплятися хвойні дерева, на відміну від підніжжя покритого листяним лісом. Особливо мальовничо виглядало поєднання хмурих ялин і ялиць з яскраво зеленими листям клену-явора та бука. Також на нашому шляху іноді зустрічалися між розсипаним камінням невеличкі плантації брусниці і чорниці. Дорога йшла далі, і нарешті ми підійшли до другої кринички, за нею стежка робила крутий віраж і вела вже до самої вершини на перше поле. Йти довелося довго. Стежка круто тікала вгору, петляючи по схилу між низькими чагарниками чорниці. Цікаво було спостерігати, поступово піднімаючись все вище, і вище, як змінюється і розширюється горизонт. Спочатку позаду видно було тільки вершини хат сіл Новий, Старий Мізунь та Кропивника. У міру того, як підйом наверх тривав, картинка змінювалася – розширювався горизонт, проступала в далечині панорама Вигоди і Долини. Нарешті ми почали наближуватися до вершини гори. Це була найважча частина шляху, але і найцікавіша. Так як тепер йшли дуже круто вгору, дивилися більше не вперед, а по сторонам. У дальньому плані – вже виднілося перше поле, коли ми вийшли на нього, то нас з правого боку оточували ланцюжок гірських масивів Мізунського лісництва, а саме урочище «Лисинець», хребти П’янула і Гатари.

І ось ми минаємо перше поле суцільно покрите густими заростями чорниці і кам’янок, минаємо друге поле, виходимо на трете, саме довге, яке круто тягнеться до самої вершини. Подолавши  його, ми виходимо на великий камінь-скелю, який нависає над вершиною гори - і відразу все змінилося. Внизу - майже повне безвітря, холод не надто відчувався, підніматися було навіть жарко. Але види вже тут були приголомшливі! Адже ми перебували майже на одній висоті з горою Лютою. Попереду нас простягнувся хребет Аршиця, на моє око протяжністю біля 20 км з Німецькою Полонинкою, далі в туманій далечині виднівся Ігровець, праворуч від нього Яйко-Ілемське, Малий і Великий Пустошак, далі Малий і Великий Горгулат Людвиківського лісництва, за ними тягнувся хребет Хом в напрямку Солотвинського лісництва, а далі в далекій димці проступала Магура Собольського лісництва.

     На камені-скелі ми зробили невеликий привал, віддихалися; пообідали, адже був полудневий час, і знову голови закрутилися в різні боки: запам'ятати всю цю невимовну красу, відобразити хоча б частину її на мобільний телефон. Відпочивши і надихавшись грибним запахом трави, ми почали спускатися до невеличкого лісу в кінці поля і по ходу збирали кам’янки та прив’ялу чорницю. Всі три поля на горі густо поросли заростями чорниці та кам’янок, зустрічалися квіти тирличу голубого, як маленькі краплинки небесної сині. По полю подекуди встеленому великим камінням траплялися невеличкі берізки, які вперто чіплялися своїми цупкими коріннями за виступи велетенських каменів, стовбури яких, скручені постійними холодними і морозними вітрами. На вершині гори для них немає затишного місця, але життя все рівно перемагає. Назбиравши кам’янок та чорниці ми почали спускатися з гори. Підійшовши знову до першого поля, при підйомі я не звернула увагу на камінь який лежав поруч із стежкою, але вже при сходженні він притягнув мою увагу до себе. Обвітрений, обмитий дощами і снігами на ньому проступала напис «СЛАВА УКРАЇНІ» і вирізьблений ледь помітний тризуб, а під низом можна було прочитати 1934 рік. Ось так, ще в далекому 34 році за часів Польщі люди мріяли про незалежну Україну, але мабуть не про таку, яка постала зараз.

            У досвідчених альпіністів існує аксіома - спуск завжди набагато складніший підйому на вершину. Цю закономірність насамперед відчули наші ноги і м'які місця: ми інколи плюхалися в зарослі кам’янок і чорничка, оступалися на каменях. Стежка бігла то вгору, то вниз, і піднімаючись на чергове піднесення, ми з таємною надією чекали закінчення цих акробатичних трюків. І нарешті дочекалися. Ми не поспішаючи йшли по лісовій дорозі - після такого спуску довелося змушувати себе пересувати ноги. Але ці невеликі проблеми затуляла радість від побачених красот з чималим відтінком гордості за себе - подолала таку висоту, хай і не саму велику, а все ж таки - висота!

     Сонце опускаючись все нижче, золотило верхівку гори Люта з дивовижними відтінками насиченого глибокого синього кольору.  А ми все йшли і йшли і йшли по нескінченній дорозі, долаючи круті спуски і  невеличкі підйоми.

            У міру просування вниз відчувається цивілізація: дорога розбита і ширша, далеко вже чути гавкіт собак. За черговим поворотом бачимо, дахи будівель села Новий Мізунь.

Вибираємося на широку лісову дорогу, минаємо знову цвинтарі і йдемо сільською вулицею до автобусної зупинки.

      Ну ось і все ... Лиса поманила мене своєю продовгуватою вершиною, залишивши дуже мало і дуже багато: швидко проходить фізична втома, кілька фотографій на пам'ять і незмінний смуток в серці - коли я ще туди потраплю ....

Екскурсійний тур «Термальне Закарпаття»

Чесно кажучи, такого класного week-endу  у мене не було вже давно. Все якось не виходило відпочити так, щоб була користь і для душі, і для тіла. А в Закарпатті, куди  вирушили працівники ДП «Вигодський лісгосп»  в екскурсійний тур 9-10 вересня, навіть перевершили мої очікування. За якихось два дні я і не тільки, а всі учасники екскурсійної групи, побачили стільки нового і набралися таких приємних і незабутніх вражень, що описати які, боюся, не вистачить і відведеного мені на цій сторінці місця. Ну, давайте про все по порядку.

Отже: чому саме Закарпаття? Я не люблю смажитися і знемагати від неробства під палючим сонцем на морі. Та й, чесно кажучи, зміцнити здоров'я і відновити сили хотілося набагато краще і цікавіше. А в Закарпатті я ще ніколи не була. До того ж ті місця, куди ми вирішили поїхати з екскурсійною групою, унікальні, неповторні і цілющі. Так що відправитися ми вирішили в самі, напевно, європейські і унікальні міста України – як Мукачево, Берегово, Ужгород.

Що ми знали про Берегово, до поїздки? Що це невелике містечко, яке знаходиться недалеко від Мукачево, в 5 кілометрах від угорського кордону. Там - дуже смачна угорська кухня, місцеве вино і в першу чергу відомі термальні джерела, куди стікаються сотні людей з усієї України.

Отже, наша екскурсійна група вирушила великим автобусом «неопланом» о 8 годині ранку від контори ДП «Вигодський лісгосп» в напрямку міста Стрий. Супроводжували нас гід – екскурсовод пані Юлія та водій пан Василь. Сама подорож до Стрия, Сколівського перевалу справила приємне враження, пані Юлія весь час пояснювала і розповідала про все цікаве, що зустрічалося на нашому маршруті: містечко Сколи, історична гора Маківка, про назви і походження придорожніх високогірних сіл. Працівники держлісгоспу їхали з маленькими дітьми із захопленням милувалися високими горами, казковими перевалами, бурхливими гірськими ріками, чудовою шосейною дорогою. Загалом вже, о 10.30 ранку ми прибули до Санаторію Карпати в нормальному настрої, не особливо втомившись від дороги.

Наша екскурсія розпочалася з огляду мисливського палацу графів Шенборнів (1890 р.), а нині санаторій «Карпати» - який є одним з найкрасивіших і добре збережених палаців України. Палац потопає в зелені розкішного англійського парку, біля селища Чинадієво. Романтичний замок ніби зійшов з картинок роману Олександра Дюма «Три мушкетери», і наче запрошує Вас розгорнути цю безсмертну книжку і зручно присівши на одній із паркових лавочок поринути в казковий світ романтичних героїв епохи Людовика ІУ.

Історія палацу Шенборнів за розповідями нашого екскурсовода пані Юлії.

Незважаючи на свій середньовічний вигляд, романтичну будівлю можна віднести до наймолодших палацових споруд країни. Починалося все в 1840-х роках з простого мисливського дерев'яного будиночка, яким володів начальник Мукачево-Чинадіївської домінії (округу) - граф Ервін - Фрідріх Шенборн. Вельможа разом зі своїми високоповажними гостями любив навідуватися сюди під час полювання. Уже в 1890 році за наказом графа на місці старої літньої мисливської резиденції кращі французькі та німецькі майстри зводять кам'яний шедевр, про що свідчить напис над входом до палацу. Землі, на яких стоїть замок, знатний німецький рід отримав в довічне користування від австрійського цісаря Карла VI за активну участь у розгромі угорського національно-визвольного руху 1703-1711 роках. Більше 200 років, до кінця Першої світової війни, Шенборнам належать величезні угіддя в Мукачівському краї. Будучи казково багатими, вельможі, проте, залишили помітний слід в історії Закарпаття і серцях закарпатців. Намагаючись поліпшити економіку небагатого в той час краю, Шенборни звільняють селян від податків, надають колоністам безкоштовно землю і матеріал для побудови житла, заохочують торговців. У малозаселений до цього район починається масовий приплив з Австро-Угорщини господарських німецьких лісників, кравців, ковалів, з Галичини - українських вчителів, лікарів, священиків і єврейських підприємців. Закипіла торгівля, великим попитом почали користуватися мукачівські сільгосппродукти: виноград, молоко, масло, сир, шкіра. Домінія Шенборнів забезпечила всю Угорщину високоякісним м'ясом.

Після розділу Австро-Угорщини знаменитий замок переходить у власність Чехословацької держави. У 1928 році новий уряд провів земельну реформу, ліквідувавши Мукачево-Чинадіївської домінію, а її маєтки, в тому числі і мисливський замок, передало фірмі «Латориця».

Після визволення Закарпаття від фашистів в 1945 році в колишньому графському замку була відкрита перша в області здравниця (будинок відпочинку «Карпати»), а в 1958 році, після відвідування історичної пам'ятки Микитою Хрущовим, на базі замку був відкритий перший кліматологічний санаторій в Закарпатті, що спеціалізується на лікуванні серцево-судинних (кардіоневрологічних) захворювань. Санаторій «Карпати» і на сьогоднішній день є одним з флагманів лікувальних закладів країни. Незважаючи на медичний профіль установи, двері палацу завжди відкриті для екскурсантів.

Архітектура і інтер'єр

Замок Шенборна є функціональною (головний корпус санаторію «Карпати») та архітектурною (найвища точка урочища Берег-вар) домінантою території рекреаційного комплексу. Територію санаторію покриває розкішний зелений килим карпатського лісу. Це приголомшливий світ, де величні гори розташовані поруч з дивовижної краси архітектурним творінням, потопаючого в кронах численних дерев. Архітектура палацу зачаровує своєю неперевершеною красою. Старовинна будівля вдало пов'язана з іншими, більш пізніми будівлями санаторію системою паркових пішохідно-транспортних доріжок. Вілла Шенборнів побудована в період, коли відпала необхідність споруджувати неприступні оборонні замки: старовинні дворянські роди намагалися будувати тепер більш затишні і спокійніші, але водночас грандіозніші будинки-палаци. Подібні резиденції дозволяли аристократам поєднувати відокремлений відпочинок з можливістю продемонструвати характерний для знаті розмах. Побудований в стилі неоренесансу, палац поєднує романтичні і готичні мотиви. Трохи пізніше, після реконструкції, його вигляд став більш романтичним: кожна деталь замку (димохід, вежа) тепер не просто виконують свої утилітарні функції, але і виступають прикрасою побудови. Двері під'їздів та вікна над ними прикрашені вітражами на біблейські теми. Крім сімейного герба прикрасою найвищої вежі є годинник. Таким чином, після реконструкції перестав простежуватися оборонний характер споруди і за типом він став близький до французьких ренесансних замків. Проте в плануванні замку втілена характерна для середньовічної готики оригінальна символіка: 365 вікон (кількість днів у році), 52 димоходів (кількість тижнів у році) і 12 входів (кількість місяців в році). У Німеччині і зараз можна зустріти середньовічні замки, в яких кількість веж відповідає кількості днів у році. У проекті замка Шенборна за основу взятий астрономічний рік. Незважаючи на те, що дивовижний архітектурний пам'ятник схожий на маленький казковий замок, правильніше називати його все ж таки мисливським палацом. Зовнішньому величі палацу, яке повинно було підкреслити могутність володарів Мукачівщини, під стать великі розміри і розкіш внутрішніх приміщень. Велика частина кімнат палацу пристосована для персоналу санаторію і для проживання відпочиваючих. Для вільного відвідування відкритий камінний зал і бібліотека, що зберегли оригінальну обробку. Мисливський колорит залу підкреслює люстра - Діана, прикрашена бажаним трофеєм для кожного мисливця - рогами.

Парк

Ще в 1848 році на південному схилі лісистих гір долини річки Латориця, неподалік від селища Чинадієво, за наказом Шенборнів закладається англійський парк. Щоб не порушити гармонії місцевого пейзажу, майстри обійшлися мінімальними засобами. При цьому майстерно оброблений ландшафт отримав нове зачарування. У парку можна побачити понад 40 видів рідкісних рослин. В оточенні самшиту, сосни Веймута, канадської ялини, японської вишні (сакури), бургундського дуба, рожевого бука, італійської гліцинії і інших ботанічних перлин, знаходиться головна визначна пам'ятка місцевості - замок Шенборн. Біля самого входу в палац, зростає екзотичне тюльпанове дерево. Поруч з віллою знаходиться озеро, контури якого повторюють кордони Австро-Угорської імперії кінця XIX в. На умиротвореній гладі цієї штучної водойми завжди можна побачити білих лебедів, гусей-казарок і диких качок. Гуляючи по парку, необхідно вмитися і попити води у «Джерела краси». За розповіддю пані Юлії, тут племінниця графа не тільки повернула собі колишню красу, втрачену під час хвороби, а й змогла зберегти привабливість на довгі роки завдяки саме цьому джерелу. Прогулюючись далі по парку можна побачити різних звіряток (білок, зайців, козуль). Дендрарій є пам'ятником садово-паркового мистецтва і займає площу близько 19 гектарів.

Ми набрали води з цілющого «Джерела краси», придбали сувеніри на невеличкому базарі (магніти - 10-15 гривень, хутряні вироби -50-80 гривень, лікувальні угорські мазі для суглобів - 150 гривень, трав'яний чай - 15 гривень), розташованому тут же, і відправилися в напрямку міста Мукачево. Смачно пообідавши в придорожньому кафе «Закарпатський креденс» (меню: суп-левеш, торгоня - домашні макарони особливого приготування з черке-папрікаш, компот) біля в’їзду до міста о 13 годині, і поїхали далі.

Саме місто Мукачево дуже доглянуте, чисте і європейське, з численними кафе, магазинчиками, пішохідними вулицями і неповторними будівлями. Правда, відчувається, що це все-таки Україна, а не Угорщина, на відміну від Берегово. Втім, і тут, і там абсолютно не має значення, якою мовою ти спілкуєшся. Наша чергова зупинка – мукачівський замок «Паланок». Біля входу в замок нас уже чекала гід-екскурсовод пані Тетяна, яка цікаво і змістовно провела екскурсію по цій визначній, історичній пам’ятці.

Звідки б Ви не наближалися до Мукачево, за десятки кілометрів, на одинокій гостроверхій горі, височіє овіяний легендами і бойовою славою мукачівський замок «Паланок» (ХІУ століття). Дуже небагато в Україні пам'яток подібних до цієї. Русини-українці, угорці, волохи, австрійці та інші народи на протязі майже тисячі років історії цієї фортеці проливали піт і кров в її могутніх стінах. Сотні штурмів та облог пережив замок «Паланок». Безліч раз міняв він своїх власників. Князі і королі, графи і барони прагнули володіти ним. Служив замок і королівською резиденцією, і князівськими хоромами, і столицею бунтівної Трансільванії, і центром угорських повстань проти австрійців, і австрійським форпостом, і сховищем святий корони, і суворою політичною в'язницею. Що й казати - роки, події, люди наклали відбиток на сучасний вигляд замку. З розповідей пані Тетяни замок «Паланок» розташований на горі вулканічного походження 68-метрової висоти. Здалеку він виглядає монолітною невеликою кам'яною будовою, а зблизька - це каскад терас з різноманітними спорудами - стінами, баштами, будинками. Загальна площа замку 14 тис. кв. метрів і складається він з трьох частин - Верхнього, Середнього і Нижнього замків. Найстаріший - Верхній замок (XIV-XVI ст.) - знаходиться на вершині гори; Середній (XVII ст.) - на терасі, на 6 метрів нижче і Нижній замок (XVII ст.) - ще на 10 метрів нижче. Сучасного вигляду замок набув на початку XVII століття, коли була закінчена забудова всіх чотирьох терас Замкової гори.

Комплекс замку в плані є витягнутим злегка скошеним прямокутником. Він весь оточений сухими ровами 10-12 метрової глибини і кам'яними стінами в 3-3,5 метра завтовшки. Навколо замку розміщено вісім бастіонів побудованих в XVII столітті, раніше на бастіонах розташовувалася артилерія. Біля воріт в Нижній замок, будівництво якого закінчили в 1670 році, стоять два кулястих бастіони, які прикривали вхід в разі небезпеки. Раніше поруч з Нижнім замком стояла сторожова вежа, залишки якої можна побачити і сьогодні. Нижній замок був основним місцем дислокації замкової варти, від Середнього замку його відокремлював рів з підйомним мостом.

Навколо Середнього замку розміщено чотири бастіони. Замок має великий внутрішній двір оточений дво - триповерховими будівлями. У Середньому замку раніше містилися казарми для гарнізону, арсенал, рицарський зал, кухні, комори. За Середнім замком підносяться кам'яні стіни зведені в ХІV столітті - це стіни Верхнього замку, в дво - триповерхових будівлях якого була колись резиденція власників замку. З північної сторони Верхній замок захищають два бастіони. У ньому розміщені княжі палати, три круглі вежі, замкову каплицю (раніше тут була замкова церква). У внутрішньому дворі знаходиться замковий колодязь - унікальна споруда глибиною 85 метрів. Спорудили колодязь саме за часів правління князя Корятовича. У разі тривалих облог він повинен був забезпечувати захисників питною водою. Кажуть, що раніше існував підземний хід, який сполучав замок з містом і починався саме в колодязі. Про спорудження замкового колодязя існує немало легенд. За однією з них колодязь довбали декілька років, але до води добратися не могли. Тоді князь пообіцяв щедру винагороду тому, хто продовбає колодязь до води. І до води добралися - знайшовся умілець, який продовбав колодязь. Звичайно, це був чорт ... Воду з криниці набирали до 1897 року.

Федір Корятович, значно зміцнивши фортифікаційну систему замку, поповнив і його військовий арсенал - на стінах і вежах встановили 164 гармати. За часів князя Корятовича замок займав лише верхню терасу Замкової гори. Сама гора була обнесена водяним ровом і дубовим частоколом - паланком. Тоді замок і отримав свою сучасну назву.

Легендарний замок Паланок, має таку давню історію і справляє таке незабутнє враження, що на опис всього побаченого довелося б витратити  кілька газетних шпальт. Хочу зазначити лише той факт, що найбільший збиток за радянських часів цій історичній будові було завдано тоді, коли тут розташовувалося профтехучилище. Зараз замок Паланок - це відреставрована середньовічна фортеця. У ньому функціонують: історичний музей, картинна галерея з виставкою сучасних живописців, художній салон, виставка «Дерев'яні церкви Закарпаття». Є в замку затишні кав'ярні, які привітно зустрічають відвідувачів - українських і іноземних туристів. Попрощавшись з пані Тетяною і спустившись із Замкової гори ми сіли в автобус і попрямували в напрямку Берегово, а далі наш шлях пролягав до Косино.

Комплекс басейнів розташований в селі Косино Берегівського району, в 15 км від Берегово. Басейни «Термальні води Косино» - це басейни з термальною водою різної температури. Вода в них унікальна за складом і хімічними властивостями. Але, особливо ефектно виглядає пейзаж навколо басейнів, адже знаходяться вони серед дубового гаю, і створюється враження, що знаходишся в дрімучому лісі.

Це сучасний комплекс, зроблений відповідно до місцевої специфіки в австрійсько-угорському стилі. Усередині комплексу - великий хол з м'якими кріслами, дерев'яними лавками, кафе, баром, діючої австрійської піччю на дровах і раритетним настінним годинником. На території комплексу «Термальні води Косино» розташовані 5 басейнів: великий термальний, 2 басейни "близнюки" з термальною водою, прісний басейн, дитячий басейн. Всі басейни оточені зручними доріжками, шезлонгами, обладнані численними фонтанами, підводними гейзерами та поручнями.

     На території комплексу в теплий сезон працюють: різні сауни, ресторан і кафе в яких готують угорські та закарпатські страви, парк. Термальна вода добувається з свердловин глибиною 1200 метрів.

    Сервіс тут європейського рівня: починаючи від персоналу і закінчуючи зручностями. Особливо зручна система з шафами і номерними гумовими браслетами, які дозволяють відкрити-закрити свою шафку з допомогою вбудованого в браслет магніту. На вулиці знаходиться дитячий майданчик, лежаки і столики, є велика стоянка для автомобілів де й зупинився наш екскурсійний автобус.

  З кожним роком популярність басейнів в Косино зростає все більше і більше, і це зовсім не дивно, адже поплавати в теплій термальній водичці актуально в будь-який час року, при будь-якій погоді. Туристів приваблює краса природи, свіже повітря і можливість відпочити з користю для свого організму.

