Як ми знаємо з історії, Вигодський лісокомбінат був заснований в травні 1960 року. На виконання наказу по Вигодському лісокомбінаті в 1961 році було створено Слобідський лісопункт на території Солотвинського лісництва.

У складі Слобідського лісопункту в середині 70-х років було організовано три майстерські дільниці на базі вузькоколійної залізниці з об'ємом виробництва по вивезенню деревини 4 тис.м³ в місяць.

Після розпаду лісокомбінату в липні 1995 року поступово всі лісопункти, а це Бескидський, Людвиківський та Слобідський прийшли в занепад. Час минав, економічна ситуація змінювалася. Сьогодні з повним правом можна сказати, що  лісопункти тихо і якось непомітно «наказали довго жити». На даний час майже зруйнована вся їхня інфраструктура. Депо, ремонтні майстерні, контори, гуртожитки та всі інші господарські споруди лісопунктів, колись добротні і просторі, оснащені всім необхідним, і за віком не такі вже й старі, зведені в минулому столітті, стоять тепер в занедбаному і неприглядному стані.

Минуло декілька десятиліть з того часу, відбулося чимало корінних змін, як в політичному, так і в економічному житті нашого суспільства. Колись процвітаючий Слобідський лісопункт тепер перетворився в руїну і як згадка про колишню потужну лісозаготівельну структуру.

Прекрасно пам'ятаю ще ті часи, коли основними знаряддями праці лісорубів були бензопила «Урал» і сокира, та професії - вальник в парі з помічником вальника, що орудує довгою жердиною. Працювали вони завжди удвох на ділянці, іноді по пояс у снігу взимку, а влітку, віддаючись на поталу дощам, а інколи і в спеку валили ліс, укладаючи його до трелювального волоку. Після чого, наставала черга тракториста гусеничного трактора ТДТ-55 у парі з чокерувальником. Вони відтягували хлисти на спеціально відведені навантажувальні майданчики - штабель. А там уже бралися за справу розкряжувальники і робітники, що зайняті на навантаженні деревини. Приблизно таким був колись виробничий цикл.

Нині людину в лісі замінила розумна техніка. На озброєнні теперішніх лісозаготівельних організацій потужні харвестери і форварди, які дуже зручні в управлінні і надзвичайно продуктивні. Раніше для виконання вищезгаданого обсягу робіт потрібно було понад 40 осіб, а зараз без особливих затрат праці і набагато швидше все роблять такі машини. Окремо треба сказати і за теперішні канатні трелювальні установки призначені для трелювання, а також транспортування лісу з лісосіки до навантажувального пункту, а в деяких випадках і для його навантаження та складування.

Теперішні суперпотужні бульдозери та грейдери, що знаходяться на озброєнні сучасних лісозаготівельних підприємств, теж американського або фінського виробництва. Навантаження заготовленої деревини здійснюється гідроманіпуляторами. Зі старої техніки поки не списані  хіба що трудяги – трелювальні гусеничні трактори ТДТ-55, які перепрофільовані на підсобні роботи, розчищення доріг, влаштування під'їзних шляхів до лісосік і всередині лісосік, вирівнювання майданчиків для тимчасового складування деревини і які ще до сьогоднішнього часу здійснюють трелювання деревини на складних гірських схилах. До слова сказати, робота гусеничного трелювального трактора на лісосіках спряє природному поновленню, шляхом рихлення ґрунту гусеницями, що сприяє засіву насіння смереки і її доброму вкоріненню.

Тому занепад лісопунктів – закономірний процес на теперішній час, вони не витримали конкуренції з новітньою технікою та організацією праці, як по продуктивності так і по затратам на заготівлю знеособленого 1 м³ деревини.

Технологія виробництва ускладнилася тепер настільки, що сьогодні потрібні зовсім нові форми організації і розподілу праці. На даний час - це маленькі підрозділи з невеликим числом працівників, але працівників з набагато більш високим, ніж раніше, кваліфікаційним та освітнім рівнем.