Розміщення лісів. Площа лісів на всіх укр. землях займає приблизно 11 000 000 га, в тому числі на території УССР в сучасних межах бл. 7 000 000 га, себто в обох випадках 12% усієї площі. Сучасне розміщення лісів видно з мал. 759. У зв’язку з природними умовами (стор. 99) основні лісові масиви України скупчені в півн. смузі України й у горах.

Україна займає одне з останніх місць в Европі щодо відсотка залісення, а також забезпечености населення лісом. На всіх укр. землях на 100 меш. припадає бл. 20 га лісу, в тому числі в УССР в сучасних межах — 17 га, тоді як загальноприйнята нормальна забезпеченість становить принаймні 35 га на 100 меш.

Збезлісіння. На сучасне поширення лісів, а також на їх характер вплинула, крім природних умов, госп. діяльність давнішого й пізнішого населення України, що не тільки затримала поширення лісу в лісостепу, але й спричинила розкорчування багатьох природних лісів, переважно в інтересах рільництва.

На основі найновіших ґрунтових досліджень України Г. Махова (беручи до уваги деґрадаційні зміни в ґрунтах) можна припускати, що Полісся втратило 50 — 70% своїх лісів, Правобережжя й Лівобережжя — 30 — 50% або й більше.

Точніші дані про збезлісіння України можна мати тільки від 80-их pp. XIX ст. Подаємо числа для УССР (в межах 1938 p.):

Як бачимо, збезлісіння відбувалося в двох напрямах: 1. — зменшенням лісопридатної площі через корчування, себто через зменшення лісопродуктивної бази (протягом 1913 — 32 pp. — на 360 000 га) і 2. — через занедбання лісопоновлення (збільшення площі незалісених зрубів — протягом того ж часу — на 509 000 га), а всього на 869 000 га — (пересічно бл. 45 000 га щороку), очевидно, з відповідною втратою приросту дерева.

Це збезлісіння в згаданий період спричинили, зокрема, іст. обставини останніх десятиліть. За першої світової війни постачання дерева фронтові й запіллю відбувалося коштом лісів України й Білоруси, де вирубували часом по 10 річних зрубів наперед. За революції в лісах України запанували сваволя й безладдя — безплянове пустошення лісу, випасання худоби на зрубах, у молодниках та на культурах і самовільне корчування лісу. Земельна політика рев. влади сприяла збільшенню земельних фондів громад там, де не було приватних маєтків с.-г. користування, коштом лісу; тим же способом відбувалася й компенсація сервітутів та ліквідація посмужности. Лісокультурна справа в роки революції й пізніше була занедбана. Ці й усі попередні вияви неправильного господарювання та лісопорушень супроводилися не тільки згаданим зменшенням лісових площ, але й погіршенням складу лісу — як щодо порід, так і щодо віку та повноти.

На Зах. Україні так само здавна продовжуване розкорчування лісових ґрунтів дуже зменшило лісові площі. Так у Галичині в минулому сторіччі зведення лісу охопило бл. 250 — 300 000 га, а за час перебування Галичини під Польщею воно становило бл. 1 000 га щороку. Стан залісення мінявся й щодо характеру лісових порід. У Карпатах коштом бука й ялиці ширилася смерека. Мала кількість дуба, поширення берези, осики й граба на Поділлі свідчать про неуважне господарство.

У наслідок спустошення й нищення лісів постають дві важливі небезпеки: 1. — зменшення лісового фонду країни 12. — ширення непродуктивних і навіть шкідливих невжитків. Це останнє буває зокрема при розкорчовуванні т. зв. абсолютних лісових ґрунтів, себто таких, що надаються тільки до лісової продукції або вимагають наявности лісового покриття: для охорони поверхні землі від розмивання чи змивання водою (гірські й ін. крутосхили, яри, узбережжя), роздування вітром (сухі піски), для охорони від обвалювання землі й каміння, скочування лявін та ін. В УССР (в давніх межах) в 1929 р. налічено 792 500 га пісків і 666 230 га ярів, що здебільша вимагали залісення. На Зах. Україні невжитки займали бл. 1 000 000 га, що з них поважну частину також можна залісити й цим збільшити лісовий фонд України.