     Басейни-купальні наповнені водою, багатою на залізо, натрій, калій, йод і іншими корисними мікроелементами. Вони оснащені кількома фонтанами, під якими так приємно стояти, насолоджуюся падінням води на плечі або спину, також є підводний масаж та джакузі. Купання в такій водичці сприяє лікуванню опорно-рухового апарату, ревматизму, артриту, радикуліту і є профілактикою для багатьох інших захворювань. Природно, що після кількох сеансів купання, організм стає сильнішою і підвищується імунітет. За своїм складом ця вода трохи відрізняється від води в Берегівському басейні, але цілющі її властивості нітрохи не менше.

Після відвідувань басейнів, саун, і досхочу поплававши, а це зайняло у нас 3 години, зібравшись у великому холі, вирушили до нашого автобуса і о 8 годині вечора рушили знову в напрямку Берегово, де на нас вже гостинно чекала в старому підвалі на вулиці Виноградна, 37 пані Тетяна Гаврильченко – місцевий винороб. Там ми відвідали винний дегустаційний зал, підвал довжиною 50 метрів, якому понад 300 років. Це практично останній вцілілий підвал зі знаменитого на всю Європу Берегівського підвального ряду. Стіни підвалу покриті тонким шаром благородної цвілі. Згідно розповідей пані Тетяни, за народними переказами, такі підвали видовбували вручну полонені турки після вдалих походів місцевих князів. Там ми дегустували домашнє сухі білі і червоне вина, хто хотів і мав можливість купили по декілька пляшок цього благородного напою.

  Після відвідин винних підвалів, а це було майже 10 година вечора, ми поїхали в село Четфалва, Берегівського району, де на нас в місцевій школі вже чекав, колишній директор цієї школи пан Коша Шандор. Нас розбили на групки по 5-6 чоловік, і розселили по місцевих газдах. До речі, я звернула увагу на те, що в школі розклад уроків і решта оголошень були написані на угорській мові, лиш одне слово, яке кинулося у вічі на українській мові, то це на дверях в одній із кімнат було написано – «учительська». Але пан Коша Шандор дуже добре володів українською мовою, привітав нас з прибуттям в їхнє гостинне село, познайомив кожну групку з господарями і згодом ми пішли до визначених хат на поселення. Я і наша група, куди попали також наш екскурсовод пані Юлія і водій пан Василь поселилися у пана Пап Бейла Бейловича. Його дружина пані Ева зустріла з вже накритим столом, де на нас чекали вишукані угорські страви. Вечеря була надзвичайно ситна і смачна. Господиня готувала зі своїх натуральних продуктів бограч-гуляш, мадярські голубці, на столі стояли різні види варення, солодощі. Атмосфера вечері була невимушена і напрочуд дуже дружелюбна, пан Бейло розповідав про сім’ю, про своє ґаздівство. А в нього воно чималеньке: 70 соток городу, багато живності в стайні - двоє великих свиней, маленькі поросята, гуси, індики, кури всього 50 голів, чималий сад із персиками, сливами, яблуками, великий виноградник. Зразу кидається у вічі, що ці люди дуже працьовиті, шанують порядок, і це відразу видно по їхньому обійстю, і загалом по селу. За декілька метрів від  будинку пана Пап Бейла протікає ріка Тиса, по фарватеру якої йде Державний кордон України з Угорщиною. Переспавши ніч і поснідавши ранком лангошами з сливовим джемом (щось схоже на оладки), ми розпрощались з нашими гостинними і привітними хазяїнами, і поспішили на автобус, який був припаркований біля головної визначної пам’ятки села Четфалва – готичної церкви з дерев’яною дзвіницею ХІУ-ХУІІ ст., на даний час це діюча лютеранська церква. За своїм архітектурним формами дзвіниця нагадує оборонні вежі Чехії та Німеччини. Наша дорога тепер пролягала до місто Берегово.

Ви запитаєте: чому люди так прагнуть в Берегово? Вся справа в тих самих цілющих термальних джерелах, про які я писала вище. Але спершу про саме місто. Це містечко, де проживає трохи більше 25 тисяч жителів, протягом багатьох століть був вотчиною угорських королів. Як наслідок, сьогодні Берегово - єдине українське місто, більшість населення якого - угорці ...

Про давню історію міста свідчить те, що по ряду історичних джерел тут за часів Римської імперії було прикордонне поселення римлян.

В XI в Берегово господарював угорський феодал Ламперт, який і вважається його засновником. У XVII столітті місто перебувало в підпорядкуванні у правителя Трансільванії Габора Бетлена. Згодом це місто входило і до складу Чехословацької Республіки, а в червні 1945 року Закарпаття, а разом з ним і Берегово увійшли до складу радянської України.

У 1991 році Берегівський район отримав статус окремого угорського автономного округу. А у вересні 2012 року члени міської ради прийняли рішення присвоїти угорській мові статус регіональної. В даний час тут абсолютно нормально сусідують українська і угорська мови. Місцеві жителі до цих пір називають своє місто на угорський манер: «Берегсас».

О 9 годині ми під’їхали до термального комплексу «Жайворонок». Для нас був відведений час - дві години. На відміну від Косино тут був критий басейн, де температура води - 31-33 градуси. Також ми відчули на собі всі принади гідромасажу, гейзера і невеликого водоспаду. В окремому куточку басейну обладнано так зване джакузі, де температура води становить 42-45 градусів, але тут бажано знаходитися не більше 5-7 хвилин. У тому ж приміщенні знаходяться фінська сауна, турецька лазня, масажні кабінети.

Але, оскільки вереснева погода дозволяла, в той час на дворі було 26⁰С, більшу частину часу ми проводили все-таки на вулиці, де був пляж під відкритим небом. Тут є чотири різних басейну. Перший зроблений спеціально для дітей, а другий набагато глибше і в ньому встановлений штучний водоспад. Якщо ви пройдете трохи далі, то там до ваших послуг ще два басейни, розділені перегородкою. Один з них найбільший  глибина якого становила 150 сантиметрів з фантастично потужним водоспадом, який неймовірно масажує спину, а інший - для дітей, глибиною 70 см.

  О 11 годині збір біля нашого автобуса і наша дорога тепер пролягала до столиці Закарпаття - місто Ужгород, там ми повинні були оглянути один з найстаріших в Україні замок (ХІУ століття), пам’ятку садово-паркового мистецтва державного значення – ботанічний сад УжНУ, де на нас вже чекав екскурсовод, викладач історії Ужгородського національного університету пан Юрій. Отже, Ужгородський замок.

За розповідями пана Юрія будівництво кам'яної фортеці почалося весною 1241 року, після спустошливих набігів золотої орди. Від угорської назви замка Унгвар (замок на річці Унг) походить і назва міста, яке на початку двадцятого століття змінилося з угорського на слов'янське Ужгород. У 1322 році власниками замку стали прихильники угорського короля Карла Роберта, що належать до італійського аристократичного роду французького походження Другет. Рід цей володів замком більше трьохсот шістдесяти років. Після смерті останнього з роду Другетів - єпископа Балента - Міклош Берчені висунув претензії на володіння замком, оскільки рід Другетів припинив своє існування по чоловічій лінії. А на той час існував закон, за яким все володіння Другетів повинно було перейти до королівської скарбниці Угорщини, за винятком невеликої частини, яка розділилася б між жінками роду. Тяганина між королівською скарбницею і Міклошем Берчені тягнулася цілий рік. І тільки після того, як Берчені вніс в королівську скарбницю 175 тисяч флоринів, йому передали у володіння Ужгородський замок і віднесли до нього Ужанську домінію.

Час правління Міклоша Берчені було часом найбільшого розквіту замку. Вдівець Берчені одружився вдруге. Його другою дружиною стала Христина Чакі, жінка дуже красива і багата. У придане вона привезла з собою прекрасні різьблені меблі, які стали окрасою замку. У замку в той час налічувалося близько 135 художніх полотен маслом, велика кількість гравюр, найцінніших гобеленів, на яких була зображена вся історія Угорщини.

При Міклош Берчені та Христині Чакі бали в Ужгородському замку не припинялися, і замок став центром світського і політичного життя північної Угорщини. Він і побудований в стилі пізнього Ренесансу, настільки характерному для північної Угорщини.

Крім того, в той час в замку була власна театральна трупа, придворний поет, багатюща бібліотека. За межами замкових стін були розбиті п'ять прекрасних парків: Луговий, Журавлиний (в напрямку до Радванці), Квітковий (теперішній ботанічний сад), Звірячий і Голубиний (район електростанції), куди на мале полювання їздили власники Ужгородського замку.

У 1703 році спалахнула національно-визвольна війна угорського дворянства проти австрійської династії Габсбургів. Спочатку вона мала успіх, оскільки її підтримала більшість селянського населення (так звані куруци), які сподівалися на соціальні послаблення для себе. Але коли вони побачили, що ніяких результатів війна не приносить, вони відійшли від цього руху, і угорське дворянство зазнало поразки.

Після цих бурхливих подій деякий час в замку розміщувалися австрійські війська, які здійснювали опис майна. Потім ще чотири роки замком володів угорський барон Ференц Дюло. До моменту його смерті кордони Австро-Угорщини вже відійшли до Польщі, аж до самого Львова, тому Ужгородський замок втратив своє стратегічне значення. Через деякий час австрійська імператриця Марія Терезія подарувала Ужгородський замок Мукачівській греко-католицькій єпархії, яка, після 1775 року, відкрила в ньому греко-католицьку семінарію.

Ця семінарія проіснувала до радянського часу. Вона давала високий рівень освіти і мала статус королівської. У ній навчалися хлопчики після закінчення гімназії. Викладав в семінарії Андрій Болудянскій, який пізніше став першим ректором Санкт-Петербурзького університету, а серед її випускників були Олександр Духнович і Августин Волошин.

Привертають сюди туристів не тільки мальовничі стіни кам'яної фортеці, красивий парк навколо замку, але й численні легенди Ужгородського замку. Пан Юрій розповів нам лишень дві, найбільш відомі - про княжну Ужгородського замку і про таємні підземні ходи.

Розповідають, що під час однієї з облог замку молода княжна впізнала серед ворогів свого коханого. Як виявився він у ворожих рядах, дівчина не знала. Любов її була така велика, що, не дивлячись ні на що, вона хотіла побачитися з ним наодинці, розпитати про все і почути бажані слова, що він не зрадник. У листі, надісланому стрілою, княжна призначила коханому побачення рівно опівночі, біля потайного ходу, вказавши, де він знаходиться. Але стража замку не спала, вихід княжни з потайного ходу не залишився непоміченим. Біля таємного ходу, де княжну вже чекав її коханий, варта схопила їх обох і привела в княжі палати. Розкриття таємного ходу вважалося тяжким злочином, тому вирок князя був суворим: коханому княжни відрубали голову, а саму княжну, незважаючи на величезну любов батька до своєї єдиної доньки, живцем замурували в стіну замку. З тих пір душа страченої дівчини втратила спокій. Рівно опівночі княжна виходить з кам'яної темниці і шукає свого коханого. У білій сукні, з розпущеним білим волоссям, невимовним сумом на обличчі, вона обходить весь замок, двір, стіни, горища, заглядає в кожну кімнату - чи не там її коханий? І тільки перед світанком, коли проспівають треті півні, повертається невільниця у відведену їй батьком кам'яну темницю. І так кожен день, ось уже тисячу років ночами в стінах замку чути плач замученої закоханої дівчини ...

Достеменно відомо, що раніше між стінами і поверхами палацу існували таємні переходи, але на сьогоднішній день збереглися тільки двоє гвинтових сходів заховані в стінах, які з'єднували між собою поверхи замку.

За переказами, існував і таємний підземний хід, який сполучав Ужгородський замок з його околицями. Існування в замку таємних підземних ходів підтверджується також і історичними документами. Система підземних ходів була широко розгалужена і вела в різні боки від Замкової гори, але на сьогоднішній день всі ходи повністю завалені землею і камінням, тому досліджувати їх, на превеликий жаль історикам і археологам, практично неможливо. Подякувавши пану Юрію за таку цікаву історичну розповідь про Ужгородський замок, ми попрямували знову до нашого автобуса і відправились на обід в ресторан-колибу  «Смерекова хата», де на нас вже чекав смачний обід: український борщ, рис з м’ясом по – полонинські, різні салати.

Далі наша мандрівка продовжувалась вже в Ужгородському «Барвінку», що знаходиться неподалік самого Ужгорода в гостинному селі Барвінок, Ужгородського району. Основний великий термальний басейн, з температурою води приблизно 29 градусів, в одному з бортів якого вмонтовані гідромасажери попереку, навколо якого розмістилися лежаки та парасольки. Поруч - джакузі з температурою води 38-40 градусів і декількома фонтануючими гідромасажерами. Трохи подалі - дитячий басейн з мілкою водою і дитячими гірками. Окремо хочу зауважити, що територія біля самого термального комплексу просто приголомшлива. Умиротворення, тиша, свіже повітря, газони, парки, ресторани, готелі, лазні, вольєри з тваринами.

Після Ужгородського «Барвінку», з гарним настроєм і зарядом бадьорості на цілий рік, ми відправились в останній пункт нашої туристичної мандрівки в селище Середнє, яке знаходиться майже на однаковій відстані між найбільшими містами Закарпаття  - Ужгородом та Мукачевим і яке ймовірніше за все, через таке розташування й отримало свою назву. Чим же знамените це селище? А знамените воно в першу чергу своїми старовинними виноробними традиціями. Винні підвали у цьому населеному пункті – найстаріший і найбільший центр виноробства у Закарпатті. Місцеві жителі кажуть, долини навколо селища розташовані так, що практично від самісінького сходу й до заходу вони прогріваються сонцем, ніде немає тіні. Завдяки цьому вдається вирощувати добрі врожаї винограду. Знали це й численні володарі Середнього у старовину. Одні з них – родина Добо – у 1557 році й заклали історичні винні підвали. Їхня загальна протяжність сягає 4 кілометрів. Нині ці підвали використовує місцевий винзавод «Леанка». Головний промисловий інженер заводу Лариса Большакова розповідала нам, що саме на цьому підприємстві свого часу народилися вина, які прославили Закарпаття на весь Радянський Союз. «Мова йде про середнянські вина такі як: «Троянда Закарпаття», «Столове Біле», «Середнянське», «Іршавське» – найвідоміші й найкоштовніші, вони були удостоєні численних золотих медалей на багатьох виставках», – розповідала пані Лариса.

За розповідями Лариси Большакової є відомості про те, що цар Петро І під час Прутського походу у 1711 році мав змогу спробувати тутешні вина. Йому дуже припало до смаку вино і цар наказав купити частку місцевих виноградників. Кажуть, колись за феодальним звичаєм вино можна було куштувати тільки протягом різдвяних та пасхальних свят. Та сьогодні таких традицій немає, тому коли б Ви тут не опинились зможете покуштувати «fresh» вина та відвідати винні підвали, а при нагоді придбати в невеличкому магазинчику вино, яке сподобалося Вам під час дегустації. На цьому наша туристична мандрівка закінчилася. З веселим і піднятим настроєм поверталися ми додому.

Наостанок, хочеться сказати велике спасибі львівському туристичному оператору  «Відвідай». Ми вдячні Вам за незабутні враження в турі «Термальне Закарпаття». Все було чудово, починаючи з організації туру, перевезення, супроводу гіда, харчування і проживання. Багато корисної інформації і вражень отримали всі учасники туру, за що ми вам безмірно вдячні. Продовжуйте працювати в такому ж дусі, чекаємо нових мандрівок в Кам’янець-Подільській та Вінницю. Хочеться висказати вдячні слова подяки особисто пані Юлії та водію пану Василю за їхню турботу, увагу та терпіння, рекомендуємо всім – всім, відмінний тур! Всі задоволені і ніяких нарікань! Дякуємо!!!

Рекреаційне використання лісів ДП «Вигодський лісгосп»

(рекреаційне лісокористування)

  Захисна роль лісу в зв'язку з різного роду аномаліями, що відбуваються в результаті сучасних видів антропогенного впливу, надзвичайно зросла. Не слід також забувати і про традиційний благотворний вплив лісу на здоров'я та стан людини, на тривалість її життя, яке ліс надає через створюваний ним своєрідний мікроклімат, через ароматичні та інші цілющі виділення в лісовому повітрі, через безліч своїх дарів у вигляді ягід, плодів, грибів, лікарських рослин, а також завдяки величезній естетичної привабливості. Ліс -одне з найкрасивіших створінь природи.

Роль лісу в створенні природних оптимальних умов для існування людини надзвичайно велика. Ліс створює виключно сприятливі можливості для різноманітного відпочинку людей в будь-який час року. І ця, загалом давно відома корисність лісу стала найбільш очевидною і необхідною саме в наш час. Відпочинок в лісі дає можливість жителям великих і малих міст змінити обстановку, набратись нових вражень, а значить, і зняти напругу від сучасних міських перевантажень. До того ж розширилися і можливості виїздів в ліс в зв'язку з розвитком автомобільного транспорту, збільшенням числа вихідних і святкових днів і т. п.

Форми відпочинку в лісі дуже різноманітні, включаючи прогулянки і подорожі, і такі специфічні види, як полювання, рибна ловля, збирання грибів, і т. д. Найбільш відвідувані людьми ліси - поблизу доріг, навкол оозер, по берегах річок. Рекреаційна перевантаження в цих місцях стає особливо відчутною в зв'язку з різким збільшенням числа автомашин на сьогоднішній день.

Рекреаційне лісокористування (новий термін в сучасному лісництві) представляє собою окремий вид побічного користування лісом в культурно-оздоровчих цілях. Рекреаційне лісокористування передбачає прямі взаємозв'язки між трьома складовими його елементами - лісом, відпочиваючими та системою їх обслуговування, що функціонує в лісі і це повинно враховуватися при веденні теперішнього лісового господарства.

Поняття рекреаційний ліс - ліс, який призначений для рекреаційного використання. До цієї групи лісових угідь відносяться лісопаркові частини зелених зон для ДП «Вигодський лісгосп» це майже вся територія Мало-Тур’янського лісництва, смуги лісу вздовж постійних туристських маршрутів державного і місцевого значення (Свічівське, Бескидське, Вишківське та Людвиківське лісництва), ділянки лісу навколо санаторіїв, профілакторіїв (Мізунське, Бистрівське лісництва) та інших закладів відпочинку та лікування, а також ліси інших категорій захисності або їх частини (Ільм’янське лісництво, форельне господарство) в яких допускається обмежене рекреаційне лісокористування.

Слово «рекреація» в перекладі означає відпочинок, відновлення сил людини. Багато лісових масивів, в першу чергу приміські, стали місцями масового відпочинку. Рекреаційне лісокористування має величезне значення для підвищення ресурсного потенціалу нашого суспільства: відпочинок на природі, зняття робочої напруги, фізичні навантаження, що оздоровлюють організм, позитивно позначаються на працездатності людини. Однак, наслідком прагнення до заміського відпочинку, стає помітний екологічний збиток, який наноситься природі відпочиваючими. Рекреаційні навантаження на лісових територіях ростуть з кожним роком, викликаючи погіршення якісного стану лісу, а в деяких випадках і його повну деградацію. Знижуються санітарно-гігієнічні, водоохоронні та ґрунтозахисні функції рекреаційних лісів, втрачається їх естетична цінність.

В останні роки з'явилася ще одна небезпека: витоптування лісу відпочиваючими, мандрівниками. У лісі можна зустріти такі картини: зламані гілки, кинуті зів'ялі букети. Чималої шкоди природі завдають неконтрольований збір ягід і лікарських рослин. Так, деякі види орхідей (любка дволиста, пальчастокорінник травневий, орхідея Фукса, билинець довгоногий і ін.) зникають там, де часто бувають люди. У приміських лісах майже не зустрінеш диких конвалій. Толочаться брусниця і чорниця, спочатку перестають цвісти і плодоносити, а потім зникають повністю. Ялівець зникає в лісах, куди в літній час часто заїжджають любителі природи на автомобілях.

Спостереження вчених показали, що гектар лісу порівняно легко переносить присутність 1-3 осіб на добу. Перебування 4-10 чоловік вже позначається на довкіллі. В першу чергу починають страждати ґрунтовий покрив і молодняк дерев. При збільшенні числа відвідувачів на лісовому гектарі до 16-20 осіб на добу ґрунт ущільнюється настільки, що у дерев сохнуть вершини. При таких перевантаженнях з лісу тікають звірі, і лісові птахи перестають гніздитися.

Будівельний ліс, пиломатеріали, деревина дуже потрібна нашій країні. Відомо, що спиляти дерева, навіть на величезній території, можна швидко. А ось щоб на місці вирубки знову з'явився ліс, потрібно 80-100 років. У наші дні, коли людина активно включилася в число винищувачів лісу, щорічний приріст не покриває знищення лісу за той же період.

Ліс гине від пожеж, вітру, нищать його паразитичні гриби, комахи. Не всі мешканці лісів своєю життєдіяльністю допомагають ростЛісам завдають значної шкоди туристи (псують дерева, чагарники, траву), автомашини. Механічний вплив викликає ущільнення ґрунту і пошкоджує ламкі лісові трави. З ущільненням ґрунту деградує стан деревно-чагарникової рослинності, погіршується живлення дерев, так як на витоптаних ділянках ґрунт стає сухим, а на знижених - перезволожуються. Погіршення живлення послаблює дерева, затримує їх ріст і розвиток. Помітно зменшується щорічний приріст, особливо хвойних дерев. Молода хвоя у них стає коротша. Ущільнення ґрунту порушує її структуру і знижує пористість, погіршує умови життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів.

Збір грибів, квітів і ягід підриває самопоновлення ряду видів рослин. Багаття на 5-7 років повністю виводить з ладу клаптик землі, на якому він був розкладений. Шум відлякує птахів і ссавців, заважає їм нормально ростити своє потомство. Обламування гілок, зарубки на стовбурах і інші механічні пошкодження сприяють зараженню дерев комахами-шкідниками.

