На  днях  рідні, друзі, керівники  та  колеги – лісівники  ДП «Вигодський  лісгосп»  вітали  з  ювілеєм  -  80 – тиріччям  з  дня  народження  колишнього  лісничого  Малотурянського  лісництва, чи  не  найстаршого  з  когорти  ветеранів – лісівників, Цюп’яка  Івана  Юрійовича. Майже  половину  свого  життя  він  присвятив  лісовій  справі, тож  годиться  поглянути  на  окремі  сторінки  із  трудової  біографіїї  цієї, вартої  поваги,  людини.

Народився  іменинник  в  селі  Мала  Туря  у  великій  сім’ї  робітника : крім  нього  батьки  ще  ростили  трьох  його  братів  і  чотирьох  сестричок. Велика  сім’я  -  то  господнє  благословіння, і  вочевидь  батьки  Іванові  змалку  прищепили  відчуття  взаємодопомоги,    взаємоповаги, культури  людських  відносин, тобто  природженої  інтелігентності. Зважаючи  на  складні  сімейні  матеріальні  обставини  юнак  твердо  вирішив  самотужки  торувати  свій  життєвий  шлях.

Після  успішного  закінчення  десятирічки  пішов  працювати  на  сезонні  роботи, а  незабаром  був  призваний  на  службу  в  армію. Ще  з  юних років  Івана  дуже  приваблював  ліс  з  його  таємничими  життєвими  принадами, тож  невдовзі  після  демобілізації  йому  вдалося  влаштуватися  на  роботу  лісником  в  Малотурянське  лісництво  Вигодського  лісокосмбінату. Це  була  його  життєва  посвята  до  когорти  лісівників. Майже  сорок  років  Цюп’як  Іван  Юрійович  зумів  гідно  пропрацювати  в  цьому  лісництві, на  лісових  просторах  навколо  рідного  села, що  є  унікальним  для  професії  лісівника.

Чомусь  мені  видається, що  прізвище  Цюп’як  асоціюється  із  словом  «ціпкий», тобто  міцний. Видно  це  мало  свій  вплив, бо  Іван  Юрійович  виходець  із  міцної,  працьовитої, великої  родини, міцно  утвердив  себе  лісничим  на  рідних  лісових  теренах, створив  міцний  колектив  лісівників – однодумців, створив  міцну  сім’ю  та  у  свій  поважний  вік  почувається  енергійним  і  ціпким.

Під  час  роботи  лісником  Іван  Юрійович  здобув  вищу  лісогосподарську  освіту  без  відриву  від  виробництва  у  Ленінградській  лісотехнічній  академії, а  вже  в  1969 році  його  призначили  помічником  лісничого. Через  декілька  років  робити  йому  доручили  обійняти  посаду  лісничого, на  якій  пропрацював  аж  до  виходу  на  заслужений  відпочинок. Загальна  площа  лісогосподарських  угідь  Малотурянського  лісництва  порівняно  невелика  в  структурі  лісгоспу, але  лісосировинна  база  дуже  ропорошена  і  мекжує  із  населеними  пунктами  шістьох  сільських  рад – від  Оболонської  до  Шевченківської. Отже  виникали  неабиякі  складнощі  в  охороні  лісових  масивів,  і  тут  потрібно  було  лісничому  володіти  залізною  витримкою  і  неабияким  дипломатичним  хистом, щоб  і  ліси  вберегти  і  честь  зберегти. Лісничий – це  насамперед  фахівець  з  лісовпорядкування, використання  і  захисту  лісу, тобто  лісогосподарник, який  відповідає  за  стан  лісового  господарства  лісництва  в  цілому,

Велике,  неочікуване  випробовування  лісівникам  принесли  буревії  в  90 – тих  роках, які  знищили  майже  третину  лісових  насаджень  лісництва. Значні  об’єми  пошкодженої  деревини  необхідно  було  у  визначені  стислі  терміни  заготовити  і  вивезти, щоб  в  дальнійшому  заліснити  зруби. При  допомозі  лісгоспу  із  цими  викликами  природи  колектив  лісництва  справився.