Характер і склад лісів. Розподіл лісів /1071/ за породами нам переважно відомий (див. Рослинність). На всіх укр. землях на шпилькові породи припадає 41%, на листяні — 59% (числа лише приблизні). Серед шпилькових 27% припадає на сосну, 6% — на смереку, 3% — на ялицю. Серед листяних перше місце займає дуб (27%), бук становить 9%. В УССР, в сучасних межах, відношення приблизно таке: шпилькові породи становлять 45% (сосна — 33%, смерека — 9%, ялиця — 3%), листяні — 55% (дуб — 23%, бук — 7%).

Переважна більшість лісів Полісся (бори, субори, сугрудки, груди й вільшаники — див. Рослинність, стор. 102) належить до півд.-зах. відтинку величезної півн.-евр. лісової смуги. Тут на піскових землях загалом переважає сосна (61%), на ліпших ґрунтах — при участі дуба (11%) і граба (1%); на ін. — листяні (головне береза, осика, вільха — разом припадає 16%); залісення — 25%.

До лісостепових форм належать ліси Правобережжя, Лівобережжя, Галицько-Волинської височини й степу. Тут зустрічаємо також соснові бори й субори острівного розміщення, що по річкових піщаних терасах заходять навіть у степ. Але головною лісовою породою тут є дуб (на чорноземах, суглинках), що його супроводять ясень, клен, берест, граб та ін. листяні; на зах. Поділлі виступає і бук.

Правобережжя характеризують головним чином грабові (Carpineto-Querceta) й чисті діброви (Querceta), що їх подекуди заступили чисті грабники (Carpineta) звичайно паростового походження. Дуб зайняв тут 40% площі, граб — 38%, сосна — 15%, а ін. листяні породи — 7%. Залісення — 13%. На Лівобережжі підсоння сухіше, і польодовикове залісення настало пізніше. Ліси не встигли поширитися великими масивами й знайшли собі найпридатніші займища понад високими правими берегами річок —нагірні діброви і по лівобережних піскових терасах — бори й субори. Але тут трапляються комплекси мішаних лісів і на міжрічних просторах (Харківщина, Полтавщина). Грабові й безграбові діброви, субори, а рідше чисті бори характеризують Лівобережжя. Але граб поширений тут тільки в зах. частині (до Полтави). Відмінну частину Лівобережжя являє донецький лісостеп. Дуб і тут дає основну породу улипових грудах (Tilieto-Querceta) і в ясеневих (Fraxineto-Q.) та чистих дібровах, а в одному випадку до дуба домішується навіть граб. На Лівобережжі дуб зайняв 61% площі, а решта належить сосні (29%), грабові (2%), й ін. (8%). Залісення — 7%.

Степ характеризують байрачні діброви, що ширилися тут в міру ерозії поверхні степової рівнини. До дуба домішуються берест, білоклен, груша й різні кущі. На правому й на лівому березі Дінця трапляються липові груди, а по піщаних терасах Дінця й Самари в степ проходять чималі масиви суборів та липових сугрудків (Tilieto-Q.-Pineta). Своєрідні лісові формації — вогкі прирічні. ліси в Дніпрових плавнях. Крім верби, осокора, білої тополі й вільхи, тут трапляються також дуб, ясень, берест та ін., утворюючи берестини (Ulmeta), берестові дубини (U.-Q.) та ін. У степу дуб зайняв 79% площі, на сосну припадає 4%, на граб — 1%, на ін. — 16%. Залісення — 4%.

На Галицько-Волинській височині ліси займають 19%. Лісові формації на сході (Поділля, Волинська височина) наближені до лісових форм Правобережжя, хоча на Поділлі дуб поступається місцем грабові й появляється вже островами бук. Опілля, Розточчя, Мале Полісся — як і сусідня частина Надсянської низовини й Підкарпаття мають типи лісів, близькі до центр-евр. (див. стор. 101). На пісках переважає сосна, на Розточчі й Опіллі — бук, на Підкарпатті — ялиця, бук.