Основним завданням ведення лісового господарства в рекреаційних зонах окрім основних лісівничих заходів (проведення вибіркових, лісовідновних і санітарних рубок, очищення лісу від захаращення і т.п.) є будівництва під'їзних шляхів, прокладка гірських стежок і туристських маршрутів, облаштування місць відпочинку, стоянок для автомашин та ін. У весняно – осінній періоди необхідно регламентувати відвідуваність населення в лісових масивах, роз'яснювати правила поведінки в лісі, вводити відповідальність за їх порушення.

Красива природа світу, з великими лісами, мальовничими озерами, річками, різноманітними тваринами, птахами і рослинами. На перший погляд здається, що все це  дарма для дерев-велетнів, які розкинули свої могутні крони високо над землею. А на перевірку виявляється, що ліс слабне і беззахисний для багатьох крихітних істот, що мешкають в ньому. Справа в тому, що ліс міцно пов'язаний з місцем свого народження і на відміну від тварин не може покинути його, якщо там створяться умови, зовсім непридатні для його життя. Нерідко під впливом необдуманої господарської діяльності людини ліси опиняються на межі загибелі. Адже лісу, як і для всього живого, необхідне повітря, поживні речовини, він не терпить надмірних фізичних втручань в його життя. Для того щоб ліс був здоровим і красивим, потрібно гарантувати йому всі ці потреби.

Життя лісу, насамперед, нероздільно пов'язане з ґрунтом, який дає деревам воду і поживні речовини. Під час лісозаготівель, особливо тепер, коли лісозаготовачі оснащені потужною технікою, родючий шар ґрунту вдавлюється в безплідний камінь. Годі сподіватися, що після цього ліс на такому ґрунті буде добре рости.Тому треба стежити за тим, щоб в лісі застосовувалася техніка, яка завдає мінімальної шкоди ґрунту, неухильно дотримувалися основи охорони лісу і його відновлення.

и деревам, чагарникам і травам. Багато шкодять лісам, винищуючи молоді пагони, підгризаючи дерева - лісові мешканці. Доведено, що олені, козулі псують молоді ялички, модринки, шкодять соснам і іншим деревам, особливо в голодний зимовий час. Лісовим мешканцям нелегко зимувати на мізерному деревному пайку. Прямий борг людини - підгодовувати оленів, козуль в цей час.

Для захисту лісових насаджень від ушкоджень застосовуються профілактичні заходи, спрямовані на попередження появи і масового розмноження лісових шкідників і виявлення хвороб. Профілактика і винищувальна боротьба забезпечують ефективний захист насаджень за умови своєчасного і правильного їх застосування.

Важливий лісогосподарський захід - рубки догляду за лісом, що супроводжуються вибірковою рубкою дерев, які свіжозаселені стовбуровими шкідниками. Своєчасне проведення рубок попереджає масову появу ялинових короїдів-типографів, златок, вусанів і інших комах.

Величезний збиток лісу завдають гриби-шкідники. Вони живуть багато років і досягають дуже великих розмірів. Якщо на стовбурі росте плодове тіло - дерево хворе.

На буку, дубі, липі, грабі та багатьох інших деревних порід зустрічається гриб, схожий на невелике копито, діаметром до 10-40 см - це трутовики. Поверхня плодових тіл яких сіра, або сіро-чорна, вкрита твердою корою до 1-2 мм товщиною. Він руйнує деревину. Дерева заражаються в віці 40-50 років, і чим старше і товщі деревостани, тим більше хворих дерев. Гриб вражає частину стовбура, починаючи зверху і поширюється вниз, від периферії до центра стовбура. Гниття активне, швидко призводить до руйнування деревини, і дерево ламається, навіть при невеликому пориві вітру.

А зараження починається з дрібниці. Йдуть по лісу діти або дорослі, зламають гілку або завдадуть дереву рану ножем, іноді тварини обгризуть кору. У таку рану потрапляють спори гриба, наявні в повітрі. Для розвитку гриба потрібні вода, поживні речовини і повітря. Воду і їжу дає дерево, повітря надходить через рану. Розвиваючись, гриб починає руйнувати дерево зсередини. Спочатку утворюється тверда гниль, потім ситова (зріз дерева схожий на сито), а пізніше - дупло.

Кореневі гнилі – одна з найбільш небезпечних груп хвороб лісу, їх спричиняють сумчасті гриби і деколи бактерії. Збудники хвороби уражають життєво важливі органи дерева – корені, що порушує процес ґрунтового живлення, і рослина ослаблюється, поступово всихає. Уражені дерева легко вивалюються вітром, заселяються шкідниками. Деякі види грибів, крім цього, спричиняють, ще й комльову чи стовбурну гниль.

Кореневі гнилі мають здатність поширюватись при контакті хворої і здорової рослини, тому звичайно спостерігається куртинний характер відмирання насаджень. Кореневі гнилі нерідко охоплюють великі площі, особливо коренева губка і опеньок.

Небезпечними шкідниками лісу є осінні опеньки. Ростуть вони швидко, гніздами. Спори гриба не бояться ні спеки, ні холоду. На мертвих пнях або гниючої деревини з них розвивається грибниця і довгі, товсті шнуровидне сплетіння грибних ниток, які проводять воду і поживні речовини від розгалуженої грибниці до плодових тіл. Ці сплетіння проникають в бічні коріння дерева там, де вони з'єднуються зі стволами. Утворюють під корою грибницю, яка переходить в стовбур, піднімається на висоту 2-3 метрів. Грибниця руйнує деревину, утворюючи білу гниль.

Вогонь - найстрашніший ворог лісу. У боротьбі з пожежами велику роль грає пожежна профілактика. Вона включає комплекс заходів, спрямованих на запобігання виникненню лісових пожеж, обмеження їх поширеннята своєчасне виявлення вогнищ вогню. І дорослим, і дітям необхідно дотримуватися виняткову обережність з вогнем в лісі, з ним жартувати не можна. Кожна запалена в лісі сигарета або сірник повинні бути ретельно погашені. Відвідувачам лісу з метою попередження пожеж треба дотримуватися правил пожежної безпеки в лісах.

Згідно з правилами, в пожежонебезпечний сезон забороняється розводити багаття у хвойних молодняках, на ділянках ушкодженого лісу (вітровал, бурелом і т.д.), торфовищах, лісосіках з залишками заготовленої деревини, в місцях з підсохлою травою, а також під кронами дерев.

Виявивши пожежу, що почалася, намагайтеся негайно її загасити, а при неможливості впоратися своїми силами, повідомте про пожежу найближче лісництво.

Загасити лісову пожежу на початку її виникнення - справа неважка. Найдоступніший і простий спосіб зупинки вогню - забивання кромки вогню зеленими гілками і молодими деревами, краще хвойних порід. Для цього б'ють по палаючій кромці різкими ковзаючими ударами, збивають полум'я і змітають вугілля на вигорілу площу. Цей спосіб ефективний при гасінні слабких низових пожеж.

Якщо є під рукою лопата, вогонь можна загасити, закидавши кромку пожежі ґрунтом. Таким способом гасять пожежі середньої сили на легких піщаних ґрунтах. Невеликий вогонь можна затоптати ногами. Дієвий засіб для вогню - вода.

Головне в охороні лісів від вогню - швидке виявлення пожежі. Крім того, необхідна повсюдна постійна широка роз'яснювальна робота серед населення. Поряд з цим, важливе місце займають заходи щодо створення різного роду загороджувальних смуг і розривів, що обмежують поширення пожеж в лісі і створюють для успішної ліквідації виникаючих осередків вогню.

Наприклад, мінеральна смуга - смуга землі, з якої повністю видалені трав'яна рослинність, лісова підстилка та інші горючі матеріали до мінерального шару ґрунту. Такі смуги влаштовуються для того, щоб зупинити поширення низової пожежі.

Тривалість існування лісу на певній території залежить, зокрема, від ступеня його відновлення. Лісівники розрізняють природне відновлення і посадку лісових культур.

Природне поновлення - процес відновлення лісу природним шляхом (самопоновлення), без участі лісівників. Однак до деякої міри цей процес керований. Він залежить від вибору способу рубки, залишення дерев-насінників, збереження підросту при лісозаготівлях та інше. При посадці лісових культур, рослини вводяться в ґрунт людиною. Комбіноване відновлення лісу - поєднання природного поновлення і посадка лісових культур на одній ділянці.

У подальшому, важливе значення буде надаватись ефективному використанню природних відновлювальних сил природи по теперішній термінології Close – to – nature forestry, шляхом застосування відповідних систем рубок (лісовідновні, вибіркові), котрі регламентують наявність підросту на ділянках, що забезпечує природне поновлення лісу на значних площах. Посадку і посіви виробляють більш цінними породами: ялиною, ялицею, модриною, явором, дубом, кедром і ін.

Щорічно на величезних площах ведуться лісозаготівлі. Для відновлення лісу потрібно тисячі тонн насіння, ялини, ялиці, модрини, явора, кедра, дуба і багатьох інших порід. Від якості насіння, їх спадкових властивостей залежить, якими виростуть ліси в майбутньому, іншими словами: від поганого насіння не чекай доброго лісу. Для заготівлі насіння лісових порід лісівники відбирають так звані плюсові дерева, тобто ті, які мають кращі форми стовбура, крони, якість деревини та інше.

Практика вирощування сіянців у відкритому ґрунті вважається нерентабельною через невисокий коефіцієнта корисного використання насіння. В свою чергу, цей коефіцієнт буває низький через несприятливі метеорологічні умови, хвороби і т.д.

У ДП «Вигодський лісгосп», зокрема в Шевченківському лісництві створений насіннєво-селекційний центр. Де сіянці основних деревоутворюючих порід вирощують в теплицях і піднавісах. Завдяки тому що насіння в теплицях можна висівати раніше, вони проростають в 2 рази швидше. Схожість насіння ялини, ялиці і модрини в теплиці буває в 4 рази вище, ніж у відкритому ґрунті. Сіянці в теплиці ростуть дуже швидко, однак економічно вигідно вирощувати в теплицях тільки однорічні сіянці.

У теплицях можна розмножувати рослини вегетативним шляхом, висаджуючи невеликі гілочки, особливо це стосується декоративних видів рослин.

Для одноразового або багаторазового (до 5 років) вирощування посадкового матеріалу закладають тимчасові лісові розсадники. Їх розташовують поблизу майбутньої посадки лісу. Для тривалого використання призначені постійні лісові розсадники. Їх закладають на рівних ділянках, для них непридатні замкнуті улоговини, звори і западини.

Повсякденна турбота про ліс повинна проявлятися в самих різних формах, найбільш придатних в конкретних умовах. В процесі догляду (освітлення, прочищення, прорідження, видалення пошкоджених або сухих рослин) слід створювати кращі умови для його росту і розвитку.

У всі часи люди користувалися лісом. У наш час лісівництво - це дуже важлива галузь, в якій працює багато людей, і які виробляють масу корисних речей.

Ще сотні років тому величезна частина земної поверхні була покрита лісами. Довгі роки люди нещадно вирубували дерева на паливо і будівельні матеріали для житла. Площа, яку займали ліси, тепер різко скоротилася, а де-не-де вони і зовсім зникли. Багато лісу і тепер продовжує гинути, оскільки за ними немає належного контролю і догляду.

Пам’ятайте!, що при відвідуванні зеленого будинку звірів і птахів потрібно вміти вести себе в ньому так, щоб стати справжнім другом і покровителем природи, а не її руйнівником.

Користь лісів для людини не розглядається вузько - тільки як джерело матеріального багатства. Кожній розсудливій людині двадцять першого століття зрозуміло, що в наше століття – час високорозвинутих технологій, ліс необхідний для відпочинку і як джерело нових душевних і фізичних сил. Ліси повинні існувати заради того, щоб існувала сама людина, заради збереження великого багатства тваринного і рослинного світу для прийдешніх поколінь нашої Планети. Тому нам потрібні лісові заказники, заповідники, національні парки, праліси, що охороняються законом.

Заказники і заповідники займають іноді значні площі, але вмістити всю природу в її різноманітті вони не можуть. Більш того, і вони схильні до руйнівної дії забрудненої атмосфери. Тому ми зобов'язані мобілізувати весь наш економічний і науковий потенціал на охорону всього найкращого, що було створено природою, поставити навколишнє середовище під захист Міжнародних Конвенцій, вимагаючи їх неухильного дотримання.

ДП «Вигодський лісгосп» в цьому плані співпрацює з Агенцією сприяння сталого розвитку Карпатського регіону «Форза», яка виступає гарантом від Європейського Союзу і Швейцарської Конфедерації, розробляючи стратегію фінансової підтримки лісової галузі в Карпатському регіоні в рамках транскордонного співробітництва України у вирішенні наболілих глобальних проблем. Міжнародні донори, такі як Європейський Союз, секретаріат Форуму ООН з лісів, фінансують програми облаштування інженерних інфраструктур для боротьби з всиханням смерічників, внаслідок глобального потепління. У цьому напрямку адміністрація ДП «Вигодський лісгосп» веде активну роботу для залучення міжнародних коштів, які стосуються охорони довкілля, збереження лісів, зміни клімату та розвитку зеленої економіки.

Залишається сподіватися, що людина розумна не стане рубати сук, на якому сидить. Цивілізоване суспільство не зруйнує біогеоценоз, від якого залежить загальне благо нашого суспільства. І хай не станеться такого, щоб ліс ніколи не перетворився в дивовижну рідкість, за демонстрацію якого доведеться платити непомірну данину.

 Використана література:

1. Шевченко С.В. Лісова фітопатологія, видавництво Львівського університету,1968 р. с.214-232;с.241-256
2. Справочник лесничего, издание 2-е, издательство «Лесная Промышленность» Москва,1964
3. Електронний ресурс: www.forza.org.ua/  

Карпатські праліси - фундамент лісистості нашого регіону

  Днями Верховна Рада України підтримала в другому читанні законопроект №4480 про захист карпатських пралісів. Чому це так важливо? Спробуємо пояснити на невеличкому прикладі - заплави рівнинної річки. Але для цього сформулюємо і уяснимо для себе, деякі базові поняття такі як: сукцесія, клімаксна екосистема,фітоценоз та інші.    

Кожна сукцесія (від латинського successio — спадкоємність, спадкоємство, послідовна зміна одних фітоценозів^*, біоценозів**, біогеоценозів*** іншими на певній ділянці природного середовища) завершується періодом стабільності, який прийнято називати клімаксом (від грецького клімакс - найвища точка, кульмінація). Цей стан динамічної рівноваги екосистеми настільки стійкий, що вважається: в такому положенні будь-яка спільнота організмів може перебувати нескінченно довго. Популяції, що становлять клімаксне співтовариство, не схильні ні до різких спалахів чисельності, ні, навпаки, до депресій, для них характерна постійна висока продуктивність. Дуже важливою складовою стабільності біоценозів є рівновага між природними організмами і фізичними чинниками довкілля.

Велика частина історично сформованих екосистем, які не порушені діяльністю людини або стихійними лихами, відноситься до розряду стабільних. Щоб розібратися, що таке стійка екосистема, візьмемо для прикладу заплаву рівнинної річки - луг з численними озерцями.

Щоліта на лузі з занесеного насіння починають проростати численні деревця, чагарники і трав'янисті рослини, в принципі не властиві заплавному фітоценозу. Однак, весняні паводки щоразу гублять непристосовані до тривалого перебування у воді рослини, заповнюються озерця свіжою водою, очищаючи їх дно від мулу. Таким чином, відбувається щорічне оновлення заплавної екосистеми, після якого вона повертається в свій первісний стан. А якщо, для прикладу, зарегулювати річку дамбою, щоб з благими цілями на думку людини, запобігти щорічним паводкам, в результаті корінна екосистема зруйнується! Чому?Луг почне заростати чагарниками і деревами, зникають вологолюбні рослини, і на їх місці поширюються чужорідні сухолюбиві види, схильні до експансій і спалахів чисельності. Іншими словами, відбуваються сукцесія. Через кілька десятиліть на місці лугової заплави можна спостерігати зарості чагарників або рідколісся.  

Типовими клімаксними екосистемами в гірських районах Карпат є праліси - ліси утворені віковими деревами. Вирубка таких дерев, як і у вище наведеному прикладі (зарегулювання річки дамбою) призводить до того, що їх місце заповнює підріст берези, осики, вільхи, верби, ліщини та інші малоцінні породи. В результаті розріджений світлий ліс з підстилкою з трав перетворюється в густі зарості з абсолютно іншим складом трав'янистих рослин і тварин.

Нині в Україні корінні історично сформовані співтовариства організмів - велика рідкість. Дуже мало залишилося незарегульованих річок, незайманих заплав і заплавних луків, майже всі вікові ліси вирубані. Тільки в Карпатах або глухих районах Полісся ще збереглися ділянки пралісу, які можна назвати клімаксними спільнотами. Важливою  особливістю такої спільноти є її прагнення до стабільності і рівноваги з навколишнім середовищем. Проте, постійні зміни середовища проживання, викликані змінами клімату, стихійними лихами і діяльністю людини, призводять до сукцесії - закономірним змінам біоценозів.

У ДП «Вигодський лісгосп» ще збереглися ліси, яких не встигла торкнутися людська діяльність. Такі важкодоступні ділянки лісу збереглися в основному на територіях  Свічівського, Людвиківського, Бескидського та Слобідського лісництв, в основному це високогірні ліси, які лежать вище 1100 метрів над рівнем моря. Їх цінність важко переоцінити і з точки зору для наукової спадщини, і з точки зору екології. Однак, за  останні кілька років ці площі невпинно скорочуються. Якщо не надати їм особливого статусу (чи не віддати під охорону закону), то через кілька десятків років вже нічого буде зберігати. І тому представники наукової громадськості вирішили, що єдиний спосіб врятувати праліси - захистити їх законодавчо.

Праліс - це ліс, який розвивається за законами природи, без вирубок, без будь-якого людського втручання у його життєдіяльність. Люди вважають, що праліс - це старі ліси, але це трохи не так: це об'єднані дерева різних вікових груп - від найстарших (100-500 років) до молодих, які повинні в перспективі розвиватися поряд з віковими деревами. Такі формування, на відміну від штучних насаджень, дуже стійкі: до хвороб, шкідників, критичних і глобальних змін в природі і стихійним явищам. Вони краще затримують воду, більш стійкі до бурелому і вітровалів. Наші карпатські праліси - це фундамент лісистості нашого регіону.

 За словами екологів, повені, які сталися в українських Карпатах у 2002-му, 2008-го року, завдали збитків економіці Україні на мільярди гривень. Причина - вирубки пралісів, які набагато краще затримують воду, ніж насаджений людськими руками ліс.

Лісівники стверджують, що в Україні немає терміна «праліс», тому й немає юридичного захисту для таких ділянок лісу, але є термін «стиглі ліси» та «перестійні ліси», які згідно із лісовим законодавством підлягають вирубці.

Тому, природозахисники, екологи, вчені і небайдужа громадськість дуже сподіваються на ухвалення законопроекту №4480 «Щодо охорони пралісів згідно Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат» в цілому і його підтримку Президентом - як єдиний справжній інструмент захисту унікальної природної спадщини Карпат.

  фітоценоз^* (від грец. Phyton — рослина і koinos — загальний, спільний), рослинне угруповання — закономірне поєднання рослин на тій чи іншій території з певними взаємостосунками між ними і з властивими їм умовами місцезростання.

  біоценоз** (від біо- та грец. koinós  — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами між собою.

біогеоценоз***— ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослинних і тваринних організмів).

Неочікуваний  сніг на теренах ДП «Вигодський лісгосп»

20 квітня несподівано випав сніг на зацвілі сади і на перші тендітні весняні квіти, що стало великою несподіванкою для населення і є нетиповим явищем для нашого клімату.

На сайті RP5.ua зафіксовано, що в гірській місцевості, а саме у Вишківському, Людвиківському, Бескидському, Свічівському та інших високогірних лісництвах передбачається зниження температури до позначки мінус п’ять градусів. У Вигоді сьогодні зранку (21 квітня) близько нуля. Сніговий покрив, наприклад в Бистрівському лісництві, яке знаходиться на південному заході від Вигоди, досягає 30 сантиметрів. У найбільших горах товщина снігового покриву складає в середньому 40 сантиметрів.

Лісівники Бистрівського лісництва зазнімкували засніжені місця лісництва, а саме дорогу, яка веде до контори лісництва. Як бачимо на фото під товстим сніговим покровом опинилися ліс і основна дорога. Якщо вірити синоптикам, справжнє потепління в наш регіон прийде лишень тільки в травні. 

Коли прилітають шпаки?

Якщо з лози дозріли грона,

Шумлять ліси, що їх садив,

І вивісив шпаківню в кронах,

Життя даремно не прожив.

  Для всіх цікаве питання: коли прилітають шпаки? Вони прилітають ранньою весною. Якщо весна видається рання і тепла, як цього року, то шпаків можна побачити вже з кінця лютого. Якщо ж весна затяжна, пізня і холодна то приліт шпаків може затриматися і до квітня. Але не пізніше його середини. Спочатку вони трапляються рідко, але через кілька днів їх вже можна зустріти майже скрізь.

З усіх співочих птахів, мабуть, найближча до людини птах - це шпак. Хто не бачив, і не знає шпаків, не слухав їх весняного співу? З незапам'ятних пір люди влаштовували для них дерев'яні будиночки-шпаківні, пристосовували їх під дахами своїх будинків, підвішували на жердинах і стовбурах дерев.