Образно  кажучи, Малотурянське  лісництво  є  своєрідними  воротами  до  території  Вигодського  лісгоспу   ,тож  необхідно  було  постійно  підтримувати  порядок  як  в  лісі, так  і  на  території  садиби  лісництва. В  лісництві  завжди  працювали  над  впровадженням  лісових  новинок. Віддавна  функціонували  лісові  розсадники, але  лісогосподарі  ще  й  заклали  дендропарк, який  було  відкрито  в  1996  році. На  даний  час  на  цій  території  діє  заповідний  об’єкт  площею  6,8 га. У  парку  зростає  багатий  видовий  склад  дерев  основних  лісоутворюючих  і  рідкісних, екзотичних, декоративних  та  чагарникових  порід. Мабуть  цей  парк  є  родзинкою  лісництва  і  його  цінність  полягає  в  науковому, освітньо –виховному  відношеннях.

При  керівництві  Івана  Юрійовича  в  лісництві  була  споруджена  мережа  ставків,в  яких  вирощувалася  товарна  риба, і  крім  того  ці  лісові  урочища  стали  популярним  місцем  відпочинку  для  багатьох  місцевих  жителів  і  туристів. У  свій  час  в  лісництві  був  закладений  плодовий  сад, біля  нього  знаходилась  пасіка  на  140  вуликів.

Звичайно, поряд  із  цим  ніхто  не  звільняв  лісництво  від  серйозних  завдань по  заготівлі  деревини, очистки  лісів  від  захаращення  та  посадок  лісу  та  доглядів  за  лісовими  культурами. Велика  відповідальність  покладалася  на  лісництво  по  охороні  флори  і  фауни  у  власному  лісфонді  від  браконьєрів, адже  він  був  легкодоступним  для  населення. До  честі  лісничого  Цюп’яка  Івана  Юрійовича  він  умів  зорганізувати  лісову  охорону  і  правоохоронців, щоб  запобігти  і  протистояти  таким  правопорушенням.

На  протязі  тривалої  діяльності  Івану  Цюп’яку  довелося  витримати  непростий  стиль  керівництва  п’ятьох  директорів, і  це  тільки  допомогло  йому  самоутвердитися  як  досвідченому керівникові, а  в  свою  чергу  його  багатющий  досвід  перейняли  його  колеги  по  роботі  Іван  Дацьо, Василь  Катрій, Олекса  Бардиш, Ігор  Кузів  та  багато  інших.

Всі  ветерани – лісівники, які  були  з  ним  знайомі  відзначали  його  високі  професійні  якості  в  лісовій  справі, людську  порядність, простоту  і  оптимізм. По  житті  ювіляр – людина  скромна, веселої  вдачі, товариська, За  своє  життя  не  накопичив  величезних  матеріальних  статків, проте  придбав  багато  друзів  і   приятелів  із  ближніх  і  далеких  околиць.

Із  коханою  дружиною  Іриною  виховали  двох  дочок – Світлану  і  Олександру, допомогли  здобути  освіту  і  стати  на  самостійний  життєвий  шлях. Сьогодні  ювіляр  тішиться  внуками  і  правнуками, гордиться  що  має  велику  дружню  родину.

Ювіляр  охоче  ділиться  з  молодими  лісівниками  величезним  життєвим  досвідом, вдячний, що  не  ігнорують  його  поради  і  запрошують  до  спілкування. Цей  позитив  стимулює  Івана  Юрійовича  до  радісних  буднів  і  змістовного  довголіття.

Його  життєве  кредо  втілилося  в  таку  розумну  настанову  Григорія  Сковороди :

«Пізнай  свій  край … себе, Свій Рід, свій  народ, свою  землю – і ти  побачиш  шлях  у  життя. Ти  даси  йому  продовження, вторувавши  стежину, і  з  тієї  стежини  вже  рушили  в  життя  твої  нащадки. І  будеш  ти.»