В Карпатах на півд. заході ліси складаються майже з самого бука, в ін. частині — переважно із смереки з домішкою бука і ялиці, залісення — 49%. В горах Криму і Кавказу росте головне дуб, бук, граб, ясень, клен, ільмові, на Кавказі також кавказька смерека (Picea orientalis), ялиця Нордманова (Abies Nordmaniana), в Кримі також кримська сосна, на півд. узбіччях виступають півд. субтропічні види (див. стор. 109). Залісення Кавказу — 58%.

До 1917 р. Законну охорону лісів на Центр. і Сх. Укр. Землях запроваджено в 1888 p., коли багато лісів уже було спустошено або знищено і коли в наслідок знищення з’явилося чимало невжитків. Цей закон не встановляв обов’язку складати лісогосп. пляни в приватних лісах, але забороняв корчування лісових ґрунтів без дозволу влади, спустошення лісу з погляду виснаження деревних запасів та неможливости природного лісопоновлення, випас худоби в молодняках і зобов’язував до штучного залісення незаконно розкорчованих ґрунтів. Крім того, він встановляв категорію захисних лісів із спеціяльним режимом лісокористування; сюди мали належати ті ліси, що охороняли джерела, береги річок, ґрунти від розмивання (крутосхили, яри) чи роздування (сухі піски) та ін. Цей закон припинив безоглядне корчування лісів і сприяв упорядкуванню приватного лісового господарства, що охоплювало 80% лісової площі (державі належало 20% лісів, приватним власникам — 70%, корпораціям — 10%).

В останні роки перед першою війною лісівництво на Центр. і Сх. Землях стояло досить високо. Нищення лісів припинено, почалося залісення зрубів і розведення по степах охоронних лісів /1072/ способами, яких не знала Зах. Европа (див. стор. 1069), так, напр., лісові культури в скарбових лісах стали розвиватися дуже швидко: в 1902 р. площа культур становила 35% площі зрубів, а в 1913 р. вже — 96%. Видатність лісів почала зростати, ставши вищою, ніж в ін. частинах Рос. імперії. Так укр. ліси, які належали державі, становили 0,9% площі скарбових лісів Росії, але давали 8% усієї деревної маси, 13% прибутку і аж 14% чистого прибутку.

Далеко вище стояла перед першою війною культура лісів на укр. землях в Австро-Угорщині, де діяв лісовий закон 1852 р. й пізніші доповнення та роз’яснення до нього, зокрема закон 1904 р. про захисні чи охоронні залісення. Ці закони реґулювали лісокористування, забороняли самовільне корчування лісу, встановляли особливий характер господарства в захисних лісах, вимагали залісення певних невжитків.

Роки 1917 — 20. Великі зміни в загальному лісовому законодавстві України викликала революція 1917 — 20 pp. За часів революції та Центр. Ради лісокористування в приватних лісах провадилося під контролем земельних комітетів на основі вказівок влади. За УНР видано Закон про ліси (13. І. 1919 p.), що оголосивнаціоналізацію лісів, утворивши Лісовий Фонд України, який стає власністю УНР »без викупу« і переходить у »завідування та розпорядження« влади. Проте з цього розпорядження вилучено низку лісових об’єктів, що мали залишатися в »порядкуванні й користуванні« попередніх власників, але під контролем влади; сюди залічено ліси громадських самоврядувань, сел. надільні та (до 15 дес.) належні »трудовим господарям«. Націоналізацію лісів проведено також в ЗОУНР (див. стор. 533).

Про воєнне нищення лісів була вже згадка (стор. 1070).