Прилітають шпаки, коли ще подекуди лежить сніг на полях і в лісі. Приліт шпаків - вірна ознака близької і надійної весни. Після прильоту, шпаки починають квапливо влаштовувати свої гнізда. Розміщуючись, шпаки займають свої колишні шпаківні. Але якщо в них уже поселилися горобчики, а це житло знадобилось шпакам, то вони швидко виселяють з них непроханих квартирантів. Птахи починають наводити там порядок: виносять в дзьобиках торішнє сміття, а потім сідають на гілках і з цікавістю оглядаються навколо. Молоді ж шпаки шукають, де б їм оселитися. Шпаки влаштовуються на проживання не тільки в населених пунктах, але й у лісі, тому що шпак ще здавна був лісовим птахом. Вони часто займають там дупла, видовбані дятлами. А якщо необхідного житла не вистачає, то  у цьому їм добре допомагають люди, а точніше лісова охорона лісництв, які виготовляють і розвішують шпаківні на деревах. Тому, дбаючи про шпаків, вивішуючи шпаківні біля будинків, в садах і парках, вивішують і в лісі – і це дуже корисна справа!

  Весною 2017 року у ДП «Вигодський лісгосп» було виготовлено 100 шпаківень і 30 годівниць. Ці житла для птахів будуть розвішені по всіх лісництвах, а годівнички притримають до наступного зимового періоду. Шпаківню потрібно вішати в захищеному місці на дереві так, щоб опівдні її добре обігрівало сонце. Вішати шпаківню в лісі потрібно вище 2 метрів над землею, для того аби хижаки не змогли дістатися до птахів.

Учні Шевченківської ЗОС І-ІІІ ступеня середньої школи долучились до цієї благородної акції і разом зі співробітниками Шевченківського лісництва вирушили в ліс, щоб закріпити шпаківні на стовбурах дерев.  В акції взяли участь учні 10-го класу. Акція щорічно навесні проводиться під егідою лісничого Шевченківського лісництва Тисяка Василя Васильовича і майстрів лісу. Всі школярі розбилися на групи і під керівництвом працівників лісництва, пройшли за своїми маршрутами в урочища "Шандра" і "Жакля", де крім розвішування шпаківень і годівниць, вони паралельно зібрали сміття, залишене недбайливими відвідувачами рекреаційних місць.

- Учні надали величезну допомогу пернатим, які поселяться в шпаківнях і будуть згодом приносити велику користь у знищенні шкідників лісу, - вважає лісничий Шевченківського лісництва Тисяк Василь Васильович.

Протягом року школярі спостерігатимуть за птахами, які поселяться в нових шпаківнях і записуватимуть свої спостереження. "Ми чекаємо на вас, птахи!", "Кожному шпаку - по хатині!" - з такими словами зустрічали школярі перших гінців весни. Учні розвішували шпаківні, спостерігали за тим, як птахи заселяли і обживали нові будиночки. 

Земля ще вкрита снігом, лише де-не-де позначилися проталини, а з вершини дерева вже чути перша пісня шпака. Мелодія ллється тихо, спокійно, без натхнення, може позначилася втома після тривалого перельоту. Пора упоєного співу у них попереду, коли самка шпака починає відкладати яйця, тоді можна буде почути, як заливається біля гнізда пернатий співак-пересмішник. Його називають так тому, що в своїй пісні він передражнює різних домашніх тварин. Шпаки служать зразком доброї і працьовитої сімейної пари. Шпак і його «дружина» разом влаштовують своє гніздо, сумісно вигодовують пташенят. Сидить на гнізді самочка, а самець тішить її дзвінкою, заливистою піснею.

Навесні шпак весь чорний, шия і груди з зеленувато-фіолетовим відливом, крила і хвіст бурі. З давніх-давен люблять цю птицю в нашому народі. І не тільки тому, що від цих птахів багато користі - навесні разом з іншими птахами ходять вони по полях, лісових галявинах, збираючи комах і їх личинок, що зимували в землі; влітку відшукують і поїдають у великій кількості різних гусениць, жуків-листоїдів; вигодовують пташенят, прилітають до гнізда по 200-300 раз в день, і кожен раз приносять по 3-4 великі комахи, а дрібних - набагато більше. За літо пара шпаків разом з потомством знищать не менше чверті мільйона комах!

Але шпаків люблять також і за веселу вдачу. Неважливо, що у них немає своїх пісень, як у солов’я, але вони чудово копіюють чужі звуки і мелодії, часто співають пісні зябликів, дроздів, горихвісток, іноді приносять нам навіть "африканські мелодії" - пісні, запозичені у птахів на зимівлі. А іноді раптом заквакають жабою або загавкають собакою і знову заспівають "попурі" з чужих пісень. І це дуже  добре у них виходить! Я дуже люблю шпаків, завжди милуюся  їхнім життям, і з задоволенням слухаю їх весняні пісні. Скоро одягнеться листям ліс, з’являться на сонечку перші лісові квіти, зазеленіє травичка, а шпаки все ще співатимуть і співатимуть біля мого будинку, і зустрічатиме мене мій друг-шпачок, що живе в старому, дуплявому клені-яворі, який росте неподалік контори держлісгоспу. Весь час, коли я йду на роботу зранку, він хазяйновито шукає різних жучків, комах з під торішнього опалого листя, і інколи вітає мене дзвінкою піснею у ті ясні погожі дні, коли встає весняне сонечко.

Зустріч Нового року - це довгоочікувана подія для всіх, як для маленьких так і дорослих. У магазинах - величезна різноманітність ялинкових іграшок, різдвяних вінків, новорічних сувенірів. Однак набагато оригінальніше будуть виглядати вироби на Новий рік, зроблені своїми руками для близьких і рідних людей.

У Долинському народному домі «Просвіта», яким опікується Катерина Ярославівна Тусик та керівником шкільного гуртка «Флористика і фітодизайн інтер’єру» Долинської ЗОШ І-ІІІ ступенів  № 7  Іриною Василівною Микулин за їх ініціативою було запрошено учнів 7-х класів цієї ж школи для участі в студії «Флористики і фітодизайну», щоб допомогти їм з легкістю привести у виконання цікаві новорічні ідеї у вигляді новорічно-різдвяних композицій. З глибокої давнини природа була стимулом для творчості у всіх видах і жанрах мистецтва. Рослини надихали скульпторів, художників та архітекторів. Однак, жодний вид мистецтва не пов'язаний так тісно зі світом природи, як флористика та фітодизайн. Передаючи в композиціях життя природи в її динаміці та багатогранній красі, людина глибше пізнає світ природи, відкриває його закони, пробуджує почуття любові та бережливого ставлення до природи, розкриває свої художні здібності та смаки. Зв'язок мистецтва й природи є ефективним засобом виховання та розвитку маленької особистості. Використати можливості природи і мистецтва для розвитку та професійного самовизначення учнівської молоді покликана студія народного дому «Просвіта».

Перед початком практичного заняття до слова було запрошено представника ДП «Вигодський лісгосп» інженера відділу лісового господарства Погорєлову О.М., яка розповіла учням легенди про походження новорічної ялинки, ялинкових прикрас та про те, що треба в подальшому відмовитись від використання живих ялинок, щоб не брати участь у вирубці лісів, а надавати перевагу штучним ялинкам. Ліс - це поновлюване джерело, який при грамотному використанні прослужить не одне століття. Повітря, сонце, небо, земля — це багатство кожної людини. І дуже важливо все це зберегти. Раніше люди схилялися перед природою, вшановували її. Зараз людина хоче від неї взяти якнайбільше, забуваючи, що вона — гість на землі. То ж берегти природу — це одне із важливих завдань кожної людини. Школярі з цікавістю вислухали цікавинки про ялинку, скільки видів ялинок існує в природі, термін її життя, корисні властивості хвойних порід дерев та багато іншого.

Потім школярі під керівництвом своїх наставників приступили до практичного заняття – створення новорічно-різдвяних композицій. Учні під час навчання в шкільному гуртку добре засвоїли такі поняття та терміни: аранжування, букет, вінок, гірлянда, дизайнер, ескіз, «засніження» рослин, засушування, ікебана, каркас, композиція, консервування рослин, кошик, ландшафт, озеленення, панно,  сухоцвіти, фіто композиція і флористика.

Основні засоби, якими користувалися діти під час практичної  роботи:

прилади:  клеєвий пістолет;

спеціалізоване обладнання: декоративні горщики для квітів, ємкості для практичних робіт, вази (різних форм), декоративні плошки, аксесуари для аранжування;

інструменти: секатор, ножиці побутові, плоскогубці, кусачки, шило, пінцет, голки, ножі, садові ножиці, підставки, кошики;

матеріали: клей, нитки, балончики фарби, стрічка, тканина, фурнітура, дріт, пір’їнки, кольоровий папір, ватман, скоч, свічки, новорічні кульки, тюль, шифон, горішки, шишечки, живі гілочки ялиці та ялівцю.

До речі, більшість прикрас можна зробити спільно з дітьми не тільки в школі і в студії, але й дома разом з батьками і це буде чудовим, а головне - корисним дозвіллям для дітей.

Катерина Ярославівна запропонувала школярам виготовити своїми руками –ялиночку з гілочок ялиці, які нарізали і доставили майстри лісу Мало-Тур’янського лісництва при безпосередньому сприянні лісничого Луцького Олега Володимировича від очистки ЛЕП і газопроводу. Діти із захопленням під керівництвом Катерини Ярославівни виготовили декілька мініатюрних ялиночок з живих гілочок ялички. Прикрасили їх паперовими, кольоровими стрічками, горішками і шишечками. Виготовлена таким чином ялинка з гілок своїми руками прикрасить будинок і створить атмосферу справжнього дива. Ще б пак, адже це маленьке диво було зроблено власними руками школярика!

Під керівництвом  Ірини Василівни частина учнів виготовляла мініатюрну різдвяну композицію. З тюлі, шифону, новорічної кульки, бус і ялівця. Кожна дитина проявила неабияку фантазію і креативність. Хоча Ірина Василівна виготовила власноруч взірець для маленьких дизайнерів, у кожного школярика експозиція виготовлена з власним смаком і мала свій неповторний вигляд. Діти з захопленням своїми руками складали маленькі острівці новорічного ЩАСТЯ. Такі невеликі композиції можуть прикрасити будь-який новорічно-різдвяний стіл, або з їх допомогою можна декорувати кімнату - наділяючи її духом очікування казкових свят – Нового Року та Різдва Христового!

Сподіваємося, що зустріч була цікавою і пізнавальною для школярів Долинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №7. До нових зустрічей!

Лісова казка Собольського лісництва

     Великі стада овець, корів і коней пасуть пастухи-чабани, а про ліси піклуються лісничі.  І ось, в одному величезному, казковому лісі, а саме в Собольському лісництві, є лісничий, і зовуть його, Анатолій Володимирович Янцур. Він цілий день ходить по своєму чарівному лісі,  і кожне дерево в своєму лісництві знає в лице і по імені.

У лісі лісничому цікаво і весело, а вдома у нього є ще більша радість, адже на нього завжди з нетерпінням чекає маленький синочок – Володя. Які цікаві новини принесе татко з казкового лісу, що йому розказали лісові велетні-дерева і дикі звірі?

 - Татку розкажи, як звірі готується до зими? – запитав Володя якось свого тата.

  Розкажу я тобі сьогодні не просто лісову оповідь, - сказав тато маленькому Володі, беручи його за ручку по дорозі з садочку додому. – Я розкажу тобі справжнісіньку історію про життя маленьких звірят і як вони готуються до зими. От, що з ними трапляється в холодну і голодну пору року.

- Зима ... Ліс стоїть, нібито зачарований: ніщо в ньому не рипне, ніщо не хрусне. Сніг лежить товстими гребенями на ялинових і ялицевих гілках, опущених низько, низько, майже до самої землі. Пусто на  лісовій дорозі – вузькій залізничній колії, яка тягнеться берегом ріки Соболь, з чорними деревами і ялівцевими кущиками обабіч дороги. Незвично, а тому трохи моторошно в лісі від його тиші, від оточуючих високих темних ялин і ялиць. Похмуро в лісі в сірий, зимовий день, коли і земля, і небо білі, а дерева стоять вкриті білим пухким снігом, лишень чорні стволи дерев пробиваються через біле мереживо снігу і гілок. Але варто сонцю висвітлити лісову просіку, і засяють на землі різнокольорові іскри і заблищать сріблом похмурі дерева. Тоді на прогалинах то промайне зайчик, то пробіжить лисичка, замітаючи слід пухнастим хвостом, і з дерева ні-ні та й зірветься, важко махаючи крильми, куріпка або глухар. І все це без шуму: все це бачиш, але не чуєш. Вдень тиша лісу ще зрідка пожвавлюється пролітаючи де інде птицею, або шурхотом лісових мешканців. Вночі повна тиша: хіба на узліссі чується виття, і по мигаючими в кущах фосфоричних вогників очей можна зрозуміти, що це завивають вовки.

Безмовний ліс, засипаний снігом, здається спочиваючим в глибокому сні. Велика частина тварин солодко спить в своїх нірках, а рослини дрімають, бережуть сили до наступної весни.

А що робить малесенька білочка в такому лісі? Вона морозу не боїться. Її можна зустріти в лісі, навіть коли дуже холодно. На відміну від багатьох звірів, що впадають на зиму в сплячку, білки не сплять всю зиму. Звичайно, навіщо спати, коли навколо така неймовірна краса! І лише в дні з сильними і тріскучими морозами, вони іноді залишаються в гнізді і сплять.

Для того, щоб вижити в люті морози, білочка повинна посилено харчуватися. А звідки взимку білочці брати їжу? Адже все навколо вкрите білою ковдрою і горіхів зовсім не видно. Про це білки повинні подбати восени. Вони збирають жолуді, горіхи ліщини і бука, гриби, ховають їх у дупла дерев, в траву і мох.

В осінні дні, з самого ранку білочка біжить в смерічники, кедрівники, ліщинники і досить швидко повертається, несучи в зубах вже очищену від лусочок, наприклад, шишечку кедра. Добігши до затишного, на її думку місця, білочка бере шишку в передні лапки, швидко виймає кілька горішків, кидає шишку і біжить зі своєю ношею в густий мох, де й ховає їх там. Іноді вона при цьому поправляє лапками розкиданий в сторони мох і приховує сліди своєї ґаздівської роботи.

Білки заготовляють для себе і гриби, які сушать, розвішавши їх на гілках або розклавши на пнях і на повалених стовбурах дерев.

Білці взимку ні мороз, ні вітер не страшні. Як закрутить заметіль, негода - білочка мерщій до свого гнізда поспішає. Гніздо у білки, влаштовано як у птиці: з гілок, з сучків. Та й  зроблено ж гарно як - ніби велика куля, кругла, а збоку лаз.

Усередині гніздо вистелено сухою м'якою підстилкою: затишно в ньому і тепло. Забереться білочка в гніздо, а щоб холодний вітер не задував, ще лаз підстилкою закриє. Потім згорнеться клубочком, пухнастим хвостиком прикриється і спить, і сниться їй тепле ласкаве, весняне сонечко, омріяна і така довгоочікувана весна…

А зовні крижаний вітер так і виє, так і несе мілкий, колючий сніг. Вщухне негода, білочка з гнізда вилізе, струсонеться і поскакає з дерева на дерево - їжу собі добувати: де ялинову шишку зірве, де сухий гриб розшукає, який сама влітку на суку сушити залишила. Але головна їжа у білки ще з осені в сховку запасена - в дуплі старого дерева. Там у неї і жолуді і горіхи є - на всю зиму запасів вистачить.

Білочка готується до зими не тільки роблячи припаси. Не забуває вона і поміняти літню шубку на зимову. Зимова шубка у білочки сіра, і набагато тепліше, ніж літня.

 Білочка стрибне в своє дупло -

У ньому сухенько і тепло.

Є запас горіхів і ягід,

Їх, часом, їй не з'їсти і за рік.

  «А як же зимує руда лисичка в холодну і сніжну зиму?» – далі питає Вовочка у тата. «А що ми знаємо про цих розумних і красивих тваринок?» -  питає  тато маленького Володю. Чи відомо нам, як вони готуються до зими? А правда чи ні, що лисиця взимку змінює забарвлення шубки?  І як готується лисичка до зими?»

Лисиця - хижа тваринка і дуже приваблива. Пухнастий хвостик, вузька мордочка і маленькі розумні очі роблять звірка красивим, не залежно від пори року. Лисиці - дивовижні істоти, не дарма в багатьох казках і оповіданнях їм відводиться роль головного персонажа.

Лисичка добре адаптована до холодної і сніжної зими. Як же все-таки тваринці вдається пережити холодну зиму? Лисиця - спритний звірок, вона невибаглива і легко звикає до будь-яких умов. Вона хижак, але взимку може поласувати знайденими під снігом плодами або ягодами. Хороший результат дає полювання на гризунів, тому голод взимку лисиці не страшний.

Своє забарвлення лисиця до зими не змінює, але її шубку не впізнати, вона стає товща, яскравіша і пухнастіша. Густою шерстю покриваються і лапки лисички, тому на снігу вона не мерзне. Руда красуня пересувається по засніжених полях тихо, як у валянках.

Чому своє забарвлення лисиця на зиму не змінює? Чому природа розпорядилася так, що всі тварини готуються до зими, а лисиця - ні? На це ніхто не може дати відповідь, навіть вчені.

 Взимку лисиця добре почуває себе в лісі, хоч вона і не змінює колір, але заплутувати сліди, виходячи з нір, у неї це чудово виходить. До того ж в снігу шубку можна скупати і її колір стане ще більш яскравішим. Рудий колір кидається в очі на білому снігу, але у тваринки немає побоювань з цього приводу, вона відчуває себе комфортно, не змінює своїх звичок і виживає навіть в найхолодніші і сніжні зими.

До зими лисички готуються, але по-своєму. Вони переходять полювати в місця з високою травою, в якій без великих зусиль можна сховатися. Своєрідне забарвлення хутра, як найкраще підходить під колір сухої осінньої трави, якої багато на луках, долинах, узліссях, галявинах і полях. У ній ховаються взимку мишоподібні гризуни, тому лисички люблять полювати в цих місцях. А пожухла трава на зимових полях, високі болотні трави, всохлі бур'яни мають такий - же буро-рудий колір, як і шубка лісової красуні.

Лисиці подобається всюди - в полі, в лісі, на лузі, на березі водойми. Переплутати її з іншим звіром неможливо. Ну, скажи, у кого ще є така шикарна руда шубка і довгий пухнастий хвіст з білою цяткою на кінці?

Лисичка - велика модниця! Шуб у неї аж дві - зимова і літня. Причому зимова - набагато тепліша: хутро у неї густіше і довше, ніж у літній.

Слух у цього звірка - пречудовий. Взимку лисиця уважно прислухається до різних звуків і безпомилково визначає, де під снігом возиться мишка. Вона тут же розгрібає сніг і наздоганяє здобич. Бувалі лісники, кажуть, що лисиця «мишкує».

До честі лисиці потрібно віднести й те, що вона відрізняється великою кмітливістю і хитрістю. Недарма в народі кажуть, що лисиця сімох вовків проведе. Ось, така вона наша руда лісова красуня!

- А ти знаєш, як зайчик готується пережити довгу і холодну зиму? – питає далі Анатолій Володимирович.

- Ні. Не знаю – каже Володя.

Зайчик готуються до зими ще восени. Головна частина підготовки зайчика до зими - зміна шубки.  На білому снігу сіра шубка зайчика буде виглядати зрадницьким плямою, а у зайця немає іншого захисту, як швидкі ноги і вміння ховатися. Сіру шубку зайчик поступово змінює на білу. Він стає білим і лише по спині у нього тягнеться тоненька сіра смужка шерсті. У зайчика з середини жовтня починають біліти задні лапки. Потім білизна йде вперед і вгору. Біліють живіт, передні ноги і вуха. Потім боки і задня частина тіла. На початку грудня заєць уже суцільно білий. Погано доводиться довговухим, коли довго немає снігу, а вони вже вилиняли. Біле хутро видає їх ворогам.

Ще заєць готується до зими, змінюючи свої звички. Якщо влітку зайчик вільно скаче по лісі, то взимку він риє норки в снігу, а іноді навіть в копицях сіна, отримуючи відразу притулок і їжу.

- А сірий вовчик? Йому теж дуже сутужно зимою? – розпитує далі Володя.

       Вовк дуже хитрий і розумний звір. Швидко здогадується, що за ним полюють, і надовго залишає небезпечне місце. Вовк скритний і обережний. Дізнавшись про небезпеку, вовчиця може відвести вовченят в інше місце, надійно заховати їх. До осені вовченята підростуть і разом з дорослими вовками відправляться в зимові походи. Але по глибокому снігу бігати важко. І вовк нишпорить по проїжджих дорогах. Чуття у вовка відмінне, він відчуває запах металевого капкана навіть під снігом. У нього дуже гострий слух і прекрасний зір, він добре бачить навіть у сутінках. За криками птахів старий вовк визначає, що вони виявили загиблу тварину, вся зграя біжить швидше туди, звідки доносяться пташині голоси. Вовк може не їсти п'ять-сім діб. Від цього він стає більш зухвалим і злим. Живе він повсюди, де тільки може добути собі їжу - м'ясо. Нерідко селиться неподалік від людського житла, близько пасовищ домашньої худоби і тримається на одному місці роками. Дружбу він водить лише з лисичкою-сестричкою, цей сердитий і злий звір.

- А  косолапий ведмедик спить у барлозі, нам про нього розповідали в садочку, хіба не так? – спитав Володя тата.

Вірно, ведмідь влаштовує барліг в самій гущавині лісу, де важко добратися людям і непроханим гостям. Барлога - це глибока яма в землі, вирита і підготовлена ведмедем, ще з осені. У барлозі тепло і сухо. У лютому у ведмедиці з'являються на світ двоє, подекуди і троє малесеньких ведмежат. Ведмеді бувають бурі, чорні і білі. Вуйко Михайло покритий густою шерстю. Це дуже сильні тварини, і найбільші наземні хижаки. Лапи у них сильні, п'ятипалі, з великими кігтями, що дозволяють ведмедям вилазити на дерева, а також рити землю і розривати здобич. Ведмеді всеїдні, але дуже полюбляють мед. Бурі і чорні ведмеді проводять зиму в барлозі і сплять, живучи за рахунок накопичених жирів за літо і осінь. Білий ведмідь живе на Півночі, де дуже холодно, де сніг і лід, але у нього таке тепле хутро і підшкірний шар жиру, що йому зовсім не холодно.