Роки 1920 — 50. Больш. окупація принесла нові лісові закони: спочатку закон РСФСР (27. V. 1918 p.), а пізніше »Закон о лесах УССР« (3. IV. 1920 p.), що встановив повну націоналізацію лісів, себто й сел. та корпоративних. Але, не маючи змоги опанувати весь лісовий фонд України, ні адміністративно-техн., ні екон., больш. влада мусіла відмовитися від безпосереднього держ. господарювання у великій частині націоналізованих лісів, поділивши лісопридатні площі націоналізованих лісів за їх значенням і способом керування на держ. — 1 757 500 га (71%) і сел. — 708 400 га (29%), разом 2 465 900 га. Сел. ліси становили категорію т. зв. »лісів місцевого значення«, що не мали ні пром., ні експортового характеру. Держ. ліси (крім громадських) були передані Всеукр. Управлінню Лісами, а лісова промисловість підпорядкована Раді Нар. Господарства. В 1930 р. проведено повну централізацію — всі ліси передано до Ради Народного Господарства СССР, і лісові фонди »союзних республік« втратили вже й формальну самостійність. У 1931 р. ліси поділено на дві зони — лісокультурну (1 104 600 га) і лісопромислову (Полісся й півн. Правобережжя — 1 072 500 га) з окремими управліннями. Заготівля дерева була передана трестам, що провадили великоплощинні зруби (до 100 га). В 1936 р. ліси були поділені на дві зони — водоохоронну й експлуатаційну. Ліси України визнано за водоохоронні, де розмір рубання не міг перевищувати приросту. Від 1947 р. утворено Міністерство Лісового Господарства і Міністерство Лісової Промисловости.

Лісокультурна справа на укр. землях в СССР стояла в 1920 — 32 pp. дуже низько. Справа залісення зрубів занепала, і в 1924 р. площа непоновлених зрубів становила 608 889 дес, а потравлених худобою молодняків — 113 797 дес. У 1932 р. незалісена площа становила 684 000 га, складаючи майже 1/5 (19%) всієї лісопридатної площі. Про виснаження лісових запасів та занедбання культур виразно говорить таблиця, що подає розподіл лісостанів за віком (1932) в тис. га і в дужках у %:

Ці цифри доводять: 1. надмірну кількість молодняків (проти норми більш ніж подвійну) й дуже недостатню кількість підстиглих та стиглих лісостанів і 2. великий відсоток незалісених площ. На зниження нормальної продуктивности лісового господарства УССР впливали ще вирідження лісу, потрава худобою молодняків, затравнення й здичавіння ґрунтів, погіршення санітарного стану лісу та ін.

Лише в другій пол. 1930-их pp. лісове господарство почало ставати на нормальний шлях: припинено надмірний вируб лісів, піднесено охорону лісів і розпочато великі лісокультурні роботи. /1073/

На укр. землях у Польiі 21,5% лісів були в руках держави, 65% належало великим власникам і тільки 6% — селянам; на Закарпатті 56% лісів належало державі, а 39% — т-вам; на Буковині більшість лісів належала правос. рел. фондові. Господарство велося тут краще, ніж на Центр. і Сх. Землях, — зокрема не було тут надмірного вирубу лісів. Однак на укр. землях під Польщею було багато галяв і незалісених зрубів (12% всіх лісових ґрунтів), зате вік лісів був тут нормальний.

Друга світова війна спричинила знов занепад культур і завдала нових ударів укр. лісівництву.

За лісовистачальні країни визнають (у сучасних умовах) ті країни, що відповідають приблизно таким вимогам: 1. — 20 — 33% залісення всієї території, або 2. коли на 1 меш. припадає не менше, ніж 0,35 га лісової площі, або 3. не менше, ніж 0,6 — 1 м³ щорічного приросту дерева. Застосовуючи ці приблизні коефіцієнти до всіх укр. земель, або до УССР в сучасних межах, мусимо визнати її лісове забезпечення приблизно на яких 2/3, бо вона має: 12% залісення, а на 1 меш. припадає 0,20 га лісу (в УССР — 0,17) і бл. 0,40 м³ щорічного приросту дерева. При власній продукції УССР в сучасних межах (рахуючи по 2 — 2,5 м³ приросту на 1 га залісеної площі) — 11000 000 м³ загальне споживання деревна становило б бл. 17 000 000 м³.

Приріст деревної маси з 1 га лісу нерівномірний: на Центр. і Сх. Землях — 2,3 м³, в Галичині — 3,3 м³ (в держ. лісах — 3,9 м³, в лісах великої посілости — 3,6 м³, в сел. — 2,1 м³), на півн.-зах. землях — 1,9 м³ (через слабий приріст із заболочених лісів Полісся). Для порівняння — в Німеччині він становить 4 м³.