Насамкінець  тато-лісничий сказав:

- Як бачиш, синку, ліс потрібен всім. Ліс для людини - найщедріший друг. Він дає будівельний матеріал для будинку, дошки для меблів, дрова для грубки. Папір, целюлоза, сірники, скипидар, ліки - все, це дає ліс, і не перерахуєш. А гриби? А суниця, чорниця, брусниця? А горіхи? Ще ліс дарує людям свою незбагнену красу. Приходь, милуйся скільки хочеш. Давай уявимо собі, що ліс - це багатоповерховий будинок. На кожному поверсі розташовані «квартири». І в кожній квартирі живуть лісові мешканці. У минулому ліси на землі були поширені на великій території. Тепер площа під лісами по всіх континентах скоротилася більш ніж наполовину. І винна у цьому, на жаль, людина.

Звичайно, втручання людини в життя лісу не можна зупинити. Воно триватиме і далі. Але всім нам треба прагнути до того, щоб якомога менше завдавати йому шкоди. Адже багаття, які розводять в лісі відпочиваючі, туристи або кинута на землю непогашена сигарета чи сірник, можуть стати причиною страшного лиха - лісової пожежі. Тому кожне дерево, кожен кущик і травинку треба берегти, і перш за все від вогню. І не носити з лісу цілі оберемки квітів, як це роблять дуже багато людей. Адже тоді зникнуть квітучі рідкісні рослини. І в лісі стане сумно, порожньо і нудно. Але щоб лісових багатств вистачило не тільки нам, а й нашим внукам і правнукам, на місці кожного зрубаного дерева треба обов'язково посадити одне, ні навіть два нових дерева! Ось така, синку, тобі лісова казка-оповідь. 

Виїзний семінар - тренінг для головних лісничих державних підприємств лісового господарства Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства

            10 листопада 2016 року в Людвиківському лісництві ДП «Вигодський лісгосп»  у кварталі 30 виділ 2 урочище «Кляуза» відбувся виїзний семінар-тренінг з головними лісничими державних лісогосподарських підприємств. У семінарі взяли участь 28 осіб. З актуальною інформацією – роз’ясненням про нові Санітарні правила в лісах України виступили перший заступник Івано-Франківського начальника обласного і мисливського господарства Олійник Р.Р., начальник відділу охорони і захисту лісу Поціхович Р.І., начальник Львівської лісовпорядної партії Радчук Т.В.

 До участі в семінарі також було залучено фахівців  ДСЛЗП «Івано-Франківськлісзахист» - директора лісозахисного підприємства  Бунія В.Я та лісопатолога Гнипа Л.В. Крім цього, було запрошено начальника відділу лісового господарства ДП «Вигодський лісгосп» Оріхівського С.М., який надав конструктивну консультацію, щодо аспектів виконання Санітарних Правил в лісах України. Учасники семінару мали можливість обмінятися досвідом з колегами щодо вирішення проблемних питань у лісовій галузі.

У своєму виступі до учасників семінару, Олійник Роман Романович звернувся до присутніх з такими словами, що наш уряд нещодавно зробив ще один важливий крок для впорядкування проблем з вирубкою лісу. Нові Санітарні Правила в лісах України – документ, який є важливим для захисту лісу та встановлення нових правил щодо вирубки дерев. Важливо, що з моменту прийняття цього документа жодне рішення про проведення рубок не може бути прийнято без інформування громадськості. Інформація про планування, обґрунтування та обсягах санітарних рубок буде публікуватися на сайтах органів місцевого самоврядування та держлісгоспу. Кожен громадянин зможе в он-лайн режимі відстежувати всю інформацію по вирубуванню лісів. На сайтах держлісгоспів буде оприлюднюватись відповідна інформацію і зокрема, плани проведення санітарно-оздоровчих заходів. Ухвалення цих Правил є серйозним кроком до наведення порядку в усіх лісах України.

Далі виступив начальник відділу охорони і захисту лісу Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства Поціхович Роман Іванович, який акцентував увагу присутніх на таких моментах: нові правила жорстко регламентують не тільки проведення санітарних рубок в заповідниках, заказниках і нацпарках, а навколо місць гніздування рідкісних птахів, які перебувають під загрозою зникнення та інших птахів. Проведення суцільних санітарних рубок буде також істотно обмежена в інших категоріях лісів за винятком крайньої необхідності, таких як хвороби лісу, стихійні явища. Але при цьому буде обов'язковим відновленням нових стійких і високопродуктивних лісів на цих вирубках. Нові правила будуть поширюватися на всіх лісокористувачів без виключення.

Директор ДСЛЗП «Івано-Франківськлісзахист» Буній Володимир Яремович звернув увагу присутніх на такий фактор, що від тепер по нових Правилах будуть чітко регламентовані вибіркові санітарні рубки. Зокрема, буде проводитися нумерація дерев, які підлягають вирубці; складатися нумераційна відомість із зазначенням породи, категорії технічної придатності деревини та підстави для їх відбору в рубку. Дерева з дуплами будуть залишати з метою забезпечення лісової фауни природним укриттям. Також зберігаються окремі повалені сухостійні дерева, які служать місцем існування і захисту інших об'єктів живої природи.

У своєму виступі до учасників семінару-тренінгу начальник Львівської лісовпорядної партії Радчук Тамара Василівна звернулася до присутніх з такими словами, що одним з найважливіших завдань, з якими доведеться зіткнутися нам в найближчому майбутньому, є перехід від суцільних рубок до вибіркових, повна або часткова відмова від суцільних рубок буде ставати все більш актуальною. В даний час в наших лісах панує суцільна система господарювання, пов'язана з формуванням і вирощуванням переважно одновікових лісових насаджень. Завдання полягає в тому, щоб перейти до вибіркової системи господарювання, пов'язаної з формуванням і вирощуванням переважно різновікових насаджень та безперервного лісового середовища. Такий перехід неминуче торкнеться всіх елементів лісового господарства, включаючи лісовідновлення, догляд за лісом, систему боротьби з шкідниками і хворобами, лісовпорядкуванням і т.п. Основна увага буде приділятись грамотному  і якісному відведенню дерев в рубку.

Головний лісничий ДП «Вигодський лісгосп» Максимів Василь Богданович в своєму виступі додав, що при вибіркових рубках періодично видаляють частину дерев в різновіковому лісі, зберігаючи екосистему і її природоохоронну функцію. Видаляють переважно дерева старшого віку, зі зниженим приростом, хворі і другорядні породи.

Начальник відділу лісового господарства Оріхівський Степан Миколайович та лісничий  Людвиківського лісництва Павлик Михайло Осипович з великими досвідами роботи в лісовому господарстві ( більш як 30 літній стаж роботи) звернули увагу присутніх на таких моментах, що перехід на вибіркові рубки дозволить вирішити безліч проблем лісового господарства. Рубку  дерев проводять тоді, коли необхідно створювати хороші умови для зростання і розвитку самосіву і підросту головних деревних порід, формування молодого лісу з одночасним використанням стиглої деревини. В результаті проведення вибіркових рубок забезпечуються безперервне відновлення, вирощування і експлуатація лісу.

При вибіркових рубках повинні дотримуватися такі умови:

- збереження різновікової структури деревостану;

- збереження стійкості деревостану;

- збереження продуктивності і ґрунтової родючості;

Організаційно-технічні показники вибіркових рубок:

      Повнота після проведення не повинна знижуватися нижче 0,4-0,5. Форма лісосіки найчастіше відповідає формі таксаційної виділу.

  Правила відбору дерев у рубку: в першу чергу видаляються хворі, відмираючі і сухостійні дерева, а в другу чергу - великі дерева зі зниженим приростом (дуже ослаблені). В останню чергу видаляються дерева не цільової породи (береза, осика, вільха та ін.).

Особливості технології вибіркових рубок:

Найбільша небезпека при проведенні вибіркової рубки представляють ушкодження залишених дерев, підросту і ґрунту. При традиційній технології трелювання хлистів ушкодження становлять 30-40% залишених дерев. Найбільш перспективна сортиментна технологія із застосуванням малогабаритної колісної техніки, кінна та канатно – повітряна трельовка. Порубкові залишки краще залишати на волоку з двома цілями: зниження питомого тиску на ґрунт та збільшення ґрунтової родючості. Рубку бажано проводити взимку. 

Осіння посадка-2016 року в ДП "Вигодський лісгосп"

 Карпати - дуже красиві гори в будь-який час року. Осінні Карпати не можуть не подобатися. Гори просто рясніють розмаїттям осінніх фарб. Сказати, що осінні Карпати - це красиво, все одно, що нічого не сказати. Восени, коли починаються заморозки, вранці в горах можна побачити іній на траві, на деревах у той самий час, коли вже на схилах гір світить і пригріває сонечко. Загалом, осінні Карпати - це дуже-дуже красиво. Тільки уявіть гори покриті золотавими деревами. По листю грайливо ковзають несміливі промінчики сонця. Навколо стоїть непередаваний аромат грибів і листя. І ви можете доторкнутися до цієї краси, набрати повні груди осіннього повітря в горах.

Саме такого чудового дня вже за доброю традицією в ДП «Вигодський лісгосп» почалася осіння посадка лісу, мають заліснювати лісові ділянки, де відбулося освоєння лісосічного фонду. Найбільше осінніх культур створять у Шевченківському, Собольському, Свічівському та Бескидському лісництвах – майже 31 га, а всього по лісгоспу – близько 50 га.

  Особливістю цієї лісокультурної компанії є добавка в схеми змішування по всіх лісництвах культури модрини європейської та ялиці білої. Навіщо нашим лісам такі екзотичні дерева, запитаєте? Головний лісничий лісгоспу Василь Богданович Максимів відповідає: - Які це екзоти? У далекому минулому ялиця була досить поширеним видом. Модрина теж росла в наших лісах. Територія, яку займає лісгосп, підходить для розведення цієї цінної породи. В останні роки  лісгосп висаджує модрину при лісо відновлювальних роботах. Це красиве струнке дерево швидко росте, стійке до ряду шкідників, його обходять стороною дикі тварини.

На думку вчених, впровадження модрини та ялиці в змішані ліси, по суті, є поверненням порід на територію їх колишнього проживання. Цікава робота у наших лісівників. Ліс для них, немов палітра. І все ж, поки здається дивним, що наші внуки і правнуки будуть збирати гриби не в ялинниках, а  вже в іншому лісі серед модрин і красунь ялиць.

  Зараз закінчуються роботи з підготовки ґрунту, під осінні  посіви в лісових розсадниках. Ще на 10 га буде проведено доповнення посадок минулих років, адже не скрізь саджанці прижилися 100 %. Кипить робота і в розсадниках: там у жовтні у відкритий ґрунт висівають насіння таких видів деревних порід: ялиця біла, клен-явір. В розпалі збирання насіння  ялиці білої і клена-явора. Все зібране насіння відправляють до Львівської зональної лісо насіннєвої інспекції, де воно пройде перевірку на схожість та відсутність хвороб. А вже навесні його висіватимуть у розсадниках. А з розсадників саджанці потім дістануться до своєї постійної домівки, аби ще сотні років буяти на благо довкілля і на радість людям.

Феєрія осіннього Львова.

14 жовтня 2016 року для співробітників ДП «Вигодський лісгосп» при сприянні профспілкового комітету була організована екскурсія по маршруту «Вигода-Львів». Відбулася оглядова автобусно-пішохідна екскурсія по місту Лева. З великим інтересом працівники лісгоспу оглянули прекрасні архітектурні пам'ятники історичної забудови старого міста. Відвідавши древнє місто, ми поринули в атмосферу середньовіччя. Львів славиться своєю неперевершеною, оригінальною архітектурою і неповторним національним духом. Незабутні панорами, архітектура і європейські традиції з давніх часів є основою справжньої краси легендарного міста Львів. Елітарне мистецтво, національні традиції, - все це характеристики сучасного Львова - важливого політичного, культурного і наукового центру нашої країни.

Кажуть, що літо - це маленьке життя, а осінь - початок нового життя, пора мрій, час натхнення і перетворення! Місто де можна черпати таке натхнення - це Львів. Восени це місто виглядає по особливому, як дорогоцінна картина в рамці із золотого листя. Навіть осінні тумани і дощі служать йому прикрасою, надаючи нескінченну загадковість. І все ж, чому варто їхати до Львова саме восени?

Основна причина. У Львові не буває поганої погоди. Це місто прекрасне завжди! І неважливо, дощ або сонце за вікном - тут завжди добре. Можна неспішно прогулятися старовинними вуличками міста, де колись гуляли пани і панночки. Часом здається, що на Львів не діють ніякі природні і фізичні закони. Це місто все  наповнене атмосферою старовини.

Спочатку Львів було збудовано на берегах річки Полтва, але потім в самому місті річку пустили по трубах через каналізацію. Тепер над нею проходить проспект Шевченка. У Львові є близько 50% всіх архітектурних пам'яток, розташованих в Україні. Ось чому центр міста вважається історичним і архітектурним заповідником. Різноманітність і суміш різних стилів усіх епох, починаючи з 13-го століття, знаходять відображення в сірокам'яну будівлях Львова. У його архітектурі поєдналися готика і бароко, ренесанс і романський стиль, рококо та ампір, сучасна еклектика і конструктивізм.

Ті, хто хоч раз був тут, повертаються сюди знову і знову для того, щоб відчути його магічну силу і отримати незабутні враження. Львів - це місто-музей під відкритим небом, де кожна вуличка має свою легенду та історію, повну всіляких перипетій, від політичних до любовних. Назва міста в різні часи звучало по-різному: Львив, Леополіс, Леонтополіс, Лембург, Лвув. Але корінь у всіх назвах завжди був один і той же - «лев», що символізує короля звірів. Лев також зображений на гербі міста. Насправді місто було так названо князем Данилом Галицьким на честь його сина.

З самого початку існування місто привертало до себе торговців і ремісників з усієї Європи. Зачаровані його красою, вони залишалися тут назавжди. У середні ХІХ століття у Львові можна було почути розмову на будь-якій мові світу. Люди з різних країн привносили нові творчі ідеї в будівництво і мистецтво. Зіткнення різних культур і було основною причиною виникнення унікальних архітектурних ансамблів. Представники різних національностей залишали тут частинку свого духу: німецький порядок, італійську життєрадісність, англійська тип мислення і польський гумор. Кожен турист, опинившись у Львові зможе знайти щось унікальне, що нагадає йому про його Батьківщину.

Місто Лева ​​зустріло наших працівників чарівної осінньою казкою. Прибули в місто о 9:40 годині ранку.

Перша зупинка – Личаківський цвинтар, де нас чекала вже гід-екскурсовод Наталя. 10.00-11.00 - «Личаківський цвинтар» - це історико-культурний музей-заповідник, площею 40 га. Кладовище було офіційно засноване у 1786 р. з ініціативи нової австрійської влади у тодішній столиці  Королівства Галіції і Лодомерії. Найстарша надгробна плита на його території датована 1675 р. Окрасою Личаківського некрополю є 23 каплиці-гробниці, що були власністю заможних львівських родин.

  Личаківський цвинтар – це місце сну і пам’яті. Тут спочивають відомі люди, і  зберігаються шедеври скульптури та архітектури. Військові поховання притягують до себе патріотів з України та Польщі. Це не просто кладовище, це ще й музей під відкритим небом.

Друга зупинка – церква Святого Юра

11.00 – 12.00 – Церква святого Юра – головний греко-католицький храм Львова, споруджений ще у XVIII столітті у стилі бароко. На фасаді видніється скульптура святого Юрія роботи Йогана Георгія Пінзеля. Не менш яскраво храм виглядає і всередині – низький іконостас доповнюють ікони на бічних стінах. Пишний амвон – місце для проголошення проповідей. Храм має свої підземелля, які відчинені для туристів. Собор святого Юра споруджений на високому пагорбі, але ми піднімемося ще вище, щоб краще оглянути місто Лева.

Третя зупинка – Високий замок.

12.00 - 14.00 - піднімаємося на найвищу точку Львова - Високий замок 413 метрів над рівнем моря. Парк Високий замок знаходиться на горі, яку штучно насипали в кінці XIX століття на честь річниці Люблінської унії. Таким чином Львів отримав незрівнянний оглядовий майданчик. Дуже зручно, за 10-15 хвилин пішки в будь-якому напряму з гучних вулиць міста ти потрапляєш в затишок вікових дерев. Це старий  тінистий парк на горі, що височіє над містом з руїнами старовинного замку і оглядовим майданчиком з краєвидами, від яких захоплює дух.

14:00 - 15:00 – обід  Насправді, варіації і різноманітність львівських кафе і ресторанів просто вражають. Давно відомо, що Львів - столиця кави і шоколаду. Їх ти можеш пробувати на кожному розі - львів'яни знають толк в гастрономії. Що ж стосується ситного і смачного обіду – то ми обідали в затишному кафе в центрі міста, недалеко від площі Ринок.

15:00 – 17:40 – продовжуємо нашу пішохідну екскурсію разом з нашим екскурсоводом Наталією. Виходимо на площу Ринок на найцікавішу сторону - східну, де знаходяться найзнаменитіші кам'яниці Львова. Це Палац Бандінеллі (площа Ринок, 2), Чорна Кам'яниця (Площа Ринок, 4), і, звичайно, Палац Корнякта (Площа Ринок, 6). Ну і, нарешті, прямуємо до Львівської ратуші, яка знаходиться в центрі ринкової площі. Нині, як і в давні часи, в її приміщенні діє міська рада Львова.

Далі переходимо до Єврейського кварталу - середньовічне єврейське гетто у Львові, яке існувало в польський період історії міста. Євреї відомі у Львові з 1352 року, коли вони оселилися біля підніжжя гори Високий Замок і утворили передмістя (в майбутньому воно розрослося і отримало назву Краківського передмістя). У другій половині ХІУ століття окрема громада утворилася в самому місті, всередині міських стін. Перша згадка про львівську єврейську міську громаду належить до 1387 році. Міські євреї мали право жити лише в межах свого кварталу. Гетто мало дві основні вулиці: частина сучасних вулиць Івана Федорова і Староєврейської. Зі східного боку його кордоном була стіна міського арсеналу, з південної - міська стіна.

Йдемо на вулицю Руська. Вулиця Руська відома з середньовіччя вузька вуличка в історичному центрі Львова, що з'єднує площу Ринок з вулицею Підвальна. Незважаючи на те, що через її розмір на вулиці не можуть розминутися два трамваї, вулиця виконує роль важливої транспортної артерії. В архітектурі вулиці поєднуються ренесанс, бароко і класицизм.

Далі наш маршрут пролягає вулицею Вірменською. Вулиця Вірменська - вулиця в Галицькому районі Львова, в історичній частині міста, одна з найстаріших. Починається від вулиці Театральної та тягнеться в східному напрямку і закінчуючись тупиком. Проїзд по вулиці перекритий. Забудова вулиці представлена стилями ренесанс, бароко, класицизм. Починаючи з середньовіччя вулиця Вірменська була центром вірменської громади Львова, тут селилися представники громади, діяли релігійні та інші громадські установи.

Продовжуємо нашу прогулянку по Вірменському кварталу. Мабуть, одним з найсильніших вражень нашої Львівської екскурсії були відвідини Вірменського Кафедрального собору. Про нього і буде моя подальша розповідь.

Причиною переселень вірмен були, звичайно ж, набіги на Вірменію арабів, турків-сельджуків, татар то знову турок. І дивно те, що живучи далеко від своєї сонячної батьківщини, вірмени, як нація, не розчинилися серед міського львівського населення, а змогли зберегти свої звичаї і культурні традиції впродовж багатьох і багатьох століть. У першій половині ХУІІ століття у Львові жило вже близько 2 тисяч вірмен, які мали свою раду старійшин, свій суд, свої навчальні заклади з викладанням рідною мовою, лікарні, бібліотеки і навіть власну друкарню. А центром громадського життя вірменської колонії був Вірменський Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці. Йдемо до центрального входу. Як розповідає наш гід Наталя, що вперше християнство знайшло державний статус саме в Вірменії. Це був 301 рік! А в 427 році Біблія була переведена на вірменську мову і стала одним з кращих зразків перекладу Святого Письма. Вірменська церква називається Апостольською, так як "веде свій початок від перших християнських громад, заснованих двома з дванадцяти учнів Ісуса Христа - Тадеєм і Варфоломієм - між 40-60 роками І століття від Р.Х".

Коли до Львова прийшла радянська влада, у Вірменському соборі спершу було сховище Львівської картинної галереї. Крім того тут містилися фонди давнього українського мистецтва. У 2000 році храм передали віруючим, і 6 січня 2001 відбулося перше богослужіння.

Зараз двері Вірменського Кафедрального собору відкриті для всіх бажаючих. Мало того - ми могли фотографувати все, що тільки бажали. Отже, заходимо в храм, в якому віруючі молилися протягом 650 років. Враження - приголомшливе. Попереду - вівтар. Звичайно, від багатовікової історії собору залишився лише остов будівлі. А всі ці стіни, колони, перекриття покриті товстим шаром штукатурки, яка стала основою для подальших розписів і фресок. Але яких фресок !!! Вівтар - найдавніша частина храму. Саме тут збережений його первинний вигляд. На мій погляд - вівтар унікальний і за колірною гамою і по трактуванні сюжету "Таємна вечеря".

З усіх боків кольорові вітражі. Зліва - Георгій Побідоносець, праворуч – Святий Христофор, що несе немовля Христа. Згідно з переказами, спочатку Христофор був простим римлянином гігантського зросту і звали його Репрев. Він дуже хотів служити Христові. Відлюдник, до якого Христофор звернувся, запропонував переносити людей через небезпечну річку. Одного разу до нього підійшло немовля і попросило допомоги. Христофор посадив його на плечі, але не міг його нести - тому що немовля було дуже важке. Репрев злякався, що вони обидва потонуть, і немовля зізналось, що він такий важкий, тому що несе всі тяготи Світу. Тут же він охрестив Репрева і дав йому ім'я Христофор - тобто несе Христа. Вітражі -  робота Яна Генрика Розена. Правда, збирати їх довелося вже по шматочках. Але ж зібрали!