Низька фактична продукція лісів України — це наслідок попередньої негосподарности, бо на багатьох займищах ліси можуть давати великий і високоякісний приріст. Подільський дуб має особливо високу вартість завдяки широкошарності свого деревна, а волинська сосна — завдяки малій сучкуватості й гінкості стовбура та смолистості деревна. При належному господарюванні загальна продукція маси на певних займищах може досягти на рік 8 — 10 і навіть 12 м³ з 1 га (досліди в Червоно-Тростянецькому лісництві на Харківщині). Крім тубільних порід, до складу лісів можна з успіхом запроваджувати й високопродуктивних чужоземців (напр., модрину).

З огляду на нерівномірне розміщення лісів, при загальному дефіциті деякі частини укр. земель мали надмір лісів — гори й Полісся. Найбільші дефіцити виявляють, через найбільше споживання, Донбас, Кривий Ріг, райони Одеси, Харкова й Києва. В часи між двома світовими війнами експортовано дерево з укр. земель під Польщею, з Закарпаття й Буковини. На підставі статистики перевозів товарів, УССР (в давніх межах) довозила в різні роки такі маси деревних продуктів (в мільйонах тонн):

Це становило більше, ніж власна продукція.

Для Півн. Кавказу надвишка імпорту над експортом становила в 1934 р. 1 300 000 т, для Криму — 300 000 т.

Отже, імпорт деревних продуктів постійно росте, головне в зв’язку з індустріялізацією. Дерево на Центр. і Сх. Землі йде 1. з Білоруси та суміжних частин РСФСР і 2. з середнього Поволжя і Вятсько-Ветлузького краю.

Центр. і Сх. Україна не тільки імпортувала, але й експортувала дерево на захід — бл. 250 000 м³ щорічно. Цей експорт складався головне з таких сортиментів: а) дуба — плянсон, ванчос, шпали, клепка — мемельська, французька й бондарна; б) сосни — бльоки, шліпери, тимбери.

В УССР розподіл сировини й продукції провадив Держплян на основі вимог споживачів: підприємств, установ, армії та ін. Нестача покривалася коштом збільшення плянового зрубу на імпорт. Пляни заготівлі й вивозу виконували лісопром. організації.

Лісові п’ятирічки (1928 p.), зв’язані з індустріялізацією, цілком перекреслили нормальні видачі з лісу, і за дві перші п’ятирічки вирубувалося приблизно по 11 000 000 м³ річно, себто майже подвійний приріст.

Аж до 1933 р. розмір вирубання обчислявся для кожного лісового об’єкта окремо. За інструкцією лісовпорядження 1933 — 36 pp. одиницею лісовпорядження став увесь лісгосп.; заведено типи лісу, сортиментацію, плянування підсочного промислу, визначення обігу вирубу на основі пересічного приросту, В водоохоронних смугах Дніпра з притоками і Дону заборонено суцільне вирубування; рекомендовано такі обіги вирубування: для шпилькових — 100 p., дуба — 120, вільхи — 60, берези — 50, осики — 40.

Приблизно 20-річний період, від 1914 р. до кінця другої п’ятирічки, став для лісового господарства України переломовим, принісши з собою величезні втрати як в лісових площах, так і в стані лісу та в прирості. За п’ятирічок плянове лісове господарство заступила окупація лісових запасів. І лише в другій пол. 1930-их pp. лісове господарство почало ставати на нормальний шлях культур.

По війні п’ятирічний плян (1946 — 50) — уже в кордонах 1945 р. — передбачав загальне користування з лісів УССР на 9 500 000 м³ щорічно, збільшуючи /1074/ вирубування в зах. і обмежуючи в сх. частинах України й встановлюючи скорочення лісоімпорту. Проведення лісокультурних праць було передбачене в розмірі 252 000 га. Запроєктовано також поповнення розріджених лісів і запровадження швидкорослих порід.