Зліва - чудотворна ікона Святого Григорія - просвітителя Великої Вірменії. Справа - "Усікновення глави Іоанна Хрестителя". Ну і, нарешті, розпис, яка привертає до себе найбільше - "Похорон Святого Оділона".

Святий Оділь був абатом бенедектінцев в Х-ХІ столітті. Рахується, що він першим встановив День поминання душ покійних. Дивимося уважно - хто ж несе покійного абата? Бачимо ченця з закритим обличчям, у наступного ченця лице відкрите, але він дивиться мимо нас; і ще монах з відкритим обличчям, але з закритими очима. Гід Наталя розповідає, що це образи минулого, теперішнього і майбутнього. Але найголовніше - ледь вловимі чернечі тіні, які тримають в руках свічки. Це душі покійних ченців - вони тут, і ми бачимо запалені свічки, які незабаром догорять. Тобто - світ невидимий є, і він - вічний. А видимий світ - це єдиний мить - поки горить свічка ...

Виходимо з собору, потрапляємо у внутрішній південний дворик. Тут був цвинтар. Частина могильних плит в радянські часи були закачані асфальтом, а частина збереглася. Їх можна бачити під стінами храму і під аркою. У дворику старовинний відкритий вівтар з розп'яттям (ХУІІ-ХУІІІ століття). А ще у дворику знаходиться дуже цікава колона. Стоїть вона там з 1723 року! Встановлено главою Вірменського суду Христофором Августиновичем в честь свого покровителя. А про Святого Христофора ми вже знаємо, - кого він переніс на своїх плечах.

Наша екскурсія добігає кінця, і завершаємо її біля Львівського театру Опери та Балету імені Соломії Крушельницької - справжній витвір мистецтва стилю неоренесанс, який став окрасою не тільки Львова, а й усієї Європи. Його було вирішено будувати на центральному проспекті міста, незважаючи на те, що тут протікала річка Полтва. Річка була взята в колектор, а під фундамент вперше в Європі були використані бетонні блоки.

Перший камінь у фундамент Оперного театру був закладений в 1897 році. Проектом театру займався, видатний на той час, архітектор в Європі - Зигмунт Горголевский. Будівництво театру триває близько трьох років, на кошти міської скарбниці і простих громадян тодішнього Львова та його околиць. Вартість будівництва театру становила 2,4 мільйона австрійських крон.

Пишний фасад будівлі прикрашений багатим скульптурним декором: колонами, нішами, балюстрадами. Над головним карнизом фасаду здіймаються вісім муз, над ними - композиція "Радощі і страждання життя".Фронтон завершується тріадою бронзових статуй Генія драми, комедії, трагедії, і по центру - Слави, із золотою пальмовою гілкою в руках.

Інтер'єр театру теж вражає своєю красою. При оздобленні була використана позолота (пішло кілька кілограмів золота), різнокольоровий мармур, розпису і чудова скульптура. Великий Міський театр (так Львівський Оперний театр називався до 1939 року) відкривався 4 жовтня 1900 року.

Протягом всієї історії Львівського театру Опери та Балету в різний час працювали видатні особистості, серед яких Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга, Генріх Семирадський та багато інших. Своєю художньої працею вони внесли вклад в національну культуру України та історію Львівського Оперного театру.

Біля театру прощаємося з нашим екскурсоводом Наталією, дякуємо їй за чудову оглядову екскурсію по середньовічному Львову, наш гід розповідала про місто дуже жваво та цікаво. Ми в захваті від міста, а особливо від змістовної екскурсії. Ще раз велика подяка екскурсоводу Наталі. Рекомендуємо екскурсовода!!!

19.00 - від’їзд у селище Вигода.

Львів відноситься якраз до тих міст, про які говорять: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути!», місто-казка, місто-мрія. Кожна людина обов'язково повинна побувати тут, хоч раз у житті! Побувайте і Ви!

Алея казок у Вигоді

На яскравій і барвистій алеї казок в парку відпочинку на набережній селища Вигода зібрана велика кількість казкових героїв. Прогулянка в світ казкових героїв буде приємна  не тільки дітям, а й дорослим, адже всі ми в душі залишаємося дітьми, скільки б, не було прожито років. Чому ми любимо казку? Казка - це чарівний світ, в який часто занурюються діти. Вони відчувають почуття радості, хвилювання, а іноді і смутку. Для дорослого ж казка - це місток у дитинство! Казка - це диво! Але все ж таки, дітлахам прогулянка по алеї казок принесе куди більше радості і задоволення, адже на скульптури з дерева можна не тільки дивитися, а й помацати і погратися з ними. З моменту створення алеї казок сподіваємося, що щороку колекція скульптур буде поповнюватися щораз новими казковими персонажами.

Історія створення

Ідея створення алеї казок була запропонована директором ДП «Вигодський лісгосп» Олександром Борисовичем Матусевичем. Ця ідея створення казкового місця сподобалася всім, і за її реалізацію взявся Шевченківський майстер - різьбяр по дереву Іван  Мирославович Халус. 

Розташування

Селищний парк відпочинку Вигоди знаходиться поруч з набережною ріки Свіча, неподалік колишнього кафе-ресторану «Водоспад». Центральний вхід до Парку знаходиться на вулиці Драгоманова.

Алея Казок

Через вхідні ворота парку тягнеться пішохідна алея. Це вона! Алея Казок! Веде прямо, потім робить невеликий завиток до центральної частини парку. Уздовж алеї на землі розставлені дерев’яні фігури відомих персонажів казок. Фігури дуже яскраві і симпатичні. До речі, дуже схожі на справжніх героїв. Котигорошко і Змій Горинич. Коза Дереза і Івасик Телесик. Колобок і Фарбований Лис.  Діти будуть раді зустрітися з героями багатьох казок так би мовити "особисто". Баба Яга і Ох. Солом’яний бичок і Сірко. Дивимося, згадуємо, дізнаємося. Сподіваємося, що відпочиваючі і гості селища  після відвідування алеї вийдуть звідти зі світлою душею, завдяки чудовим дерев’яним скульптурам, як пронизані світлом і добротою незабутніх  народних казок.

Територія

Великою несподіванкою для всіх було побачити в парку  багато ігрових майданчиків і атракціонів. Є для самих маленьких, є для дітей старшого віку.  У холодну пору року можна гратися тільки на майданчиках. Хоча вони теж чудові! У парку також почалася реконструкція алеї, яку прикрасили великі дерев’яні шахові фігури. Шахи  створюють прекрасну ігрову зону, тим самим урізноманітнюють відпочинок відвідувачів. Паркові шахи дають навантаження не тільки голові, але і рукам і ногам, розвивають не тільки розум, а й тіло. Великі шахи в нашому парку - це чудовий ігровий атракціон, як для дорослих так і для дітей. Вони, розташовуючись серед дерев, служать родзинкою ландшафтного дизайну. Паркові шахи приваблюють своєю ексклюзивністю. Такі шахи користуються величезною популярністю на території готелів іноземних курортів - Франції, Чехії, Хорватії та інших країн.

  Якщо є бажання можна піти на "дику" територію парку, погуляти по набережній річки Свіча, пройтися до водоспаду і подихати свіжим річковим повітрям. На території парку ростуть різні дерева – дуби, тополі, акації, каштани, берези, липи, ялини та інші дерева. Гуляти тут - одне задоволення. Доріжки підсипані гравієм, в парку дуже  чисто. Скрізь стоять оригінальні дерев’яні лавочки, подібні на софу з дерев’яними подушками на них. Немає нічого зайвого. Центральне місце Селищного Парку – брама виконана як архітектурно-парковий комплекс.

Особисто мені оновлений Селищний парк дуже сподобався. Незмінно порівнюю його з іншими парками і знаходжу безліч плюсів. Достатня кількість ігрових майданчиків, велика зелена територія, цікаві розваги для дітей (Алея Казок), вільний вхід і взагалі доступність.

Всі в казковий парк!

Карпатські ліси під загрозою всихання.

Виїзна нарада – семінар 7 вересня 2016 року у ДП «Вигодський лісгосп» 

  07.09.2016 році на базі  державного підприємства «Вигодське лісове господарство», відбулася оперативна робоча нарада на тему: «Стан лісів Карпатського регіону». За участі т.в.о. Голови Держлісагенції Юшкевич Х.В, представників Держлісагенції, начальники обласних управлінь лісомисливських господарств. До наради  долучилися науковці з України, Німеччини та інших країн, представники місцевих органів влади, громадські активісти та журналісти. Лісівники, через учасників заходу, мали на меті ознайомити поважних гостей з актуальними проблемами ведення лісового господарства, показати специфіку та складнощі роботи в сучасних умовах, коли по всіх засобах масової інформації бойкотують проведення будь-яких санітарно оздоровчих заходів в  Карпатських лісах.

У цьому заході взяли також участь начальник обласного управління лісового господарства О.І. Голубчак, директор УкрНДІ гірського лісівництва, доктор біологічних наук, професор, керівник Західного відділення Лісівничої академії наук України Василь Парпан, заступник голови ОДА Ярослав Паранюк, перший заступник начальника обласного управління лісового господарства Роман Олійник, директор ДП «Вигодський лісгосп» Матусевич О.Б., головний лісничий Максимів В.Б. та працівники лісгоспу.

Семінар розпочався за круглим столом у приміщенні контори ДП «Вигодський лісгосп», де начальники  обласних лісомисливських управлінь обговорили стратегію розвитку лісового господарства на найближчу перспективу, та проект нових Санітарних правил в лісах України. У рамках заходу лісівники обговорили питання реформування лісової галузі, посилення боротьби з незаконними рубками, покращення роботи і відповідальності з боку працівників лісової галузі. Особливу увагу учасники семінару приділили питанню збереження правікових лісів, шляхом розширення території їх покриття в Карпатському регіоні і не тільки тут, і які потребують особливо дбайливого ставлення і відношення з боку працівників лісового господарства.

Опісля учасники семінару побували в Центрі спадщини Вигодської вузькоколійки, яка реконструйовувалась та готувалась майже два роки. Занедбану колись резиденцію австрійського барона Леопольда Поппера фон Подгарі, який більше як сотню років тому почав будувати вузькоколійну залізницю в наших краях для потреб лісозаготівлі, перетворили в сучасний музей з інтерактивними атракціями. Тут представлені унікальні експонати, які розповідають про історію розвитку Вигодської вузькоколійки. У Вигоді вузькоколійна залізниця, побудована в ХІХ столітті, процвітала за радянських часів, і мала дуже велике значення для лісозаготівлі. По маленькій залізниці, чия колія тягнулася високо в гори, возили ліс майже до кінця минулого століття. Одна вітка, а це Мізунська, продовжує функціонувати за первісним призначенням і по нинішній день, возячи не тільки ліс, але і баготочисельних туристів, туристичним маршрутом «Карпатського трамваю». Гості семінару ознайомилися з інтерактивною виставкою, дивилися фільм про Вигоду та оглянули інші експонати музею.

Надалі учасники наради, представники засобів масової інформації відбули в розсадник Шевченківського лісництва, де їм було показано як вирощується молодий ліс, продемонстровано автоматизовану систему крапельного зрошування. Перед присутніми виступив лісничий Шевченківського лісництва Тисяк Василь Васильович. Він розповів учасникам семінару про лісовий розсадник і продемонстрував посадковий матеріал із закритою кореневою системою. Відзначив їх високу приживлюваність - 97 %, такий посад матеріал висаджується на кам’янистих ґрунтах та на лісових згарищах. Також гостям була продемонстрована сучасна протипожежна лісова техніка.

Згодом всі присутні відвідали місцевий храм греко-католицької громади села Шевченково, який знаходиться поблизу контори Шевченківського лісництва, де відбулася Служба Божа, і місцевий парох благословив поважних гостей на добрі починання в їх подальшій роботі. Після Служби Божої учасники семінару взяли участь у заході на честь 25-ї річниці Незалежності України та як символ 24 області України + АР Крим висадили 25 тисів на реконструйованій алеї , яка веде до Божого Храму.

В другій половині дня начальники обласних управлінь та інші поважні гості семінару ознайомилися із облаштуванням рекреаційних ділянок в урочищах «Шандра» та «Ільма». Пізніше на всіх очікувало Людвиківське лісництво, де гості оглянули мережу лісових автодоріг, так званий «Павук». Там же, учасники семінару оглянули ділянку пройденою прохідною рубкою в середньовіковому ялиновому насадженні, ділянки високогірних лісів на яких відбулися лісовідновні рубки. Побачили наочно всихання ялинових деревостанів. Остання проблема – основна проблема лісів українських Карпат. Стрімке і масове всихання смерекових насаджень загрожує лісам ДП «Вигодський лісгосп». Лихо, яке в останні роки швидко розповсюджується не тільки у нас в районі, а й по всій області. Так, лісівники спільно з вченими вирішують, як протидіяти цьому лихові, що може знищити карпатські ліси. Часу на роздуми майже немає, тому що ціла ділянка смерекового лісу може засохнути за один вегетаційний період.

- У наших лісах масово поширюються всихання смерекових насаджень, а внаслідок цього широко розповсюджуються шкідники та хвороби. Якщо ми вчасно не зреагуємо, не проведемо в повному обсязі всі необхідні санітарні оздоровчі заходи, смерекові насадження просто засохнуть, - зазначає директор ДП «Вигодський лісгосп» Олександр Матусевич.

Наслідки цього можуть бути вражаючі: екологічна катастрофа для Карпатського регіону і фінансові збитки для бюджету.

- Втрачені місяці спричинять величезні економічні втрати для нашого підприємства, - розповідає далі Олександр Борисович, - тому що вартість пошкодженої шкідниками і хворобами деревини знижується майже в  рази. Зрозуміло, що це зменшення доходів, відрахувань до бюджету, соціальних виплат.

Саме лісівники ДП «Вигодський лісгосп» ініціювали проведення виїзної наради-семінару, щоб не тільки обговорити причини масового всихання смерекових насаджень, а й визначитися, як діяти далі.

Про всиханні хвойних насаджень в Карпатському регіоні почали говорити ще в 2010 році. Однак вже в  минулому році ця проблема набула загрозливих масштабів. Якщо раніше хворіли переважно ліси старше 50 років, то зараз найбільше всихання спостерігається у старовікових (100-140 р.) деревостанах, які виключені з розрахунку головного користування, де не проводились лісогосподарські заходи десятки років. Тобто весь віковий сегмент смерекових лісів під загрозою через екологічні і патологічні зміни.

Вчені одностайні - в даний час ліс масово хворіє і саме лісівники повинні допомогти йому одужати. Першопричини такого лиха - глобальні кліматичні зміни та біологічне забруднення середовища. Це послаблює імунітет насаджень, чим користуються шкідники та інші хвороби, які активно розмножуються і поширюються.

- Нас дуже турбує масове всихання смерекових насаджень, в результаті чого лісівники змушені збільшувати кількість суцільних санітарних рубок. Спочатку ми проводили вибіркові санітарні рубки, однак цих заходів недостатньо, щоб підтримувати ліс в належному стані. Щоб вивчити причини всихання і зрозуміти, як правильно діяти, ми і звернулися за допомогою до вчених і фахівців Держлісагенції, - продовжує Олександр Борисович.

Фахівці з УкрНДІ гірського лісівництва поділилися досвідом вивчення проблеми всихання смерекових насаджень в Івано-Франківській області. У причинах такого явища вони одностайні - масова загибель дерев обумовлена ​​стрімкими кліматичними змінами, які спостерігаються на нашій планеті за останні 10 років. Це привело до всихання і ослаблення лісів. У результаті, їх заселяють шкідники, які, так само через зміни клімату, отримали комфортні умови для розмноження. Наприклад, зараз ранньою весною під корою дерев знаходяться живі личинки шкідників. З першим теплом вони почнуть швидко розмножуватися і за сезон зможуть дати більше поколінь, ніж зазвичай. Раніше, в морозні зими при низьких температурах, вони гинули. Це був природний спосіб захисту лісу. Небезпека полягає ще і в тому, що шкідники приносять з собою хвороби, від чого дерево швидко гине.

Не секрет, що і раніше в лісах всихали дерева. Однак зараз проблема набула загрозливих масштабів, оскільки відбувається все дуже швидко і охоплює великі площі.

Тому швидкою повинна бути реакція лісівників. У заходах порятунку смерекових насаджень вчені одностайні – всі сухостійні, всихаючі і заражені шкідниками або хворобами дерева потрібно оперативно зрубати. І це повинні бути не вибіркові рубки, а суцільні. Адже одне хворе дерево може заразити здорові насадження в радіусі 3 км. Тому суцільні санітарні рубки дозволять призупинити поширення хвороб і шкідників, а також заготовити ще придатну для подальшої переробки деревини. І тут вкрай важливо розуміння цієї проблеми з боку екологів і громадськості.

- Не зрубані вчасно ділянки хворих дерев, стануть місцями концентрації і поширення шкідників. Зараз цей ресурс ще можна прибрати, а кошти витратити на лісорозведення. Якщо ж відкласти вирішення цієї проблеми, то отримаємо втрачений урожай деревини, тобто кладовище стиглого лісу, - зазначив Директор УкрНДІ гірського лісівництва д.б.н. Василь Парпан. На його думку, вихід з цієї ситуації один - хворі смерекові ліси - замінювати ялицево-буковими деревостанами.

Свою пропозицію висловив і начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Олексій Іванович Голубчак. Він наполягає на негайному відтворені зрубаних хворих ділянок смерекового лісу шляхом природного поновлення. Аргументуючи, що такі насадження більш стійкі до зовнішніх факторів і впливів. Олексій Іванович переконаний, якщо вчасно вжити всіх необхідних заходів, то через 5-7 років на місці уражених смерекових насаджень будуть молодняки, менш вразливі до всихання. Коли ліс відроджується сам, деревостани більш стійкі і продуктивні. Бо він проростає на ділянках із відповідними кліматичними умовами і ґрунтом. Важливо, щоб під час лісозаготівлі зберігався життєздатний підріст.

Жваве обговорення серед лісівників викликала пропозиція вчених Укргірлісу використовувати селекційну складову в відтворенні пошкоджених насаджень. Тобто залишати на уражених шкідниками і хворобами ділянках, поодинокі сильні дерева цінних господарських порід, які можуть дати більш стійке наступне покоління.

- Нами прийнято рішення, що обстеження смерекових насаджень буде проведено в кожному лісогосподарському підприємстві обласного управління, щоб визначити реальні масштаби проблеми і вчасно попередити її поширення, - зазначив перший заступник начальника обласного і мисливського господарства Роман Романович Олійник.

Т.в.о. Голови Держлісагенції Христина Василівна Юшкевич вважає, що до вирішення проблеми всихання смерекових лісів потрібно активно залучати громадськість і територіальні громади. «Громаді маємо пояснити які причини всихання дерев, так і шляхи вирішення цієї проблеми, - наголосила Христина Василівна. – Маємо розуміти, що ці дерева потрібно рубати з користю як для держави, так і громади. А це і надходження до бюджету, і нові робочі місця для ваших краян. Водночас мусимо пам’ятати, що на цих ділянках маємо відтворити нові ліси для майбутніх поколінь. Для цього треба проводити громадські слухання, роз’яснювати населенню про всі заходи, які проводитимуть лісівники».

Надалі учасників в семінару чекало Слобідське лісництво квартали 30,31 урочище «Малий Томнатик», де присутні ознайомилися з технічним характеристиками трелювального трактора українського виробництва. Цей транспортний засіб проходить технологічне випробування у лісництві. Як розповідають лісівники Слобідського лісництва цей вітчизняний колісний трактор виправдав всі сподіванню, по своїй продуктивності, має відмінні технічні показники, до того ж набагато дешевший за австрійський аналог. На семінарі обговорювалось питання більш широкого застосування вибіркових і поступових рубок з використанням повітряно-трелювальних установок.

У числі інших актуальних тем, порушених на нараді-семінарі, стало питання взаємодії лісівників і громадськості по питанню заборони суцільно-санітарних рубок. ЗМІ заполонили сотні статей на цю тему, громадські активісти та депутати (навіть ті, що дуже далекі від розуміння проблем лісового господарства) роздають  тисячі коментарів на цю тему. Але ще раз хочемо підкреслити, що лісове господарство було і буде відкрите для громадськості, яке буде сприяти формуванню високого рівня довіри громади до лісівників. Крім цього у численних розмовах з громадськими активістами через соціальні сітки, власний сайт ДП «Вигодського лісгоспу» http://www.vygodalis.com/ будемо обговорювати можливі шляхи подолання негативних явищ, що мають місце в лісовому господарстві.

Підводячи підсумки наради, т.в.о Голови Держлісагенства Христина Василівна Юшкевич  зазначила:

- Ми проїхались по лісових масивах ДП «Вигодський лісгосп», побачили найбільш гострі проблеми. Хочу зазначити таке, Кабінет Міністрів розпорядився тимчасово припинити санітарно-оздоровчі заходи (рубки) в лісах. Про це ще раніше повідомляв Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак. Рубки заборонили через те, щоб переглянути чинні нормативно - правові акти, що регулюють порядок і правила їх здійснення. У свою чергу, Державне агентство лісових ресурсів планує в найкоротші терміни переглянути та удосконалити дані нормативно-правові акти. Створена робоча група при Державному агентстві лісових ресурсів України, яка  підготовить прогресивні зміни до Санітарних правил у лісах України та доопрацює проект Положення про реалізацію лісоматеріалів необроблених.

На сам кінець Христина Василівна зазначила: «Приємно, що завдяки таким зустрічам ми можемо дискувати, обговорити наболілі проблеми про покращення практики ведення лісового господарства. Я також хочу відзначити, що дирекція, працівники ДП «Вигодський лісгосп» доклали усіх зусиль, щоб якомога повніше ознайомити нас із усім комплексом лісогосподарської діяльності підприємства. Хочу подякувати всім працівникам держлісгоспу, щоб вони і в подальшому зберігали, раціонально використовували і примножували лісові багатства в інтересах народу України».

 Вітаємо наших шановних бухгалтерів ДП «Вигодський лісгосп» з професійним святом! Сьогодні жодне підприємство, жодна кампанія не може обійтися без щоденної і копіткої праці бухгалтера!

У центральній бухгалтерії лісгоспу працюють 16 фахівців на чолі з Аллою Михайлівною Вінтонів. Головний бухгалтер не тільки направляє в потрібне русло діяльність своїх підлеглих, але і сама виконує великий обсяг щоденної чорнової роботи. Робота з цифрами - дуже відповідальне заняття, помилка або неточність тут неприпустимі, тому що можуть привести до серйозних наслідків. Алла Михайлівна задоволена своїми підлеглими, люди підібралися грамотні і відповідальні. Те ж саме вона говорить і про бухгалтерів на місцях – на нижньому складі та автотранспортному цеху. У лісгоспі всі структурні підрозділи забезпечені комп'ютерами. А це значно полегшує працю бухгалтерів, зводить до мінімуму помилковість в звітах, які головний бухгалтер щомісяця представляє директору лісгоспу і здає в Івано-Франківське обласне управління лісового і мисливського господарства.

На відміну від інших моїх колег, спеціальної "лісової" освіти у мене немає, я закінчила Українську академію друкарства м. Львів по спеціальності «Бухгалтерський облік та аудит», - розповідає Алла Михайлівна, - але любов до лісу від цього не менше. Головному бухгалтеру легко працювати тоді, коли результативно і ефективно працюють всі підрозділи і служби лісгоспу: є фінанси - і вважайте що, зарплата вчасно видається і всі необхідні платежі оплачуються. А вже порахувати вчасно і правильно ми зуміємо.

У підпорядкуванні у головного бухгалтера – шістнадцять осіб: тринадцять бухгалтерів, економіст бухгалтерського обліку - в центральній бухгалтерії лісгоспу, двоє бухгалтерів – у виробничій ділянці.

Великим досягненням в колективі лісгоспу вважають наявність власних коштів на розвиток виробництва, а це будівництво мостів, доріг, закупівля лісозаготівельної та лісовозної техніки, витрати на різні лісогосподарські заходи тощо, а тому банківські кредити за краще не брати. Багато часу Алла Михайлівна та її підлеглі приділяють самоосвіті, щоб не відстати від сучасних вимог і тенденцій. Колектив бухгалтерії успішно освоїв «1С: Підприємство 7.7», - спеціальну бухгалтерську комп'ютерну програму, що значно впорядковує роботу і дозволяє працювати централізовано.

-  У лісгосп потрапила абсолютно випадково у 2013 році. Але "прикипіла" душею і до колективу, і до творчої роботи. Раніше працювала економістом банку «Аваль», консультантом фінансово-індивідуального бізнесу АКБ «Укрсімбанк», а два роки тому мені довірили посаду головного бухгалтера  в ДП «Вигодський лісгосп».

- Не тільки фінансовий контроль за діяльністю підприємства, вчасно проведені платежі, розрахунки по податках, своєчасне надходження грошових коштів на рахунки лісгоспу важливі в роботі головного бухгалтера. Але й по-жіночому поспівчувати, підтримати своїх колег у складних життєвих ситуаціях, обговорити виробничі відносини, так і робота швидше робиться, і проблеми спільно простіше вирішуються.

 - Всі структурні підрозділи і центральна бухгалтерія, - говорить А.М. Вінтонів, - становлять єдину комп'ютерну мережу, при цьому всі вони забезпечені програмами бухгалтерського обліку і контролю, а це нова сучасна бухгалтерська програма  Бухгалтерія 1С, версія - 8.

- Думаю, в даний час без цієї програми не обходиться жодне навіть найменше підприємство. «1С: Підприємство 8. Бухгалтерія підприємства» йде в ногу з часом, постійно оновлюється і доопрацьовується відповідно до змін в бухгалтерському обліку та податковому кодексі України. Великим плюсом програми є можливість доопрацьовувати її під конкретні потреби користувача, будь то яка-небудь індивідуальна форма або звіт.

- Дійсно, «1С: Підприємство 8. Бухгалтерія підприємства» не найпростіша програма і ось так, з ходу, в неї не в'їдеш. Говорити про цю програму я можу багато і довго. Рекомендую всім своїм колегам-бухгалтерам, які працюють в "1С: Підприємство 8. Бухгалтерія підприємства" не полінуватися і почати вивчати її серйозно і вдумливо - повірте, вона віддячить вам коректними первинними даними і ідеальною, ну або майже ідеальною, звітністю.

Централізована бухгалтерія контролює напрямок і використання прибутку, дебіторську і кредиторську заборгованість, розрахунки з бюджетом по податках і, само собою зрозуміло, проводить ревізію фінансово-господарської діяльності лісництв, контролює збереження всіх матеріально-технічних цінностей, точність і достовірність одержуваної інформації.

Хороші традиції по грамотному веденню бухгалтерського обліку закладалися тут з перших днів організації держлісгоспу, а це далекий 1995 рік. Дирекція держлісгоспу високо цінувала, наприклад, роботу головного бухгалтера лісгоспу Лучку Ларису Яківну, бухгалтера по бюджету Рачибу Ярославу Іванівну, бухгалтера - фінансиста Черній Ярославу Омелянівну, які віддали цій справі не один десяток років, а сьогодні вони на заслуженому відпочинку. Сьогоднішні працівники згадують добрим словом і колишнього головного бухгалтера Корчинського Григорія Мирославовича. Саме при них формувався кістяк нинішнього колективу бухгалтерії лісгоспу, від роботи якого в значній мірі залежить і фінансове благополуччя лісгоспу.

З Днем бухгалтера! Звіти, рахунки, цифри - ваша стихія. Робота ваша складна, а праця - велика. Нехай зарплати легко рахуються, баланси завжди сходяться. Нехай забудеться втома, а повага колег лісгоспу багаторазово збільшиться. Бажаємо успіхів у вашій нелегкій праці, щоб сходився завжди дебет і кредит, щоб точним був завжди облік. А ще хочемо побажати, щоб у ваших особистих життях все теж було точно й добре сходилося і не було ніяких нестач!

                              З повагою дирекція  і колектив ДП «Вигодський лісгосп»   

Повернення з АТО

Днями був демобілізований після 4-ї хвилі мобілізації районний мисливствознавець Вертепний Анатолій Леонідович, який нещодавно повернувся із зони АТО ...  Їхати в зону АТО Анатолій Леонідович вирішив добровільно ще в березні 2015 року. Але за повісткою з воєнкомату в травні того ж року був призваний на воєнну службу. Під час його перебування на Сході за нього переживали в першу чергу родина, співробітники лісового відділу, друзі, знайомі, а коли він повернувся додому, зустріч відбулася теплою і хвилюючою.

Довга дорога додому… З самого ранку рідні і близькі мабуть чекали на повернення Анатолія з зони проведення антитерористичної операції. Це мама, дружина, синочки, близькі і друзі. Найбільша радість, звичайно, у дітей - адже тато нарешті повернувся додому. І ось ці обійми - вони найщиріші і найміцніші. Рідні і близькі так довго чекали бійця додому, що побачивши героя живим і здоровим, немов боялися його відпустити ...

Анатолій Леонідович ніс службу в рядах Національної гвардії на блокпостах Луганщини, зокрема в селі Кримське б/п №37 ( на передовій), місто Попасне б/п №36 (1-ша лінія оборони), селище Тошківка б/п №45 (1-ша лінія оборони), село Євсуг б/п №18 (взводний опорний пункт), село Михайлівка (біля міста Щастя) (взводний опорний пункт). Незважаючи ні на які погодні умови: холод, дощі, спека, сніг Анатолій Леонідович справно виконував свій воєнний обов’язок. Неподалік від блокпостів проходили справжні бої, були чути постріли, свист снарядів, гарматні вибухи… У містах і селах стояла пошкоджена військова техніка, автомобілі, зруйновані житлові будинки... Місцеве населення до наших захисників відносилося добре, при необхідності надавало допомогу. Навідувалися на блокпости і волонтери, які приносили гарячі обіди, цікавилися, чи не потрібна якась допомога. Анатолій Леонідович в зоні АТО провів  довгих 14 місяців.         

   - Сьогодні, каже Анатолій, ситуація дещо заспокоїлася і таких гострих бойових зіткнень вже не спостерігається.

            Працівники відділу лісового господарства перш за все горді за те, що наш співробітник з честю виконав бойове завдання, а це охорона і оборона нашої країни, і за це величезне спасибі Вам, Анатолій Леонідович, від колективу ДП «Вигодський лісгосп» і від жителів нашого краю, завдячуючи Вам і всім іншим учасникам АТО, ми живемо зараз в мирі і спокою.

 Від імені адміністрації ДП «Вигодський лісгосп» дякуємо Вам за вірність присязі і своїй Батьківщині, хочемо підкреслити, що тут в тилу, дирекція ДП «Вигодський лісгосп» робила все, щоб ваша сім’я відчувала себе захищеною, надавали відчутну волонтерську і спонсорську допомогу учасникам АТО.

Працівники відділу лісового господарства перш за все хочуть  побажати вашій родині, щоб ви завжди були поруч з ними і щоб Вам більше ніколи не довелося розлучатися, і щоб вони не переживали, і більше не чекали. Вітаємо Вас з поверненням, що нарешті Ви возз'єдналися з своєю улюбленою сім'єю, з рідними і близькими, і житимете повноцінним мирним життям. Нам тяжко уявити, що ось тут мир і спокій, літо, прекрасні зелено – сині гори, а трохи більше як 1000 кілометрів йде війна. У це складно повірити, але це так.

Ми  раді, що для вас цей бойовий період закінчено і ще раз кажемо: слава Богу, що Ви повернулися живим і здоровим, виконавши свій бойовий обов'язок. Щастя, здоров'я, успіхів Вам і Вашій родині.

Слава Україні!

Лісові дороги ДП «Вигодський лісгосп»

В межах одного лісового масиву заготівлю лісу щорічно переміщують на нові лісосіки. Але для цього необхідно будувати нові дороги - продовжувати магістралі, прокладати нові гілки і вуса. Це робить дорожнє будівництво обов'язковим елементом технологічного циклу лісозаготівель поряд з валкою, трелюванням і вивезенням лісу.

Першочерговим завданням, яке ставить перед собою ДП «Вигодський лісгосп», є виконання програми з будівництва лісових доріг. Розвиток лісової інфраструктури дозволяє лісівникам своєчасно і вміло виконувати всі лісогосподарські роботи. Дороги потрібні насамперед для освоєння лісосічного фонду, своєчасного проведення необхідних лісогосподарських заходів, сприяють доступу до лісових масивів для протидії пожежам, є фундаментом для розвитку рекреації краю і грають важливу роль в розвитку місцевих територіальних громад. Саме тому карта лісових доріг, побудованих лісівниками ДП «Вигодський лісгосп» збільшується з кожним роком.

   Одна з таких лісових доріг  капітально відремонтована в Бистрівському лісництві її протяжність становить 6,2 км в урочищах «Дзюркач - Плитастий» та дорога в урочищі «Заревина - Глибокий» протяжністю 2,6 км. Вибір напрямку траси існуючої лісової дороги був визначений для освоєння лісових масивів Бистрівського лісництва, намічених обсягів лісокористування та лісогосподарських робіт. Ці дві дороги лісівники відкрили на початку літа 2015 року. А вже через рік  на лісовій карті Долинщини з’являться ще дві лісові дороги з твердим покриттям у Вишківському та Слобідському лісництвах загальною протяжністю 3,5 км. І на даний момент  продовжується будівництво нової лісової дороги в тому ж Бистрівському лісництві від урочища «Глибокий» до гори Яворина  протяжністю 3,6 км. При її будівництві наші лісівники дотримуються всіх технічних вимог і стандартів. Дорога будується з кюветами,  в який вода стікає з лісової дороги, залишаючи її сухою. Паралельно ведеться будівництво мостів через потоки і ріку. По ходу дороги вже збудований міст в урочищі «П’янка» протяжністю 12 м., на підході - будівництво моста через річку Мізунка, протяжністю 50 м. На сьогоднішній день будівництво моста через річку виконано на 15%, підсипаються підходи до мосту, буде змонтовано і виведено декілька опор, в тому числі руслову опору, зведення якої технологічно складніше. До кінця року міст повинен бути введений в експлуатацію.

Реконструйована дорога та новзбудований міст в урочищі "П’янка" протяжністю 12м у Бистрівському лісництві

Будівництво нового моста через ріку Мізунка, старі австрійські опори - кашиці, які в подальшому будуть використані для будівництва моста.

Нашим працівникам потрібно віддати належне, адже будівництво лісових шляхів починали колись буквально з нуля, спочатку в Людвиківському лісництві, так званий «Паук». Вибравши ділянку в 2008 році на околиці села Мислівки для будівництва майбутньої лісової дороги у виробничих цілях, щоб добратися до труднодоступних лісових масивів Солотвинського лісництва, а це становить на теперішній час 19,5 км. Навіть сам лісничий Людвиківського лісництва Михайло Осипович Павлик в день здачі лісового полотна в експлуатацію, сказав, що не вірив, що виконає завдання вчасно і задавав собі питання, чи під силу йому буде зробити незмірну ділянку робіт. Адже будівництво було складним - шлях проходив по стрімких місцях і великій крутизні, через те дорога йде по серпантину. Однак, дивлячись на виконану роботу, Михайло Осипович з теплотою згадує всіх тих, хто причетний до будівництва лісового полотна і зробив все, щоб дорога була побудована вчасно і якісно.

Велику роль зіграла і чітка організація всіх будівельних робіт головним інженером ДП «Вигодський лісгосп» Ігором Антоновичем Заяць.

Лісові дороги в першу чергу є виробничими, бо проходять до ділянок, які відведені під заготівлю деревини, які заплановані на наступні роки. Крім того, лісівники зможуть доглядати за лісовими культурами, проводити різні профілактично-оздоровчі, охоронні та протипожежні заходи. Директор ДП «Вигодський лісгосп» Олександр Борисович Матусевич зазначив, що всі лісові дороги будували і будують власними зусиллями, власною технікою і матеріалами. Тому, як кажуть моряки, «великому кораблю - велике плавання». Перефразовуючи цей морський вислів скажемо так: нехай ці лісові дороги приносять користь і лісівникам, і туристам, і місцевим жителям.

Резюмуючи все вищевикладене можна лише вітати такі старання лісівників ДП «Вигодський лісгосп». Адже добротними  дорогами лісівники не лише піклуються про лісові багатства нашого краю, а й про жителів навколишніх сіл. А ще хочеться додати, нехай чиновники всіх рівнів влади хоча б іноді звертають увагу на лісівницькі проблеми, направляючи з місцевих бюджетів хоча б копійку на розвиток лісового господарства, адже добротними лісовими дорогами лісівники піднімають імідж не тільки лісової галузі Долинського району, а й в цілому всієї області.

Напередодні 24 травня в ДП «Вигодський лісгосп», після капітального ремонту  напівпідвального приміщення контори лісгоспу відкрилася їдальня. Оснащена найсучаснішим кухонним обладнанням вона зможе приймати шістдесят працівників лісгоспу в день.

  Відкриття нової їдальні для ДП «Вигодський лісгосп» - подія знакова. Це стало приємною несподіванкою, як для працівників підприємства, так і для відвідувачів. В конторі лісгоспу працює 56 працівників, поруч розташовані автотранспортний цех, нижній склад та інші виробничі об'єкти, а також житлові будинки.

Відкриваючи їдальню, підприємство перш за все прагне до поліпшення умов праці для своїх працівників і рішенням інших соціальних проблем. Відноситься цей новий структурний підрозділ, що знаходиться на території підприємства, до об'єктів, яке  обслуговує виробництво.

В їдальні планується щодня урізноманітнювати асортименти страв, де в наявності будуть салати, перші страви, гарніри, напої, випічка, молочні продукти. Правильний підбір постачальників це одна із складових подальшого успіху і репутації нашої їдальні. Щоб продукти харчування були якісними, мабуть краще буде заготовлювати їх через фермерські господарства, а також користуючись послугами оптових фірм з торгівлі продуктами.

Сподіваємося, що їдальня матиме хорошу репутацію як у працівників лісгоспу так і в місцевого населення.

Нова їдальня планується на два зали - 60 посадочних місць. Площа приміщення становить 61 м² Персонал буде складатися з чотирьох чоловік: завідувач їдальні, кухар, кухонний робітник і бухгалтер.

 Закуплено нове обладнання та меблі: роздавальна лінія, холодильні камери - 3 шт., морозильні камери - 2 шт., обробний стіл - 4 шт., посудомийна раковина - 6 шт., посудомийна машина – 1 шт., тістоміс виробничий - 1 шт., м'ясорубка виробнича - 1 шт., електроплита з духовкою - 1 шт., односекційна духовка - 1 шт., посуд столовий, столи, стільці.

Значимість нової їдальні для лісгоспу важко переоцінити. Працівники лісового господарства  працюють у важких умовах,  і звичайно ж потребують якісного і здорового харчування.

Матусевич Олександр Борисович - директор ДП «Вигодський лісгосп»: «Значимість велика і соціальна, а також і виробнича. Цей об'єкт знаходиться на території  підприємства, а підприємство наше нараховує близько 338 чоловік, більшість з них працюють в лісі, а всі знають, що робота в лісі не є з легких. Природно, хотілося б для наших працівників доброї і здорової їжі».

Нова їдальня буде відкрита п'ять днів на тиждень. 

Рекреаційний пункт «Шандра-2» запрошує

Наближається пора літніх відпусток. Однак, для лісівників цей час завжди є напруженим і тривожним. Адже у період відпусток, свят і вихідних днів, коли багато людей відправляються провести свій відпочинок на природі, збільшується і кількість лісових пожеж. На жаль, нерідко гулянки в лісі закінчуються лихом для зеленого багатства Карпат і великими проблемами для лісівників.

Лісівники ще раз нагадують, що найкращим місцем для відпочинку, звичайно, є рекреаційні майданчики. Там є все для комфортного «weekendу» на лоні природи: ошатні альтанки відкритого та закритого типу, зручні столи і лави. Для дітей збудований ігровий майданчик, гойдалки, карусель та інші забавки, спеціально обладнане місце для багаття, сміттєзбірник і туалет.

Адміністрація ДП «Вигодський лісгосп» запрошує всіх бажаючих і подорожуючих відвідати рекреаційну ділянку «Шандра-2», яка знаходяться на території Шевченківського лісництві на 20 км відрізку автодороги Долина-Хуст за рестораном-кафе «Колиба».

Лісівники ДП «Вигодського лісгоспу» будуть раді гостинно прийняти всіх відвідувачів!

У лісництвах ДП "Вигодський лісгосп" нарощують темпи відведення лісосічного фонду

на 2016 - 2017 роки

 Роботи по відведенню в рубку ділянок лісового фонду активно почалися з перших робочих днів 2016 року. Основна мета - швидко і якісно призначити в рубку лісові насадження, реалізувати їх покупцям і отримати дохід.

«З огляду на складні фінансові обставини цього року, вкрай важливо робити цю роботу оперативно, - вважає директор ДП «Вигодський лісгосп» Олександр Матусевич, - вигода для всіх - по-перше, ліс звільняється від ослаблених дерев, по-друге, відбувається це своєчасно, тобто коли деревина зрубаних дерев ще становить інтерес з точки зору лісозаготівельників, по-третє, з'являється можливість заробляти гроші. А вони потрібні для придбання та ремонту лісозаготівельної та пожежної техніки, паливно-мастильних матеріалів».

Тому вже з початку року, не дивлячись на сніговий покрив, у високогірних лісництвах таких як: Вишківське, Бескидське, Слобідське, Свічівське та інші, що утруднює проведення робіт, працівники лісництв та ланка по відведенню і таксації лісосік вийшли на відведення лісосічного фонду.

Лісосіки відводять висококваліфіковані фахівці – лісничі та помічники лісничих відповідних лісництв та ланка по відведенню і таксації лісосік в складі чотирьох чоловік, а саме – керівника ланки Рака Андрія Юрійовича та членів ланки – Мирона Андрія Володимировича, Яремка Сергія Мирославовича і Яремчука Назарія Васильовича.

Ліс - це живий організм, який і хворіє, і старіє так само, як і всі живі біологічні організми на Землі. В даний момент на порядку денному – відвід ділянок головного користування на 2017 рік. До рубок головного користування включають перестійні і стиглі деревостани, з яких до першочергової рубки призначають пошкоджені, всихаючі та інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом. Суцільні санітарні рубки призначаються тільки в разі загрози загибелі лісових насаджень, а це всихання, пошкодження короїдом-типографом та інші захворювання та втрати в зв'язку з цим захисних функцій. В даний час суцільні санітарні рубки проводяться в основному в насадженнях, пошкоджених короїдом – типографом, вітровальні та сухостійні ділянки лісу. Це вимушений захід для скорочення чисельності небезпечного шкідника ялинових лісів і прибирання всихаючих насаджень. Своєчасне проведення рубок догляду - одне з найважливіших лісівничих заходів, а якісне проведення робіт з відведення лісосік є запорукою успішного виконання рубок. Ефективне проведення освітлення, прорідження, очистка лісу від захаращення дозволяє сформувати насадження необхідного цільового складу і виведе основні породи лісових насадженнях на перше місце.

В безпосередні обов’язки ланки по таксації і відведення лісосік входить - відведення ділянок лісового фонду для проведення рубок, що включає в себе: бусольну зйомку ділянки та її геодезичну прив'язку до квартальних стовпів. Зйомка меж лісосік проводиться бусоллю, промір ліній – мірною стрічкою. Запас деревини визначається суцільним переліком дерев.

Перед тим як призначити дерева в рубку проводяться відповідні підготовчі роботи. Вони зводяться до складання плану відведення лісосічного фонду по кожному лісництву на певний календарний рік. Для цього керівник ланки Рак Андрій Юрійович сумісно з начальником відділу лісового господарства Оріхівським Степаном Миколайовичем на основі проектних відомостей Львівської Державної лісовпорядної експедиції з різних видів рубок, таксаційних описів і планово-картографічних матеріалів (планів лісонасаджень, планшетів), з дотриманням вимог діючих правил рубок головного користування та рубок догляду виробляють набір ділянок лісу, що намічаються до рубки, а саме набір ділянок головного користування на наступний календарний рік та набір ділянок для санітарно-оздоровчих заходів, що складається поквартально. При цьому враховуються також інтереси лісозаготівельників (доступність і концентрація місць рубок, можливість механізації робіт, відстань вивезення і т. п.). Першочерговому включенню в лісосічний фонд підлягають перестійні і пошкоджені насадження, що потребують рубки за станом, недоруби і не розпочаті рубкою лісосіки минулих років.

Призначені в рубку ділянки лісу відмежовуються візирами. Межами лісосік можуть служити також просіки, чітко помітні природні рубежі. Уздовж візирів на деревах, прилеглих з боку лісосіки, вздовж візирів відтісюється межа експлуатаційної лісосіки. Кутомірна зйомка меж і прив'язка лісосіки до квартальної мережі проводиться за допомогою найпростіших геодезичних інструментів: бусолі, а промір ліній - стрічкою або 30-50-метровою рулеткою. Можливі помилки при вимірі кутів не повинні перевищувати 30 хвилин, а довжини ліній - 1 м на 300 м. Одна із сторін лісосіки або його кутів жорстко прив'язується шляхом прорубування і виміру додаткового візира до квартальної мережі або іншому характерному орієнтиру, який не змінює свого місця (дороги, потоки, звори) позначеному на плані (планшеті).

На кутах лісосік (ділянок) встановлюють діляночні стовпи діаметром 12 ... 16 см, висота стовпа над землею 0,70 м . У землю стовпи закопують на глибину 0,4 м. Верх стовпа затісуються на два ската, під одним з яких вирубують гладке «вікно» довжиною 18 .. .20 см, де чорною фарбою, або маркером роблять скорочений напис, що вказує номер кварталу, номер виділу, спосіб (вид) рубки, рік її проведення, номер лісосіки (ділянки) і її експлуатаційну площу. Стовп встановлюють так, щоб «вікно» було звернуто в сторону лісосіки по її діагоналі. Якщо в одній точці сходяться кути декількох суміжних лісосік (ділянок) в межах одного кварталу, то незалежно від року їх рубки встановлюють один стовп з відповідним числом «вікон».

В окремих випадках виникає необхідність поділу лісосіки на більш дрібні частини - ділянки, наприклад, якщо в окремих частинах лісосіки розряди висот однієї або кількох порід, які представлені не менше ніж двома одиницями складу,відрізняються на один розряд і більше; при значній різниці окремих частин лісосіки: за складом - більше 2 одиниць; повнотою - 0,2 і більше; середнім діаметром - 4 см і більше. Також в гірських умовах Карпат окремі частини лісосіки можуть відрізняютися по крутизні схилів понад 10 ° і є необхідність у застосуванні різних способів рубок або технологій лісосічних робіт. В інших випадках можуть бути виділені також ділянки з різною кількістю життєздатного підросту господарсько цінних порід. Ділянки в межах кварталу нумерують окремо за видами користування і роком рубки.

Як бачимо, які складні і відповідальні завдання стоять перед ланкою з таксації і відведення лісосік. Для того, щоб впоратися з такою роботою, потрібні не тільки ґрунтовні знання, але й міцне здоров'я, фізична витривалість і хороша спортивна форма. Похвалитися таким набором якостей може далеко не кожна людина. Але молоді інженери ланки на чолі з її керівником успішно справляються з поставленими перед ними завданнями, на даний час відведено лісосік по рубках головного користування на 2017 рік 14 259 м³ ліквідної деревини на площі 40,0 га, по рубках проміжного користування на поточний рік  92958 м³ на площі 516,1 га.

Що діється на ринку деревини? 

Минуло вже три місяця, як на Україні діє мораторій на вивезення необробленої деревини. Такий експорт нібито не в державних інтересах. Заклики про  відновлення вітчизняної переробної галузі деревини, поставляти за кордон тільки готову продукцію, замість експорту сировини в нашій державі і в районі лунають постійно. Обґрунтовується це тим, що лісові масиви Карпат використовуються неефективно, з шкодою для навколишнього природного середовища і не в інтересах економічного розвитку нашого району і в державі в цілому. Про це ж саме  говорять і представники бізнесу, зокрема представники Асоціації деревообробних і заготівельних підприємств Західної України.

            Раніше лісове господарство  поставляло ділову деревину Івано-Франківській, Брошнівській, Болехівській меблевим фабрикам, будівельним організаціям, шахтам, різним виробничим організаціям, колективним господарствам, бюджетним установам. Згодом з переходом на ринкові відносини законно вирубаний ліс почали продавати на Захід, тобто на експорт. Цьому сприяли високі ціни, а також великий попит на деревину у країнах Європейського Союзу. При цьому ліс, який вирубується, перестав надходити на деревообробні підприємства, зокрема у Вигоді на ДОК, для його подальшої обробки, а цілком і повністю експортується як необроблена деревина. Такий розвиток ситуації викликаний, незадовільним попитом на круглі лісоматеріали на внутрішньому ринку через зниження обсягів виробництва в ряді галузей, які використовують деревину.

Ми не рубаємо безконтрольно ліс, каже начальник виробничого відділу ДП «Вигодський лісгосп» Воробець Богдан Васильович:

- Напрямки  нашої діяльності згідно Статуту підприємства – вирощування, охорона і захист лісу, заготівля деревини. За рік лісгосп заготовляє близько 170 тисяч кубометрів деревини. Так в 2015 році було заготовлено 185,5 тисяч кубометрів, а в 2014 році трохи менше - 168,6 тисяч кубометрів. Львівське лісовпорядне підприємство, яке робить для нас матеріали лісовпорядкування, дає чіткий опис лісів по кожному лісництву, а в нас їх 12. У ньому визначено, скільки, якої площі, лісового запасу лісу ми можемо заготовити.

- Що залишалося в районі, а що реалізовували на експорт?

- З 185,5 тис. кубометрів, заготовлених у 2015 році, на внутрішньому ринку продали 158,3 тис. кубометрів решта 27,2 тис. кубометрів пішли на експорт. Це був ліс, який незатребуваний на нашому внутрішньому ринку.

- Яка внутрішня потреба району в деревині?

- Вона визначається кількістю деревини, яку Асоціація деревообробних і заготівельних підприємств здатна переробити. Це один момент.

Другий момент - є соціальна сфера, тобто населення, яке користується паливними дровами, будується, проводить ремонти і т.п. Є у нас і давні партнери, які звертаються до нас постійно за сировиною. Це Брошнівський ТзОВ «КРОНО-УКРАЇНА», найбільший виробник плити ДСП в Україні. Вони беруть низькосортну деревину. Другий серйозний покупець - ТзОВ «Уніплит», це підприємство купує всі види лісопродукції, як пиловник всіх сортів, так і всі види дров (паливні і технологічні). Другий напрямок - малі та середні підприємства району такі як: ТзОВ «Інтер’єр», ТзОВ «ТС Партнер», МП «Злагода», ТзОВ «Мілвуд», ФОП «Керніцький» та інші, що займаються переробкою круглого лісу - вони виготовляють дошку, заготовки для меблів та ін. Ці споживачі формують внутрішній ринок деревини. На біржу виставляється ділова деревина – ялина, ялиця, і окремо дрова – паливні та технологічні. На сьогоднішній день ми повністю забезпечуємо внутрішніх споживачів пиловником всіх порід і сортів. Інші види продукції, такі як буковий пиловник, на превеликий жаль, сьогодні не затребуваний на нашому ринку деревини. Немає відповідних потужностей в області, які могли б переробляти цей вид сортиментів.

- Яка складається ситуація з ринком після заборони вивезення деревини за кордон?

- На сьогоднішній день в ДП «Вигодський лісгосп»  працює 338 чоловік. Тобто це ті люди, які офіційно отримують оподатковувані зарплати і мають повний соціальний пакет. Можна, звичайно, сказати: не можете продати на внутрішньому ринку - не заготовлюйте і на цьому крапка, але тоді доведеться скоротити частину людей, бюджети різних рівнів не доотримують відповідних коштів. Як кажуть, тут дві сторони медалі. За кожен кубометр стиглої деревини ми платимо гроші державі – попенну плату. За минулий рік лісгосп заплатив  лісового доходу 4 млн. 638 тис. грн, у тому числі до Державного бюджету надійшло 2 млн. 160 тис. грн.,  до місцевого бюджету 2 млн. 478 тис. грн. Крім того, виплачуємо вчасно і без будь-яких затримок аванс і  зарплату нашим працівникам, пенсійні витрати та  інші необхідні платежі.

- Експорт для нас вигідніше, ніж реалізація на внутрішньому ринку?

- Вигідніше, тому що в такому випадку ціна на нашу деревину в декілька разів вища, ніж на внутрішньому ринку. Ще один важливий момент - передбачуваність європейського ринку, стабільність надходження коштів. Незважаючи на те, що внутрішній ринок споживає більше ніж дві третини нашої продукції, платежі, на превеликий жаль, неритмічні, і у цьому є велика проблема. Європейський ринок працює за чітко встановленими правилами. До введення мораторію, нашим найбільшим стратегічним партнером на ялину і ялицю була австрійська компанія «Holzindustrie Schweighofer», яка експортувала деревину діаметром 14 – 24  і переробляла її на своїх лісопереробних заводах в Румунії. За ці кошти лісгосп мав можливість будувати нові лісові дороги, підтримувати в належному стані існуючі автошляхи, придбати необхідну техніку і оновлювати парк лісозаготівельних машин. На сьогоднішній день ми все це втратили. Зі скороченням експорту в 2016 році ми можемо отримати дуже сумні показники.

- Яких показників у чекати у майбутньому?

- Ви знаєте, не хочеться зайвий раз наганяти якийсь жах, але падіння промислового виробництва мабуть буде продовжуватися. У нас немає відповідних ринків збуту, куди ми могли б продавати тонкомірну лісопродукцію, яку заготовляємо і перспективи на майбутнє для нас не  райдужні.

Капітальний ремонт лісової автомобільної дороги у Бистрівському лісництві

Транспорт є основою кожної із галузей господарської діяльності. Особливо велику роль він відіграє влісогосподарському виробництві гірських регіонів, де лісові площі розкидані на значних територіях іхарактеризуються складним рельєфом. Лісові транспортні шляхи мають важливе значення не тільки длятехнічного забезпечення процесів лісокористування, відновлення і охорони лісу, а й для загального розвиткурегіону, покращення умов проживання населення, що особливо важливо в теперішній час, коли почала діяти«Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат». У розвинутих лісопромислових країнах Європивитрати на будівництво і утримання лісових автомобільних доріг складають біля третини собівартості витратна заготівлю деревини.

Застосування в практиці лісокористування сучасних методів природно ощадних заготівель на базіраціонального поєднання різних видів рубок та систем лісосічного транспорту ( в тому числі канатного ілоткового лісоспусків) не можливе без влаштування оптимальної мережі лісових доріг та організації їхналежного утримання. Прийнятий в 2000 році Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубокна гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» ставить завдання по забезпеченнюекономічно збалансованого лісокористування. У вищезгаданому законі особливу увагу звернено натранспортне освоєння лісового фонду, де передбачено довести густоту доріг до 1 км на 100 га. Томуадміністрація ДП «Вигодський лісгосп» приділяє посилену увагу розвитку мережі лісових доріг на територіїлісгоспу.

Робочий проект капітального ремонту лісової автомобільної дороги в урочищах «Дзюркач – Плитастий»протяжністю 6,2 км та дороги в урочищі «Заревина – Глибокий» протяжністю 2,6 км Бистрівського лісництваДП «Вигодське лісове господарство» розроблений на підставі технічного завдання і затверджено директоромДП «Вигодський лісгосп». Виконавець технічної документації і робочого проекту Приватне Підприємство«Магістраль – ІФ» м. Івано-Франківськ. Розробка робочого проекту з капітального ремонту лісовоїавтомобільної дороги здійснювалась відповідно до вимог «Інструкції по проектуванню лісових автомобільнихдоріг в гірських умовах Карпат» (Київ, 1994 р.) по нормах для доріг ІІ типу.

Територія Бистрівського лісництва знаходиться в межах гірської зони, перепади висот становить до 200 м іпереважають схили стрімкістю 15-25⁰. Наявність стрімких схилів, щебенистих і кам’яних ґрунтів потребує,виходячи з протиерозійних позицій, ощадливої лісоексплуатації і лісогосподарської діяльності. Вибір напрямкутраси існуючої лісової автомобільної дороги був визначений для засвоєння лісових масивів Бистрівськоголісництва, намічених обсягів лісокористування та лісогосподарських робіт, а також з урахуванням характерурельєфу місцевості. Траса проходить в основному по пересічній місцевості. Ширина земляного полотна – 4,5 мна роз’їздах – 7,0 м з розширенням на ділянках кривих в плані, залежно від радіуса кута повороту. Длявідведення поверхневих вод від полотна дороги влаштовано поздовжні кювети. Глибина кюветів 0,8 м,ширина по дну 0,4 м. Укріплення кюветів не передбачено. Створено двошарове покриття, а саме: 18 смоснова – ґрунтощебінь з включенням ґрунтового кам’яного матеріалу розміром більше 60 мм, 12 см –покриття із грунтощебеню з включенням кам’яного матеріалу розміром до 60 мм. із місцевого кар’єру. Дляперепуску води через земляне полотно були передбачені круглі металеві труби: D530 мм та D630 ммдовжиною 7,0 м.

Дана дорога передбачена для одностороннього руху автомобілів. Вибрані параметри дороги за умовипрокладання її на місцевості забезпечують максимально можливу рівномірність руху транспортних засобів безнадлишкових зупинок і сповільнень, що сприяє зменшенню викидів токсичних газів, шуму, вібрації ізбереженню ландшафту місцевості. В цілому, капітальний ремонт лісової автомобільної дороги дозволитьпідняти культуру лісогосподарського виробництва та забезпечить умови для організації сталого веденнялісового господарства із застосуванням сучасних європейських принципів.

Деревообробка нашого краю. Історія

Промислову заготівлю лісу, на території теперішнього Вигодського лісгоспу барон Поппер розпочав удалекому 1873 році. На лісорозробках в той час всі роботи виконувалися вручну. Основними знаряддямипраці лісорубів були сокири і пили.

Складний рельєф гір вимагав особливих методів транспортування деревини з лісосіки до нижнього складу.Найпростішим способом спуску деревини вниз було звичайне трелювання і спуск деревини природними абоспеціально підготовленими трасами - ризами. Найбільшу кількість деревини сплавляли річками Свіча таМізунка.

Лісова вузькоколійка в Новому Мізуні

Для збільшення вивозу деревини в 1883 році було побудовано залізничну вітку від Долини до лісопилки, новузалізничну станцію і поштовий відділок, відкритий тут, офіційно назвали Вигода. Ця назва поширилась на всюприлеглу територію.Починаючи з 1905 р., зменшились  масштаби сплаву лісу завдяки будівництвувузькоколійних залізниць.

Починаючи з кінця XVIII ст., значна кількість деревини поступала на тартаки, де розпилювалася на дошки табруси.Тартак «Евеліна» у Вигоді був найбільшою фабрикою такого роду у Галичині. На підприємствіпрацювало дві парові машини на 250 к.с., 16 пилорам, 10 циркулярок, п’ять торцювальних пил, тристругальних, свердлильний і токарний верстати, чотири станки для загострення пил. У той час на тартаціпрацювало 24 осіб, щорічний вивіз деревини складав 100-120 тис. м3.Уже в 1913 році лише на тартакупрацювало зверх 500 робітників, вісім пилорам і циркулярки для розкрою дошок було встановлено в селіМізунь, це пояснюється зростанням попиту на продукцію лісової та деревообробної промисловості. Продукція зВигоди відправлялася у Австрію, Німеччину, Францію, Англію, Росію.

На початок 1960 року Вигодський лісокомбінат в числі перших області завершив перехід до комплексноговедення господарства, до його складу входило 9 лісництв (потім їх стало 13), 3 лісопункти, вузькоколійназалізниця, автоколона, нижній склад, лісопильно-деревообробний завод.Наприклад якщо в 1960 році булозрубано і вивезено 513 тис. м3 деревини то в 1965 році 312 тис. м3, а в 1981 році 165,1 тис. м3, а в 1995 році47,3 тис. м3 деревини.Випуск товарної продукції зріс з 13,5 млн. крб.. в 1960 році до 21,2 млн. крб. в 1981році.

Не припиняється будівництво нових цехів, житла. Так за цей період здано в експлуатацію цех деревинноїмуки, цех ламінування, санаторій-профілакторій «Джерело Прикарпаття» в селі Новий Мізунь, конториБескидського та Вишківського лісництв, адмінкорпус лісокомбінату, лікарня в селі Старий Мізунь, багатожитлових будинків, лісовий кордон в Бескидському лісництві, реконструйовано школу.

 В Шевченківському лісництві була закладена постійна лісонасіннева клонова плантація модриниєвропейської та японської. В лісові культури почали вводити інтродуценти. В лісокомбінаті була розроблена«Продовольча програма» в результаті цього побудовані стаціонарні теплиці для вирощування овочів,корівник, займалися бджільництвом, утримувалось 5 пасік.  Великі роботи в той час були проведені поблагоустрою заводів, цехів, закладено сквери, центр селища Вигода.

У Вигодському лісокомбінаті працювало біля п’яти тисяч працівників, ледь не всі сім’ї нашого краю, але уважких 90-х роках, почався занепад та «прихватизація». У 1995 створили Вигодський ДЛГ, на який поклалифункції лісокористувача, а у 2000 заснували ТзоВ"Уніплит", якому відійшли найбільші цехи та виробничіпотужності. Пройшли масові скорочення та зубожіння населення.

Сьогодення

Велика кількість спеціалістів лісової галузі, та відсутність альтернативного заробітку зумовила відкриттякілька десятків офіційних пилорам. Подейкують, що в кожного доброго ґазди у стодолі є своя маленькарозпилка.

На сьогодні у Вигодському краю є близько 35 фірм та підприємців (це приблизно одна тисяча робітників), зобсягом річної закупівлі, від 500 м3, яким лісгосп реалізовує свою продукцію. Найбільшим покупцем є звісноТзОВ "Уніплит", який за 2013-2014 року взяв близько 130 тис м3 деревини. Топ 10 покупців продовжуєКРОНО-УКРАЇНА ТОВ з 17 тис м3, Мілвуд ТзОВ з 10 тис м3, решта від 5 до 8 тис м3 - Партнер ТС,ТзОВ"Інтер"єр" ТзОВ, Лучків Василь Богданович ФОП, Сікан Ігор Васильович ФОП, Керніцький ТарасІванович ФОП, Костюк Ігор Йосифович ФОП, Соломчак Ольга Василівна ФОП.  Ця десятка закуповує близько70% всієї реалізованої сировини, на внутрішньому ринку.

Щороку підприємство заготовляє близько 170 тис м3 продукції, 150 тис м3 з яких реалізується через відкритіаукціони та виписується мешканцям краю. Ділового лісу реалізується 50-60 тис м3, а підприємці наголошуютьна потребі більше 80 тис м3. Залишки, у вигляді тонкоміру та дров експортуються, по значно вищій ціні. 16%у загальній заготівлі складає експорт, решта 84% забирають місцеві покупці.

Усім хочеться заборонити експорт кругляка за кордон і це мабуть правильна думка. Але чи покриють ці 16%не ділового експорту, сировинний голод місцевих підприємців, чи збільшиться у рази кількість робочих місць ісплачених податків? Гадаю що ні, бо потужності розпилу кругляка на пиломатеріал у них значно вищий.Додатково підприємці закуповують кругляк у суміжних областях, Закарпатській, Львівській, але і цього будемало.

Поки за кордон їхатиме діловий кругляк чи свіжо розпиляна дошка, деревообробна галузь ніколи не стане рушієм розвитку нашого краю. Бо для цього не треба закуповувати нове обладнання, наймати висококваліфікованих працівників, вдосконалювати продукцію та шукати нові ринки збуту. Значно легше і швидше,порізати багатство наших Карпат на дошку і за рахунок великих об’ємів отримувати прибутки. Левова частканайбільших підприємців деревообробників цим і заробляла, але часи змінились.

Першим кроком до реінкарнації галузі став законопроект 1362, який практично забороняє експорт сировиникругляка з 2016 року, але чомусь у ньому нічого не сказано експорт такої сировини як дошка. Наступнимкроком має бути державне сприяння у закупівлі деревообробного обладнання та податкових пільгах, в т. ч.на готову продукцію. В даний час проводяться обговорення про альтернативні методи реалізації сировини,такі як онлайн торги http://prozorro.org/, реформування лісокористування, мисливськогогосподарстваhttp://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=144553&cat_id=144311http://www.lesovod.org.ua/node/24781? tm_source=dlvr.it&utm_medium=facebookі т. д. Сподіваємось парламент матиме силу волі прийняті такіпотрібні закони для галузі.

Головний менеджер з адміністративної діяльності Євген Малета